Революційний президент залишив стару кримінальну гвардію при владі та зберіг корумповану олігархічну систему

Історія повторює себе. Був Микола Мельниченко, а тепер є Олександр Онищенкo. Після заяв Онищенка про те, що він записав на пристрій в годиннику таємні розмови з Порошенком, перед входом в Адміністрацію президента треба здавати годинники і ледь не роздягатися.

Після народного протесту до влади приходить президент, який обіцяє реформи і європейську інтеграцію, однак йому бракує політичної волі докорінно зруйнувати клептократичну коаліцію кланів. Революційний президент залишає стару кримінальну гвардію при владі та зберігає корумповану олігархічну систему. З часом громадяни все більше обурюються тим, що жоден "бандит" не сидить у в'язниці.

Після кількох років система починає стагнувати. Рейтинг президента невпинно падає. Досвідчені політики, такі як Юлія Тимошенко, та їхні менш досвідчені колеги набирають популярність. Замість того, щоби прислухатись до громадської думки, президент замикається в собі, оточує себе підлабузниками і не слухає порад ззовні. Його заганяє в глухий кут нездатність слухати та глибоко вкорінені зарозумілість і самозакоханість. У цьому Порошенко дуже нагадує Дональда Трампа.

Цей пасаж може стосуватись як Віктора Ющенка після Помаранчевої революції, так і Петра Порошенка після Революції гідності. Проте на цьому подібності закінчуються.

Ющенко став президентом у набагато сприятливіших умовах, ніж сьогодні. До 2008 р. економіка зростала, іноземні інвестиції надходили до України, а Росія тільки починала свій поворот до імперіалістичного націоналізму.

Водночас Партія регіонів лишалася потужною політичною силою, здобувши відносну більшість голосів на виборах до Верховної Ради 2006 і 2007 років. У 2010-ому Віктор Янукович став президентом (із допомогою Ющенка), що проклало шлях до контрреволюції, масових протестів і, зрештою, війни з Росією.

Порошенко успадкував збанкрутілу країну та зіткнувся з агресивною Росією, що окупувала Крим і почала гібридну війну на Донбасі. Україна була змушена суттєво збільшити витрати на оборону. Притік іноземних інвестицій практично припинився.

Однак тут схожість повертається. І за Ющенка, і за Порошенка внутрішня стагнація, починаючи з середини їхніх президентських каденцій, призводить до втоми від України за кордоном і всередині українського суспільства. У часи Ющенка цю тенденцію доповнив очолюваний Німеччиною зростаючий опір розширенню НАТО і ЄС за рахунок країн колишнього СРСР.

Нагоду приєднатися до Плану дій щодо членства в НАТО у 2006 році змарнували внаслідок того, що Ющенко уповноважив Порошенка і Юрія Єханурова вести переговори про створення широкої коаліції з Партією регіонів, аби запобігти поверненню Тимошенко на посаду прем'єр-міністра. ЄС запустив програму Східного партнерства як модель інтеграції без членства, що отримала назву "розширення-light".

За Порошенка міжнародний клімат сприятливіший для України. Захід запровадив санкції проти Росії за анексію Криму й агресію на Донбасі. Водночас, Барак Обама став першим президентом США, який не відвідав Україну.

Барак Обама став першим президентом США, який не відвідав Україну

Небажання Порошенка культивувати верховенство права, обмежувати владу олігархів і боротися з корупцією негативно вплинули на його популярність в Україні та репутацію на Заході.

Зараз це набагато небезпечніше, ніж було в часи Ющенка, адже може призвести до того, що ЄС не продовжить санкції, якщо новий президент США Дональд Трамп виконає свою передвиборчу обіцянку та скасує санкції проти Росії. Ще одне "перезавантаження" у стосунках США і Росії становитиме серйозну загрозу національній безпеці України:

Кіссінджер вже порадив Трампу викотити план припинення санкцій відносно Москви, що б "визнати домінування Росії" в країнах колишнього Радянського Союзу - Білорусі, України, Грузії та Казахстану.

Опитування громадської думки свідчать, що популярність Петра Порошенка після 2014 року стрімко впала. Сьогодні Тимошенко очолює рейтинг симпатій громадян, а Порошенко змагається за друге місце з лідером Опозиційного блоку Юрієм Бойком, згідно опитування КМІС.

Ця тенденція продовжиться до часу президентських виборів 2019 року. Вони нагадуватимуть вибори 2010-го, бо в другому турі за перемогу знову змагатиметься Тимошенко. Її суперником, зважаючи на динаміку громадської думки, буде Порошенко або Бойко.

Поки що незрозуміло, чи зможе Порошенко вийти до другого туру, чи повторить участь Ющенка, який у 2010 році вибув із перегонів, посівши п'яте місце з мізерними 5% голосів. Якщо історія повториться, я переконаний, що Порошенко візьме приклад з Ющенка, звинувативши виборців у тому, що вони не зрозуміли його.

Порошенко хотів би бачити своїм суперником Бойка

Зрозуміло, Порошенко хотів би бачити своїм суперником у другому турі Бойка, а не Тимошенко. Тоді міг би використати тактику Леоніда Кучми, який на виборах 1999 року отримав багато "негативних" голосів проти лідера Комуністичної партії Петра Симоненка.

Порошенко і Бойко, які мають добрі стосунки з кінця 1990-х рр., можуть укласти угоду так само, як це зробили Кучма і Симоненко у 1999-ому (завдяки Януковичу, який уже тоді фінансував комуністів). Відносини Порошенка з представниками газового лобі лише зміцнились після сумновідомої віденської зустрічі в березні 2014 року.

Натомість, Тимошенко, скоріше за все, зможе перемогти і Порошенка, і Бойка у другому раунді наступних президентських виборів. 2019 рік суттєво відрізнятиметься від 2014-го, коли Порошенку вдалося обдурити українців, представивши себе "новим обличчям", нібито незаплямованим провалами лідерів опозиції.

Бойко також не зможе повторити успіх Януковича, який зумів перемогти із відривом усього в 3%, хоча й очолював потужну політичну машину – Партію регіонів. Грабіж, вбивства і зрада Януковича, а також путінська військова агресія суттєво підкосили проросійський електорат в Україні.

Дослідження партійних рейтингів вказують на схожі тенденції: очолює перегони "Батьківщина", тоді як Блок Петра Порошенка і Опозиційний блок змагаються за друге місце. В Україні було всього дві справжні політичні партії – Партія регіонів і "Батьківщина", однак перша вже зникла з політичного поля. Блок Петра Порошенка і Опозиційний блок – не партії, а ситуативні пакти, тоді як дві з чотирьох інших політичних сил, що пройшли би до парламенту, якби вибори відбулися сьогодні – звичайні олігархічні виборчі проекти (Радикальна партія Олега Ляшка і "За життя").

Українська історія повторить себе щодо Мельниченка-Онищенка і Ющенка-Порошенка. Все більше схоже, доля Порошенка буде гірша, ніж Ющенка, і він ніколи не зможе вижити на посаді президента до 2019 виборів.

Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua