Які реформи реально змінять Україну

еформи лише забезпечують тло для сталого економічного зростання

Нерідко від пересічних громадян можна почути, що реформ ніяких немає. Бо що це, мовляв, за реформи, які не забезпечують зростання доходів. Якщо ми чуємо подібну аргументацію від простих людей, то це, принаймні, зрозуміло. Їх цікавить не процес, а результат. Значно гірше, коли подібні сентенції починають проголошувати політики та урядовці. Як не сумно, але з подібними твердженнями доводиться також зіштовхуватись в спілкуванні з цілими кандидатами та докторами економічних наук, яких зараз в Україні, схоже, більше на душу населення, ніж будь-де у світі.

Реформи самі по собі взагалі не призводять до зростання економіки та доходів населення

Проблематична професійна підготовленість не дає всім цим шанованим добродіям усвідомити, що реформи самі по собі взагалі не призводять до зростання економіки та доходів населення. Якщо реформи реалізуються послідовно та за правильним алгоритмом і є усвідомлення, чого хочуть досягти, насправді лише створюють передумови для сталого економічного зростання. І якщо вони не доведені до логічного завершення, тоді ситуація може лише погіршитись. На жаль, відсутність оцієї самої усвідомленості, чого ж хочуть досягти, часто густо призводить до того, що ми знаходимось "між тут і там". Не те що пересічні громадяни, а нерідко і самі урядовці не розуміють, або принаймні не можуть це правильно публічно пояснити, куди ж ми йдемо, які цілі та завдання ставимо перед собою.

Проблема нашої сировинної економіки полягає в тому, що відсутність реформ із забезпечення прозорості, конкурентності, демонополізації та подолання тотальної корупції, особливо в правоохоронних та судових органах, примівтивізує економіку. Вона орієнтована переважно на експорт сировини та, в кращому випадку, напівфабрикатів. А для такого типу економіки характерна надзвичайна залежність від цін на світових сировинних ринках та низький рівень зарплат.

Коли впали ціни на світових сировинних ринках, гепнулась і українська економіка

Показово, що без всяких реформ в Україні в нульові роки, з 2000-го по 2008-й, стрімко зростала економіка та доходи населення. Але цього досягали лише за рахунок зростання цін на сировинні товари та залучення іноземних кредитів. Коли ж впали ціни на світових сировинних ринках, гепнулась і українська економіка, до того ж вкрай обтяжена зовнішньою кредитною заборгованістю.

Очевидно, щоб змінити сировинну модель економіки потрібно проводити кардинальні реформи в економічній та правовій системі. Це має забезпечити умови для розвитку та збільшення частки переробної промисловості у ВВП.

Але при цьому варто розуміти, що стале зростання орієнтованої на переробну промисловість економіки зі значною часткою наукоємної продукції та з високим рівнем доданої вартості, потребує активного цілеспрямованого сприяння з боку уряду та центрального банку. Від їх поточної економічної політики в значній мірі залежатиме, чи зміняться парадигми економічного розвитку країни.

Саме на поточній економічній політиці уряду та Нацбанку, спрямованій на зростання економіки, хотілось би трохи зупинитись. Цю поточну діяльність можна розділити на чотири групи – бюджетна, податкова, митна та грошово-кредитна політика.

Почнемо з бюджетної політики. Сюди варто додати також видаткову політику державних підприємств.

Основним імперативом державних видатків має бути орієнтація на закупівлю товарів та послуг у національних виробників. Не може бути ніяких виправдань та пояснень, коли за кошти з бюджету та держпідприємств закуповують іноземні товари та послуги. Не можна купувати іноземні автобуси, трамваї, тролейбуси, вагони та інші види транспортних засобів, хоча їх виготовляють в Україні. Наприклад, немає жодного логічного пояснення, окрім, зрозуміло, корупційної складової, якого біса потрібно бігати за китайськими кредитом та компаніями, які мають будувати в Україні "повітряний експрес" - залізничне сполучення між аеропортом Бориспіль та Києвом. Оскільки все необхідне для такого будівництва виготовляють в Україні.

Навіть якщо вітчизняна продукція виявиться дещо дорожчою, то все одно пріоритетом уряду та менеджменту держпідприємств має бути намагання купити саме їхні товари. Для цього треба задіяти всі можливі інструменти грошово-кредитної та податкової політики, які би не призводили до порушення норм Світової організації торгівлі та інших міжнародних торгівельних угод України.

