Хто справжній автор "мирного плану"?

Українське суспільство сколихнула публікація в The Wall Street Journal українським олігархом Віктором Пінчуком міркувань щодо вирішення проблем України з порушенням і відновленням територіальної цілісності

Які тільки питання не висловили коментатори. Що це, дієвий механізм вирішення наших проблем? "Зрада" національних інтересів? Спроба вітчизняного олігарха увійти до вищої ліги світової політики? Бажання налагодити відносини з новою адміністрацією президента США Дональда Трампа? Намагання "захистити" свої бізнес-інтереси? Чи просто нерозуміння реального стану справ в державі та на континенті?

Що пропонує Пінчук?

Основна ідея олігарха - це продовження виконання Мінських домовленостей усіма сторонами конфлікту. Однак, він вважає, що це тільки частина ширшої картини, в якій Україна йде на "болючі компроміси" заради миру. А саме:

Україна повинна виключити можливість членства в ЄС із заявлених цілей на найближче майбутнє;

Тоді, як ми зберігаємо позицію, що Крим - це частина України, і повинен бути повернутий, Крим не має стати перешкодою на шляху вирішення, яке покладе край війні на сході;

Україна має протягом 15-20 років зосередитись на "лікуванні" фінансів, розбудові системи соціального захисту і т.д.

Особливо цікаві пропозиції олігарха щодо врегулювання конфлікту на Донбасі, свідомо максимально завуальовані та нечіткі. Так Пінчук, очевидно, прагне "догодити всім". Зокрема, він спершу констатує, що конфлікт на сході був ініційований з-за кордону і не є справжнім рухом за автономію або громадянською війною. При цьому, повторює тезу, що умов для справедливих виборів не буде, поки Україна не отримає повний контроль над своєю територією. Попри все це, на думку Пінчука, нам доведеться погодитися на проведення місцевих виборів. На його думку, такі компроміси можуть розчарувати постраждалих українців сходу. Однак це необхідно, щоб Україна могла продемонструвати свою прихильність мирному об'єднанню, заради порятунку тисяч життів.

Чи є "план Пінчука" справжнім планом?

Що впадає в око? За визначенням, план — це заздалегідь накреслена програма заходів, що передбачає порядок і термін їх здійснення. Очевидно, цього там немає, тому це не план, а просто "есе на тему".

По-друге, це численні недомовки та відверта нещирість автора. Наприклад, він переконує, що досить погодитися на "будь-які" вибори в ОРДЛО - і це автоматично вирішить усі питання, пов'язані з війною. Однак, ніхто не назве жодного факту, який би підтвердив це. Зводити все до виборів – зумисно примітивізувати проблему військового конфлікту на Донбасі. Немає підтверджень і тому, що "інша сторона" дуже хоче цих виборів та прагне припинити бойові дії одразу після їх проведення.

По-третє, це намагання приховати власні цілі під виглядом турботи про "біженців", а також переведення дискусії про політичні питання у гуманітарну сферу.

"Нові"-старі проекти

Нічого принципового нового у пропозиціях Пінчука немає. Наприклад, набагато раніше за "план Пінчука" був розроблений інший, який презентував колишній глава адміністрації президента Кучми – Віктор Медведчук.

План цей справді був планом, адже передбачав чітку послідовність дій. Автор пропонував розпочати з ухвалення українським парламентом 4 законопроектів: про амністію для вже засуджених та відмову української влади від кримінального переслідування учасникам бойових дій на Донбасі, про зміни до Конституції щодо особливого статусу ОРДЛО, про закріплення особливого порядку управління для цієї території, та, нарешті, про проведення місцевих виборів на Донбасі. При чому, четвертий закон мав би бути останнім.

Треба віддати належне, цей план хоча б є щирим. Хочеш "примирення" – потрібно визнати амністію та особливий статус Донбасу.

Приблизно так було забезпечено реалізацію т.зв. "мирного плану по Боснії і Герцоговині" - Дейтонських домовленостей. Вони, зокрема, передбачали амністію для учасників бойових дій, перетворення держави на федерацію з двох держутворень, що було закріплено конституційно. І вже згодом – влада проводила вибори.

Під амністією в міжнародній практиці розуміють: відмову від карного переслідування за певні скоєні в минулому злочини; у деяких випадках, відмову цивільних позовів проти особи або групи осіб за заподіяну шкоду; а також анулювання раніше встановленої юридичної відповідальності.

Це відрізняє амністію від помилування - офіційного рішення, яке звільняє від відбування покарання. При цьому, за світовою практикою і міжнародним правом, не підпадають під амністію злочини проти людства: геноцид; військові злочини; агресія.

Для амністії потрібно прийняти відповідну законодавчу базу. При цьому, орган, який відповідає за проголошення амністії, повинен користуватися довірою всіх сторін конфлікту. Тому ідея про те, що можна "вкинути як кістку" якісь вибори, і на цьому "вирішити всі питання" - просто маніпуляція.

Перспективи реалізації "мирних планів"

Жодні ініціативи Пінчука в принципі не можуть бути реалізовані без мирного плану, наведеного вище (амністія і особливий статус як умова для виборів). Адже перш ніж провести вибори - треба створити для них законодавчу базу. І ми повинні це чітко зрозуміти: не буде жодних інших "мирних сценаріїв".

Більше того, як показує світовий досвід, передчасне проведення виборів і неналежна підготовка до них не тільки не сприяють примиренню, але й можуть спровокувати поновлення бойових дій. Сторона, яка програє, може спробувати зі зброєю змінити результати волевиявлення. Наприклад, в Анголі вибори до завершення роззброювання призвели до поновлення збройного протистояння.

Чи розуміє це Пінчук? Очевидно, так. Чи розуміє неможливість виконання своїх пропозицій? Теж. Чому ж їх висловлює?

Наступна реакція українського МЗС, де рішуче засудили пропозиції Пінчука (теж в американській пресі), натякає на можливість гри у "доброго та поганого поліцейського". Пінчук вкидає ідею, влада чекає на реакцію суспільства, а потім її "засуджує".

А сам Пінчук, очевидно, прагне вскочити до потягу, що, на його думку, "від'їжджає", "застовбити" за собою образ миротворця. Хоча насправді, просто подає чужі ідеї, в дуже куцому та урізаному вигляді, намагаючись догодити всім.

Петро Олещук, спеціально для Gazeta.ua

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Юлія Гончар Керівниця Центру "Форпост HELP"
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Погода