Конфлікт на Донбасі – це національно-визвольна війна
Якщо Україна програє її, втратить не тільки незалежність, але й національну ідентичність, мову, культуру і бачення історії
Князь Олександр Волконський, "Українське питання", 1920 рік: "Немає ніякого сумніву в австро-німецькому походженні легенди про існування окремої української нації".
Російські патріоти, "Слово нації", 1970 рік: "Не відповідають етнографічним і сучасні кордони України. В її межах живуть сім мільйонів росіян і, напевне, не менше русифікованих українців, тому цілі області України правильно було би віднести до Росії. Ми вже не говоримо про таку кричущу несправедливість, як передача Криму. Якби дійсно постало питання про самостійне існування України, необхідно було би переглянути її кордони. Україна мала би поступитись: а) Кримом; б) Харківською, Донецькою, Луганською і Запорізькою областями, де російське населення переважає; в) Одеською, Миколаївською, Херсонською, Дніпропетровською і Сумською з населенням достатньо русифікованим, які до того ж було освоєно зусиллями російської держави".
Олександр Солженіцин, "Як нам облаштувати Росію", 1990 рік: "Можливо, необхідно буде провести референдум у кожній області і потім забезпечити привілейоване і шанобливе ставлення до тих, хто захоче від'єднатись. Не вся Україна в її нинішніх формальних радянських кордонах – справді Україна. Деякі області на Лівому березі Дніпра явно схиляються в бік Росії. Щодо Криму, то рішення Хрущова передати його Україні було повністю волюнтаристським".
Олександр Солженіцин, "Звернення до референдуму в Україні", 1990 рік: "Результати референдуму слід обрахувати окремо в кожній області, і кожна область має вирішити за себе, куди вона належить".
Президент Володимир Путін, 2014 рік: "Наше занепокоєння зрозуміле, бо ми не просто близькі сусіди. Ми фактично один народ. Київ – матір руських міст. Давня Русь – наше спільне джерело, і ми все одно не можемо одне без одного".
Цього місяця досягне кульмінації чотирьохрічний дослідницький проект, який почався на Донбасі у вересні 2013 року. Профінансований американським Фондом українських студій і виконаний на базі Альбертського університету. Ми не підозрювали, що об'єкт дослідження – Донбас – стане предметом гарячих дискусій в Україні та за кордоном. За три місяці після початку проекту стався Євромайдан, а згодом анексія Криму Росією та російське вторгнення на Донбас.
З 2014-го "українсько-російська криза" стала темою більше 300 західних наукових і аналітичних публікацій щодо України. Кожен став "експертом". Більшість із них не мають "проукраїнського" погляду на конфлікт на Донбасі та натомість звинувачують Захід у розширенні своєї присутності на сферу впливу Росії або зосереджують увагу на геополітичному змаганні США та ЄС із Росією, де Україні відводять роль пішки.
За результатами дослідження презентуємо книжку "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і злочин". Це - перша англомовна книга, що представляє "проукраїнський" погляд на конфлікт на Донбасі та зосереджує увагу на ключовій проблематиці національної ідентичності, яку на Заході переважно ігнорують. Завдяки аналізу праць і поглядів російських емігрантів, радянських посадовців, дисидентів і сучасних націоналістів я приходжу до висновку, що путінська війна проти України – продукт глибоко шовіністичного і расистського сприйняття українців, яке вже давно домінує в російській політичній думці.
Путінська війна проти України – продукт шовіністичного і расистського сприйняття українців, яке давно домінує в російській політичній думці
В російській діаспорі переважали євразійці з неонацистськими поглядами, монархісти і неофашисти з Народно-трудового союзу російських солідаристів, що мав зв'язки із власовцями. Саме тому українські емігранти ніколи не могли співпрацювати з ними в питаннях антирадянської боротьби. У СРСР офіційний радянський націоналізм заохочували завдяки створенню міфу про Велику вітчизняну війну і культу Сталіна. Лише троє російських дисидентів підтримували незалежну від СРСР Росію – Амальрік, Буковський і Сахаров. Солженіцин завжди сповідував шовіністичні погляди щодо українців і вважав, що східна і південна Україна повинна бути частиною Росії. Наприкінці життя він став вираженим прихильником Путіна.
