У Росії розв'язані руки. Втрачати нічого
Хто може замінити Чуркіна доводиться тільки здогадуватися. Путін і його кадрова політика – принципово непередбачувані. Поставлять перевірену людину, яка говоритиме те, що треба. Від цього, взагалі, нічого не залежить.
20 лютого в Нью-Йорку помер постійний представник Російської Федерації при ООН Віталій Чуркін.
В цілому роль Чуркіна була чисто функціональною. Говоряча голова, яка може говорити яскравіше, нудніше, переконливіше, правдоподібніше або відверто брехати – принципової різниці немає. В Росії такого добра багато. Почати з Михайла Леонтьєва, прес-секретар "Роснефти", продовжити Машою Захаровою, офіційний представник МЗС Росії, або Володимиром Євгеновичем Чуровим, екс-глава ЦВК РФ, який підводив підсумки голосування. Обойма на диво багата, і точно знайдеться гідна заміна. Більше того – новий постпред буде вести себе точно так само, як Чуркін. Тому що його функція – говорити те, що скажуть зверху. Не так уже важливо, хто це говорить.
Новий постпред буде вести себе точно так само, як Чуркін. Тому що його функція – говорити те, що скажуть зверху
Що стосується змін поведінки Росії в цілому, то вони можливі лише в негативну сторону. З однієї простої причини: 2-2,5 місяці тому політика Росії переживала ейфорію від того, що їй ввижалося нове вікно можливостей, пов'язане з обранням Трампа. Зокрема, тим, що він буде піддатливий. Бо в Москви є на нього компромат, і він це знає, не захоче скандалу, тому буде гнучкішим щодо санкцій і української політики. Але оскільки все спрацювало рівно навпаки – дані про участь російських спецслужб в підтримці Трампа на виборах спливли – йому доводиться займати навіть більш жорстку позицію, ніж його попередникові щодо Росії. Цей російський план закінчиться нічим. Він і був вигаданим, але до того ж ще й провалився.
Політика Росії переживала ейфорію від того, що їй ввижалося нове вікно можливостей, пов'язане з обранням Трампа
У такій ситуації втрачати нічого, руки розв'язані. Можна робити демонстративні кроки, дражнити собак, показувати зухвалість, нахабство, рішучість формулювань. І в цьому сенсі наступник стане діяти приблизно в стилі Марії Захарової, яка не втомлюється привертати до себе увагу не стільки глибиною аналізу, скільки ексцентричними формулюваннями. Це не посприяє підвищенню міжнародного престижу Росії.
Але чи обмежиться це все тільки словами – невідомо. Ми не знаємо, до якої міри у російських начальників поїхав дах. Те, як вони повелися в питанні паспортів показує, що дах ще тримається. Могли б зробити жорсткіше – заявити про визнання цих двох самопроголошених республік. Але пішли на доволі смішну ситуацію, коли паспорта визнані, а політичні суб'єкти, що видали ці паспорти – ні. Це унікально у світовій історії, але Росії не звикати.
З іншого боку, мабуть, в Кремлі не готові вступати в пряму конфронтацію і нариватися на черговий цикл санкцій і міжнародної ізоляції. Це чисто символічний декоративний крок, щоб можна було поговорити про те, що Росія не прогинається з одного боку, підтримує Донбас – з іншого, а з третього – нічого особливо не втратила. Ну, засудить ЄС, ОБСЄ, Україна, США – нічого страшного. Всі ж розуміють, що це не привід вводити додаткові санкції.
Отримуючи демонстративні пропагандистські віртуальні переваги з одного боку, Путін створює реальні матеріальні труднощі з іншого
Але сам символічний крок. Від нього людям в ДНР ні гаряче, ні холодно. З цим паспортом вони можуть приїжджати в Росію так само, як і з українським. З погляду пошуку роботи – цей паспорт їм нічого не дасть. Просто тому що роботи в Росії все менше із-за економічної кризи. Але символічно – це звичайний радянський варіант, коли їсти нічого, але зате є духовна їжа. Це чисто пропагандистська акція, яка, приносячи таку ж пропагандистську вигоду на Донбасі, веде до очевидного погіршення на іншому кінці.
Адже якщо Лукашенко не визнав ці паспорти, значить, йому доведеться встановлювати серйозний прикордонний контроль між Росією і Білоруссю, тому що будь-який днровець може приїхати в Росію, і, користаючись відкритим кордоном, приїхати до Білорусі, де такий паспорт нелегальний. З'являється функціональна необхідність встановлення додаткового прикордонного контролю, що створює труднощі для величезної кількості людей. Таким чином, отримуючи демонстративні пропагандистські віртуальні переваги з одного боку, Путін створює реальні матеріальні труднощі з іншого. Зокрема в реалізації пафосного проекту під назвою "Створення союзної держави Росії і Білорусі".
Про те, хто може замінити Чуркіна доводиться тільки здогадуватися. Путін і його кадрова політика – принципово непередбачувані. Ми не знаємо, які люди обговорюються, яка група впливу кого підтримує – гадати немає сенсу. Це абсолютно неважливо. Ось яка різниця Україні і всьому іншому світу, хто там представляв інтереси Росії? Хіба умовна Марія Захарова говорила б щось інше? Поставлять перевірену людину, яка говоритиме те, що треба. Від неї взагалі нічого не залежить.
Публікується з дозволу редакції "Обозреватель"