В разі закупівлі іноземної продукції, ми даємо працювати переробним підприємствам та створюємо робочі місця в інших країнах, виводимо власні кошти з країни. Якщо ж купувати продукцію, виготовлену в Україні, то саме в нас розвиватимуться переробні підприємства, відповідно з'являється потреба в розробках вітчизняних науковців, створюють робочі місця, сплачують податки до державного та місцевих бюджетів України, а не інших країн.

Другою складовою бюджетної політики має бути її ефективність. Невміння, чи навіть небажання, використовувати ефективно бюджетні кошти призводить до того, що значна їх частина наприкінці року витрачається зі значно меншою користю для розвитку економіки, або просто залишаються невикористаними. Замість того, щоби за рахунок держзакупівель стимулювати ділову активність, виробництво товарів та послуг, кошти залишають на рахунках у Держказначействі чи на строкових депозитах в комерційних банках.

Формальною причиною цього є те, що більше податків до бюджету збирають в другій половині року. А для ефективного використання державних коштів їх мають ритмічно розподіляти протягом року. Для того, щоб впоратись з цією об'єктивною складністю, необхідно, з одного боку, запустити середньострокове (до трьох років) бюджетне планування, з іншого – впровадити короткострокові (до 6 місяців) казначейські векселя. Випускаючи їх в межах, наприклад, 10-15 відсотків прогнозних доходів держбюджету на поточний рік. Уряд за рахунок короткострокових запозичень, які мають погасити до кінця бюджетного року, отримуватиме можливість ритмічно фінансувати державні капітальні видатки. За сприятливої грошово-кредитній політики Нацбанку, такі цінні папери будуть цікаві для комерційних банків та інших фінансових інституцій.

Держава має активніше підтримувати підприємства, які виготовляють продукти з високою доданою вартістю

Податкова та митна політика

Як і бюджетна, так податкова та митна політика, мають бути спрямовані на сприяння розвитку переробної промисловості. За рахунок інструментів податкової та митної політики, з одного боку, має здорожчуватись імпорт готової продукції, з іншого – зменшуватись податковий тиск на вітчизняного виробника та стимулюватись закупівля сировини й напівфабрикатів з подальшим виготовленням готової продукції.

Не деталізуючи, можу зазначити, що, наприклад, перехід від податку на прибуток до розподіленого прибутку сприятиме зменшенню податкового та адміністративного тиску на вітчизняні компанії, які суттєво скоротять свої витрати, як на адміністрування сплати податків, так і їх сплату. Компенсувати втрати держбюджету від такого кроку можна було б за рахунок тимчасового (на 3-5 років) підняття на 1,5-2% ставки ПДВ. У результаті цього ми, не порушуючи норм СОТ, підвищимо вартість імпортних товарів, але при цьому скоротимо податковий тиск на вітчизняних товаровиробників. Такий податковий маневр зробить продукцію українських компаній більш конкурентоспроможною по відношенню до імпорту.

Ще одним кроком, спрямованим на підтримку переробної промисловості, є повна відмова від митних ставок на сировину та значну частину напівфабрикатів. Зрозуміло, що в деяких випадках може виникати конфлікт інтересів між вітчизняними підприємствами, які виготовляють сировину продукцію та напівфабрикати, та підприємствами, які використовують їх для подальшої переробки та виготовлення готової продукції. В кожному подібному випадку на рівні уряду та асоціацій виробників необхідно проводити дискусію та знаходити компроміс. Але пріоритетом має бути той самий принцип – держава має активніше підтримувати ті вітчизняні підприємства, де створюється більша додана вартість, де більший рівень переробки.

Знову ж таки, надаючи підтримку переробним підприємством, доцільно було б запровадити систему електронних податкових векселів зі сплати ПДВ. Вони б дозволяли їм отримувати відстрочку сплати податкового зобов'язання при придбанні по імпорту чи в межах країни сировини та напівфабрикатів.

Треба запровадити систему електронних податкових векселів зі сплати ПДВ

Такі електронні векселя мають функціонувати лише в межах електронного обліку податкових кредитів та податкових зобов'язань. В залежності від складності продукції (наприклад, в легкій та меблевій промисловості – до 90 днів, в машинобудуванні, в залежності від складності – до 1,5 років) вони можуть суттєво зменшити потребу в оборотних коштах, а значить знизити витрати та сприяти підвищенню конкурентоспроможності вітчизняних переробних підприємств. Зрозуміло, що запуск системи електронних векселів потребуватиме підготовчої діяльності з боку уряду, щоби виключити будь-які можливості для податкового шахрайства. Очевидно, що фіскальна служба, має дозволяти випускати подібні електронні векселя лише переробним підприємствам та лише в певних межах частини їх річного обороту.

І наостанок про грошово-кредитну політику Нацбанку.

Забезпечити інфляційну стабільність національної валюти можна лише за умови розбудови ефективної економіки, орієнтованої на виробництво товарів та послуг з високим рівнем доданої вартості. Якщо в країні сировинна економіка, то забезпечити стабільність національної валюти в принципі неможливо. Це в довгостроковому вимірі не вдавалось ніде і нікому.

Тому вся політика уряду та центробанку має бути підпорядкована розбудові економіки, в якій ВВП формується переважно за рахунок переробної промисловості та наукоємних видів діяльності.

В країні із сировинною економікою забезпечити стабільність національної валюти неможливо

Політика високих відсоткових ставок, орієнтація на рівень інфляції, яку не завжди можуть методологічно коректно порахувати та яка має переважно немонетарний характер, лише погіршує умови ведення бізнесу, робить недоступними кредити, здорожує продукцію вітчизняних товаровиробників, робить її неконкурентоспроможною порівняно з іноземними аналогами.

Гнучкіша відсоткова політика Нацбанку з орієнтацією на підтримку вітчизняних товаровиробників може суттєво сприяти їх діяльності та забезпечити стале зростання національної економіки. Як це діятиме в контексті бюджетних закупівель та закупівель держпідприємств товарів та послуг у вітчизняних товаровиробників, видно на прикладі "Укрзалізниці". Ця державна компанія потребує значного оновлення рухомого парку. Фізична та моральна застарілість, просто його банальна нестача призводить до значного недоотримання доходів. Крім того в 2016 році мільярди гривень недоотримали товаровиробники, які не змогли вчасно відправити свою продукцію залізницею. Це при тому, що переважну частину необхідного рухомого парку залізниці можна виробляти в Україні. Причина чому цього не роблять полягає лише в тому, що "Укрзалізниця" не має доступу до дешевого (3-5 відсотків річних в гривнях), довгострокового (на 5-7 років) фінансування. Якби, наприклад, за допомогою фінансового лізингу через "Ощадбанк" можна було розмістити замовлення на придбання такого рухомого парку, то значна частина вітчизняних підприємств мала би гарантовані замовлення на наступні декілька років.

Що для цього потрібно? Лише відповідне довгострокове рефінансування Нацбанку, зрозуміло з процентними ставками 2-3 річних. До речі, враховуючи, що ніхто окрім "Ощадбанку" не міг би надати такі умови по фінансовому лізингу, жодне іноземне підприємство не змогло би запропонувати такі ж вигідні умови "Укрзалізниці". А тому замовлення було би розміщене виключно в Україні.

У 2016 році мільярди гривень недоотримали товаровиробники, які не змогли вчасно відправити свою продукцію залізницею

Нацбанк цілком може, як і будь-який центральний банк світу, мати декілька процентних ставок. Де основна облікова ставка – на рівні 2-3% річних – може використовуватись для фінансування проектів, спрямованих на сприяння закупівель у вітчизняних переробних підприємств.

Отже, в Україні є все необхідне для проведення політики, спрямованої на кардинальну зміну парадигми розвитку вітчизняної економіки. Але для цього потрібно щоб управлінська еліта усвідомлювала завдання, які стоять перед країною і мала політичну волю та достатньо фахову підготовку, щоби їх вирішувати.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Майкл Дракман Директор Міжнародного республіканського інституту в Україні
Дар'я Лазарєва Експертка відділу клімату та транспорту ГО "Екодія"
Юрій Ніколов Співзасновник видання "Наші гроші"
Брайан Вітмор Cтарший науковий співробітник Atlantic Council
Іван Сидор Священник, секретар-референт Київської єпархії ПЦУ