Навіщо Путіну неспокій на Донбасі?
Активні бої в районі Авдіївки створюють привід для занепокоєння Заходу, і головне, що потрібно Володимиру Путіну - привід для переговорів
Із 28 січня в районі Авдіївки бойовики різко збільшили інтенсивність обстрілів по позиціях українських військових. У ніч на 31 січня стало відомо про застосування бойовиками реактивних систем залпового вогню "Град". Експерти кажуть, загострення військових дій з боку бойовиків можливе на будь-якій ділянці фронту, але без підтримки регулярних підрозділів ЗС РФ приречене на провал.
Загострення в Авдіївці більш за все схоже на відчайдушну спробу Кремля змінити ситуацію на краще для Росії. Очевидно, що ініціатором цієї агресії є саме Росія, розповів "Апострофу" російський опозиціонер Костянтин Боровий.
Порошенко і українські військові вже змирилися, що нічого не можна зробити. Ці Мінські угоди і зобов'язання перед ЄС дуже зв'язують. Українська армія сьогодні знаходиться в оновленому стані, але на керівництві лежить дуже багато зобов'язань.
А у Росії зобов'язань немає, її головна ідея – підтримувати нестабільність в регіоні. І від цієї концепції Путін не відмовився. Нестабільність у цьому регіоні дозволяє йому впливати на відносини з ЄС, оскільки його починають закликати до спокою, до миру, і тоді непрямо він стає учасником світових процесів. А поки у нього імідж непередбачуваного і агресивного, неконтрольованого. Підтримуючи про себе таку думку, він домагається хоча б так стати учасником міжнародного процесу.
Технологія російських спецслужб: створювати нестабільні точки, щоб управляти процесами навколо них
Такі дії схожі на ті, які свого часу здійснювали Саддам Хуссейн, Муаммар Каддафі і Башар Асад. Це дуже логічна поведінка з точки зору інтересів Путіна. Крім того, ситуація, як в Авдіївці - це загальна технологія російських спецслужб: створювати нестійкі, нестабільні точки, щоб керувати процесами навколо них.
Найстрашніше для Путіна з Україною, санкціями, з Сирією – це ізоляція, яка призвела до того, що РФ вже не в G8, до того, не є учасником міжнародного процесу. Його рішення – це рішення хулігана на міжнародному майданчику. Звичайно, вони не підтримуються ні західним співтовариством, ні іншими державами. Але створюють привід для занепокоєння, і головне, що йому потрібно - привід для переговорів.
Є таке правило, воно часто вимовляється, але в реальності ніколи не виконується: держава не веде переговори з терористами. Путіну треба бути дуже небезпечним терористом, тоді з ним починають хоч якісь переговори. Він загострює ситуацію, щоб зайняти позиції переговорника. Не лідера великої світової держави, а простого терориста, який починає загрожувати Україні, зі слабеньким натяком на інші прилеглі регіони.
Ця штучно створювана напруженість змушує відповідальних лідерів намагатися якось домовитися. Ось, наприклад, Північна Корея проводить ядерні випробування, але швидко заспокоюється, коли їй пропонують мішки з рисом. Така ж ситуація і з Путіним. Але для нього – це не мішки з рисом, а можливість залучення інвестицій, якісь політичні питання.
Європейці порушили правило, що не можна вести переговори з терористами, ще під час грузинської війни
У випадку з Путіним європейці вже порушили правило про те, що не можна вести переговори з терористами, ще під час грузинської війни. Була звичайна терористична операція – перетин кордонів сусідньої держави, наступ на Тбілісі, бомбардування невійськових об'єктів. Тоді уклали політичну угоду Медведєва-Саркозі, яка передбачала виконання якихось умов, що Росія, звичайно, не виконала. Війська відвели, але частина територій Грузії окупована.
Це було не тільки помилкою європейців, але і адміністрації президента Обами, який зі звичайним терористом спробував укласти угоду, яку назвали "перезавантаженням". Але ця політична угода, вірніше спроба, ніякої вигоди ні США, ні європейцям не принесла. А навпаки - фактично провокувала РФ на подальшу агресію.
Мінські угоди, в яких РФ намагається виступати в ролі спонсора, агресора, відвертого бандита і в якості арбітра – це угода з терористом.
Українському керівництву треба розуміти, що новій адміністрації Білого дому глибоко наплювати на цю ситуацію з ескалацією на Донбасі. Їх хвилюють питання внутрішні економічні, політичні. Тим більше зараз виникло протистояння і нестабільність у самих США.
І для Європи ситуація з Україною, Донбасом і Кримом – дуже дрібна. Керівництво України не має розраховувати, що прийде добрий дядько і почне викручувати руки Путіну, вимагати від нього припинити агресивні дії в Авдіївці. Українському керівництву треба звертати увагу на те, що відбувається, привертати увагу західного співтовариства, проводити розслідування, робити політичні заяви, залучати експертів та спостерігачів, починати судові процеси у зв'язку з цією агресією і військовими злочинами (ці слова уже раніше прозвучали).
Росія здійснює військові злочини: я це чув від генсека ООН, від міністра закордонних справ Великобританії, але я не чую цих слів від президента України
Росія здійснює військові злочини: я це чув від генерального секретаря ООН, від міністра закордонних справ Великобританії, але я не чую цих слів від президента України. Або він вимовляє їх недостатньо наполегливо. Немає пошуку інших форматів, крім Мінська. Немає конференцій і обговорень цього, немає в достатньому обсязі інформації про те, що відбувається. Треба встановлювати камери, запрошувати журналістів, показувати і розповідати. Але цього ніхто не робить. Зусилля перетворюються в тиху війну. Робити треба дуже багато, а робиться недостатньо. Таке враження, що в адміністрації президента України якийсь спазм, їм не до цього.
У результаті ми маємо катастрофу в двох сенсах – агресія Росії і бездіяльність, непрофесійність українських політиків, адміністрації президента України. Видно, що вони вичавлюють здорові сили тих, намагається щось зробити. Однаковою мірою завдають шкоди Україні зовнішні сили і бездіяльність або злочинна діяльність внутрішніх.
Публікується з дозволу видання "Апостроф"