Десталінізація відіграла ключову роль у становленні української національної ідентичності. Починаючи з 1983 року в середовищі української діаспори, потім поміж українських інтелектуалів у часи горбачовської гласності і нарешті за підтримки держави в незалежній Україні. Україна пережила три десятиліття десталінізації та дерадянизації.
Україна пережила три десятиліття десталінізації та дерадянизації
У Росії все відбувалось навпаки, і культ Сталіна відіграє важливу роль у шовіністичній ідентичності "супердержави" Путіна. Витоки цього лежать у радянському періоді: культ Сталіна домінував протягом 50 з 70 років існування СРСР. Сталін правив у 1920-1950-х, а згодом Брежнєв, Андропов і Черненко пропагували його культ до середини 1980-х (коли Путін став офіцером КДБ). До 1991 року російська ідентичність поєдналась в одне ціле з радянською і сталінською. Росію протягом більшості її незалежного періоду очолював Путін, який також популяризував культ Сталіна.
Що це означає в контексті путінської війни проти України?
Це свідчить, що більшість росіян мають шовіністичні погляди на українців та не вважають тих окремим народом. На їхню думку, українці не мають права визначати власне геополітичне майбутнє, адже доля українців – перебувати у складі "русского мира". За цією парадигмою, всі носії російської мови є "русскими", і тому східна й південна Україна має належати Росії.
Зрозумівши мотиви агресії Путіна проти України, легко дійти висновку, що Україна веде національно-визвольну війну, яка може тривати дуже довго. Якщо Україна програє її, втратить не лише незалежність, а й національну ідентичність, мову, культуру та бачення історії. Перемога Росії над Україною означатиме призначення сатрапа (яким Путін планував зробити Януковича наприкінці 2013-го), білорусизацію України, перетворення Донбасу на аналог Республіки Сербської в Боснії і Герцеговині, русифікацію та приниження української мови, поширення культу Сталіну та радянського міфу Великої вітчизняної війни.
Усвідомлення справжньої природи конфлікту на Донбасі як національно-визвольної війни проливає світло на те, як президент Порошенко та його соратники намагаються ввести українців в оману, називаючи це протистояння короткостроковою антитерористичною операцією. Однак конфлікт на Донбасі ніколи не був – і ніколи не буде – АТО.
Порошенко не може бути чесним з українцями з приводу справжніх витоків путінської агресії. Вживання терміну "АТО" надсилає неправильний сигнал українцям, нашим сусідам і Заходу, що ці події нібито є внутрішнім конфліктом, в якому українська армія воює проти "терористів". Деякі проросійські західні експерти повторюють кліше російської пропаганди, називаючи АТО "громадянською війною".
Президент зобов'язаний пояснити, чому конфлікт продовжується вже три роки і чому він триватиме ще довго – поки Путін лишатиметься довічним президентом. Порошенко має знайти в собі мужність назвати конфлікт на Донбасі національно-визвольною війною, спрямованою на захист не лише української територіальної цілісності, а і її національної ідентичності, мови, культури й історії.
Лише тоді, коли Порошенко почне називати АТО національно-визвольною війною, українці зрозуміють, що насправді стоїть на кону, а солдати, добровольці та волонтери отримають ідеологічні інструменти, аби усвідомити, що вони воюють не лише за Донбас, а за всю Україну.
Євромайдан згуртував українців, а російська агресія знищила сталінський міф про "братні народи
Євромайдан згуртував українців, а російська агресія знищила сталінський міф про "братні народи". Вживання терміну АТО Порошенком свідчить, що він досі не "живе по-новому", як обіцяв українцям три роки тому.
Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua
