Націоналізація Приватбанку – необхідна жорстокість
Український уряд чи не вперше взявся вирішувати проблему, а не залишився чекати осторонь, поки вона сама розсмокчеться
Українська держава чи не вперше прийняла складне рішення. Українська влада чи не вперше поставила економічну необхідність вище політичної доцільності.
Немає нічого хорошого в націоналізації, експропріації або реприватизації. Це погано. Немає нічого хорошого в тому, що українські платники податків заплатять 150 (120,130 – не важливо) млрд грн зі своїх кишень. Немає нічого хорошого в тому, що український державний борг зросте майже на 5 млрд дол. Націоналізація – це погане рішення. Але воно найкраще з усіх можливих у тій ситуації, куди нас завела жадібність і неприйняття важливих рішень.
Коли банк стикається з проблемою недостатності капіталу, то існують декілька рішень.
Банк можуть ліквідувати або націоналізувати, власник може внести необхідний капітал чи можна нічого не робити. Оскільки Приватбанк системоутворюючий банк, то ліквідувати його не можна. Завеликий соціальний ефект і дуже сильний удар по фінансовій системі та довірі до неї. Від такого удару оговтуються не скоро. І зовсім інші управлінці.
Докапіталізація власниками – це було б найкраще рішення. Якби власники на нього були здатні
Докапіталізація власниками – це було б найкраще рішення. Якби власники на нього були здатні. Ми прекрасно знаємо, хто стоїть за банком. І, як вони ставляться до власних боргів. Запитайте у тренерів і гравців футбольного клубу Дніпро. Та й самі вони не приховували, що повертають борги тільки боягузи. Тим більше, в плані докапіталізації вони мали б поступово вносити в капітал мільярд за мільярдом. Віддаючи свої гроші, лише знижувати ризики націоналізації. При рівні довіри один одному осіб, що приймають рішення в Україні, це просто неможливо. Навіть якби у власників було бажання.
В результаті, залишаються 2 підходи: нічого не робити або націоналізувати банк.
Класичний приклад безвідповідальності і вольового рішення. Хто знає, щоб вибрали б українські політики, якби не МВФ. Якби не залежність від кредиторів. Які не дозволяють закривати очі на проблему, лише збільшуючи її.
Звідки ж виникла проблема з капіталом? На таку катастрофічну суму. Національний банк уклав з усіма банками в Україні угоду. На тлі кризи регулятор обіцяв банкам підтримку ліквідності, що забезпечувало їх поточну роботу, а власники банків зобов'язувалися заповнити втрати капіталу. Які, треба сказати, у всіх банків були значні. Тих, хто не виконував програму або не хотів її виконувати, виводили з ринку. Так не стало більше 80 банків, серед яких банки-зомбі і банки пилососи, які забирали гроші з ринку і видавали їх пов'язаним особам. Для таких пилососів встановили жорстке правило. Необхідність сформувати 100% резерви, тобто наростити капітал під усі кредити пов'язаних осіб. Що цілком логічно, так як власники не поспішали повертати гроші, виведені з банків.
Приватбанк був найбільшим українським пилососом. Якщо вірити публікації в пресі, а не запевненнями банку, то кредити пов'язаним особам становили 80-90% кредитного портфеля юридичним особам. При цьому, треба розуміти, що дуже часто, якщо не завжди, кредити бралися на безродний ТОВ "Іванов, Петров, Коваленко", яке вже кредитувало актив групи. Таким ТОВ нічого не варто зникнути в одну ніч. Що робило портфель банку вкрай ризиковим. А сам портфель до моменту націоналізації досяг 182 млрд грн. Решту, як кажуть, підрахуйте самі.
Важко зрозуміти чому люди продовжують вірити українським олігархам, яких так не люблять як клас
Саме тому в меморандумі з МВФ і з'явилася цифра 166 млрд грн, зарезервованих для потреб капіталізації. Так що МВФ, як і Нацбанк, теж не схильний вірити банку. Та й в принципі важко зрозуміти, чому люди продовжують вірити українським олігархам, яких так не люблять як клас. У підсумку, Приватбанк отримав підтримку ліквідності та зобов'язання усунути діру в капіталі. Цього він не виконав.
