Клептократична коаліція кланів захопила українську державу

Позачергові вибори – єдиний спосіб уникнути масових протестів і політичної турбулентності

Склянка наполовину повна чи наполовину порожня? Насправді це не має значення, бо її вже давно вкрали.

Очевидно, що з часів Євромайдану можна говорити про два серйозні позитивні зрушення.

По-перше, сьогодні українське громадянське суспільство більш політично зріле, ніж після помаранчевої революції. Тоді революціонери і громадські активісти розійшлися по домівках і переклали завдання трансформувати Україну на плечі "доброго царя" Віктора Ющенка. Ми всі пам'ятаємо, яким катастрофічним було його правління.

Після Євромайдану таке не повторилось, і українські патріоти продовжили брати участь у здійсненні реформ, стимулювати та лобіювати державу до їх проведення й писати про них чи їх відсутність. Президент Петро Порошенко та інші члени правлячих еліт менш політично зрілі, ніж пересічний український водій, який може розповісти хто, що і коли вкрав і що слід з цим робити.

Петро Порошенко та інші члени правлячих еліт менш політично зрілі, ніж пересічний український водій

По-друге, завдяки тиску з боку громадян і країн Заходу створені нові інституції та запущені нові процеси, які з часом можуть покращити верховенство права в країні та зменшити корупцію у вищих ешелонах влади. Зокрема, електронні декларації змусили представників правлячих еліт продемонструвати свої неймовірні та подекуди екзотичні статки, які вони вкрали протягом чверті століття української незалежності.

Однак на противагу важливим психологічним змінам у свідомості українців і запуску нових інституцій діють два серйозні чинники.

По-перше, повна відсутність політичної волі у Порошенка боротися з корупцією та притягати до відповідальності грабіжників, зрадників і вбивць із кліки Януковича. Індекс моніторингу реформ, розроблений Vox Ukraine, ранжує реформи у п'яти сферах на шкалі від "5" до "-5". Згідно з цим індексом, сфера державного управління та боротьби з корупцією отримувала оцінки між 1 і 2 балами – не найгірший показник. Однак лишає бажати кращого.

По-друге, сама боротьба з корупцією на топ-рівнях – титанічне завдання, яке потребує подолання глибоко вкоріненої культури. Під час семінару в Берліні, в якому я брав участь, колишній міністр фінансів Наталія Яресько зазначила: проблема корупції в Україні не обмежується невеликим колом олігархів, а стосується й тисяч інших осіб, зацікавлених зберегти нинішню систему.

Дві демократичні революції та правління двох президентів – Ющенка й Порошенка – не змогли зменшити рівень корупції в Україні. У рейтингах Transparency International країна продовжує лишатись нижче 12 із 15 колишніх республік Радянського Союзу. Риторику президента Порошенка про боротьбу з корупцією у Брюсселі та Вашингтоні не сприймають усерйоз, бо у п'яти країн-членів Євразійського економічного союзу менше корупції, ніж в Україні, що намагається інтегруватись до ЄС.

На постійно високий рівень корупції в Україні слід дивитись як на продукт клептократичної коаліції кланів, що виникли в 1990-х роках і з того часу контролюють політичну й економічну систему країни. Електронне декларування примусило представників цих кланів продемонструвати вкрадені ними статки. Вони дуже бояться втратити ці статки. І навіть якби хтось із них погодився на це, у них не було б віри в безпечний перехід до посткорупційного періоду. Вони розуміють, що українці вважають їх бандитами.

Хто зміг би гарантувати амністію та прощення корупційних схем минулого в країні, де рівень довіри протягом десятиліть лишається настільки низьким?

Коаліція клептократичних кланів захищає усіх своїх членів завдяки президентському контролю за Генеральною прокуратурою й Службою безпеки. Саме тому досі не було засуджено та ув'язнено жодного високопоставленого посадовця. Представники українських правлячих еліт потрапляли до в'язниці тільки у США і Німеччині, але не в Україні.

Захист інтересів клептократичної коаліції кланів набагато важливіший для них, ніж внутрішньополітична ціль здійснення "реформ" чи зовнішньополітична ціль "повернення до Європи". Тому їхня риторика ніколи не знаходить відображення у спробах досягнути ці цілі.

Немає сенсу поділяти олігархів і клептократів на "прозахідних" і "проросійських", бо "проєвропейські" Ющенко і Порошенко мають багато спільного з "проросійським" Рінатом Ахметовим. Їх поведінку мотивує особистий, а не національний інтерес. 12 років тому я писав, що зовнішня політика тодішнього президента Леоніда Кучми – не прозахідна і не проросійська, а прокучмівська. Те саме можна сказати про зовнішню політику чинного президента Порошенка.

Клептократична система може ламатись, коли олігархи кидають виклик президентові, як це колись зробив Павло Лазаренко, а нині – Ігор Коломойський (в Росії аналогічним чином діяли Борис Березовський і Михайло Ходорковський). У такому разі до них застосовують санкції, змушуючи їх емігрувати за кордон (у випадку Лазаренка та Березовського) або погрожуючи тюрмою (у випадку Коломойського і його соратника Геннадія Корбана). Згодом їхні бізнес-імперії переходять під контроль олігархів, лояльних до президента. Дехто – як Коломойський – вирішує припинити опір після укладення пакту про ненапад.

Під час наступного народного повстання його представникам не варто йти на компроміси із членами клептократичних кланів, які захопили та знищили здобутки двох революцій

Юлія Тимошенко – виняток із цього правила. Вона відмовилась втікати з України наприкінці 1990-х і під час президентського правління Віктора Януковича. Протягом 2000-2004 років боролась проти президента Кучма, який ув'язнив її на короткий строк, а згодом проти Януковича, який зумів посадити її до в'язниці значно на довше.

Попри дві революції система зберігає імунітет до змін, оскільки президенти на кшталт Порошенка продовжують спиратися на клептократичну коаліцію кланів, аби контролювати мерів і губернаторів на сході та півдні країни. Те саме стосується ключових генералів із Генерального штабу. Прикладів цьому безліч, у тому числі мер Одеси Геннадій Труханов і мер Харкова Геннадій Кернес. Обоє мають тісні зв'язки з організованою злочинністю. Вони консервативні, опираються змінам і реформам і не несуть відповідальності за власні дії.

Під час наступного народного повстання його представникам не варто йти на компроміси із членами клептократичних кланів, які захопили та знищили здобутки двох революцій. Позачергові вибори – єдиний спосіб уникнути масових протестів і політичної турбулентності.

Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua