Вороненкова не вбили, а стратили

Караюча рука колишніх друзів дістане перебіжчиків усюди

Вбивство колишнього депутата Державної Думи Дениса Вороненкова не можна назвати несподіваним. Непередбаченою можна назвати хіба що якість роботи українських спецслужб, які допустили вбивство такого важливого свідка злочинів колишнього президента України Віктора Януковича і російських керівників.

Але те, що з Вороненковим захочуть розправитися, можна було передбачити в день появи подружньої пари колишніх депутатів в українській столиці. За великим рахунком, іншого виходу у організаторів цього вбивства не було.

Вони прекрасно розуміють, що держава, яку вони очолюють, слабшає. Що надій на зміну курсу і відносно безболісний вихід із ситуації, в якій знаходиться Росія, немає. А значить, перебіжчиків може бути все більше й більше.

І цим перебіжчикам потрібно продемонструвати - нехай не розраховують на безпеку, якщо відіб'ються від зграї. Караюча рука колишніх друзів дістане їх всюди. І побоювання можливого викриття організаторів вбивств не зупинить - вони вже і так надто багато наколобродили, щоб боятися.

Саме тому вбивства "системних" фігур в Києві відбуваються не як усунення конкурентів, помста або випадковість. Вони оформляються - спеціально - як показова страта. Серцевий напад - привілей тих, хто не вийшов за буйки, так зазвичай вмирають в Америці.

В Україні вбивають інакше - тому вбивство Дениса Вороненкова по нахабству і розмаху схоже на вбивство іншого росіянина, Павла Шеремета. Кожний з цих злочинів був сигналом - але адресованим різним аудиторіям потенційних перебіжчиків, тісно пов'язаних із системою.

Ще один важливий сигнал може бути адресований не перебіжчикам, а соратникам. Сім'я Вороненкова в Москві була відома своєю близькістю - справжньою чи уявною - до радника президента Росії і куратора українського напрямку в адміністрації президента Владислава Суркова.

І хоча сам Сурков через вірних зброєносців, як міг, відхрещувався від цього зв'язку, сам Вороненков жодного поганого слова про колишнього товариша не сказав. Більш того, наполягав, що Сурков не був прихильником анексії Криму, що рішення, яке рано чи пізно може призвести до судового процесу над військовими злочинцями, ухвалював особисто Путін.

У Кремлі на тлі погіршення економічної ситуації в країні і провалу зовнішньополітичних розрахунків не можуть не відчувати тінь цього процесу. І мало кому може сподобатися, що когось виправдовують, а на когось прагнуть покласти всю відповідальність.

Ні, Путін і його соратники із спецслужб бажають, щоб відповідали за скоєне всі разом. А ще краще - разом з усіма росіянами. Як Гітлер, який хотів відповісти разом з усіма німцями. Тому що тільки ця колективна відповідальність - шанс уникнути справедливого суду.

Всі ці міркування не скасовують одного простого факту: Вороненкова потрібно було берегти як зіницю ока. Можна думати, що ефективність роботи спецслужб у тому, щоб вирішувати, хто приїде на "Євробачення".

Але насправді - в гарантії безпеки тих, хто вирішив порвати з Кремлем. Зрозуміло, що тепер до нас звідти ніхто не приїде. Зрозуміло й інше - вбивство Вороненкова не випадково збіглося з подіями в Харківській області.

Ми вже не на порозі диверсійної війни. Диверсійна війна почалася.

Передруковується з дозволу редакції "7 Дней"