Шанс не допустити цю проблему було втрачено давно. Ще в 2005-2008 роках, коли на фоні зростання банківського сектору будувалася піраміда. З тих пір крах піраміди Приватбанку був неминучий. В подальшому банк міг тільки постійно нарощувати портфель депозитів, віддаючи старі, тому як з боку активної частини балансу підтримки не було. Гроші пішли і не збиралися повертатися. Саме тому затягування розв'язання проблеми лише збільшувало б її. А креативність менеджменту Приватбанку, який на певному етапі був обмежений залучення депозитів населення, могла породити історію набагато яскравіше, ніж пригоди псевдо вкладників банку Михайлівський.
У Приватбанку проблеми з капіталом. З фундаментальної подушкою безпеки, необхідною кожному банку
І так, у банку немає проблем з ліквідністю. Це правда. Але проблема банку зовсім в іншому. А ліквідність у нього є тільки стараннями держави в особі Нацбанку. У банку проблеми з капіталом. З фундаментальною подушкою безпеки, необхідною кожному банку. Тому що банк працює з чужими грошима. І саме тому банкам необхідно жорстке регулювання. І саме тому Нацбанк мусить брати все в свої руки, коли ризики вкладників завеликі.
І так, менеджмент банку буде розповідати казки про стабільність та інформаційні атаки. Власники підуть у політику під гаслом, що у них забрали працюючий банк і це знову Гонтарева всіх обдурила. Вони вже пару місяців готували грунт для цього, не шкодуючи грошей ні на бабусь з прапорами, ні на друковану продукцію, ні навіть на квитки для своїх посланців у Вашингтон і Лондон. Все це пусте. Як порожній був до приходу держави Приватбанк.
Так, Приватбанк – найтехнологічніший в Україні. Вони просунуті і інноваційні. Дуже зручні для клієнта. Іноді, навіть надто зручні. Але коли вас грабують на вулиці дуже стильні грабіжники, з посмішкою і сучасними пістолетами в руках, що ви будете робити? Розповідати, які вони молодці? Чи підете в поліцію вимагати, щоб їх затримали попри їх чарівний стиль? З фінустановою, яка вивела майже 5 млрд дол. вкладників, логіка повинна бути такою ж.
І так, держава не забирає актив Коломойського і Боголюбова. Держава забирає пасив. Держава забирає на себе борги. Держава забирає на себе банк вартістю мінус 5 млрд дол.
Держава забирає на себе борги. Держава забирає на себе банк вартістю мінус 5 млрд дол.
І так, на даному етапі держава мусила домовлятися з власником. Завелике значення банку, і тому країні була потрібна дружня націоналізація. Коли ніхто не натисне на червону кнопку. Не відключить систему платежів. Не витре базу клієнтів. І напевно власники торгувалися за те, щоб залишитися на волі і не втратити своїх активів. І напевно влада їм це пообіцяла. Але не суспільство. Яке заплатить зі своїх кишень 5 млрд дол. Влада може домовитися "по-пацанськи", але не існує такої законної схеми, яка б звільнила власників від відповідальності. І це вже завдання суспільства вимагати справедливості.
Держава поганий власник, не ефективний. Його менеджери корумповані. Але держава власник відповідальний. І це те, що зараз найбільше потрібно клієнтам банку.
Пройдуть роки, і ми з цікавістю почитаємо мемуари співробітників Нацбанку про те, як це було. А зараз нам залишається тільки здогадуватися, скількох років життя і нервових клітин коштувала відповідальним людям реалізація цього. Процес ще не завершений. Він буде складним. Іноді будуть форс-мажори. На початку можлива легка паніка у вигляді відтоку вкладів і скупці долара. Але за правильної комунікації це все можна погасити.
Бояться шаленої інфляції через емісію ОВДП на 150 млрд грн не варто. Ці гроші покликані не забезпечити ліквідність банку, а сформувати ту саму подушку безпеки. А значить, левова частка їх так і лежатиме в капіталі. Вкладники взагалі щасливі люди. Замість депозиту в схемному банку вони отримають депозит у банку державному, за тією ж ставкою. На жаль, їх жадібність знову буде заохочена.
Зате прості українці знову відчують батьківську руку держави. Яку вони так люблять. А українські платники податків у день Святого Миколая знайдуть у себе під подушкою Приватбанк. Вкотре заплативши за помилки, яких можна було не робити. Але відповідати за які завжди доводиться.
