Чи можуть воскреснути "братні" стосунки з Москвою?

Немає ніякої компромісної моделі російсько-українських відносин. Москва все одно дивиться на Україну як на бунтівну колонію

Російське телебачення – це кращий маркер того, що будь-який український політик буде недостатньо проросійським для Кремля.

Час від часу звучать голоси, що добросусідські відносини України і Росії можливі. Що для цього потрібно лише обнулити останні три українських роки, щоб знову злитися в екстазі обіймів з колишньою метрополією. Що ідея "братніх" відносин може воскреснути – досить лише замінити нинішню "хунту" на людей, готових дружити з Росією. Приблизно на таких, що очолювали Україну до лютого 2014 року, - пише Павло Казарін для "Крим. Реалії".

І в цей момент дуже хочеться всім цим голосам показати російські телеканали. Які продовжують обговорювати Україну. В ефірі яких продовжують виступати колишні "регіонали". Ті самі "регіонали", які підписували Харківські угоди і продовжували базування Чорноморського флоту. Ті самі, що скорочували українську армію і приймали "мовны" закони. Тільки це все не заважає Володимиру Соловйову в прямому ефірі називати цих людей "мерзенними, нікчемними зрадниками своєї батьківщини".

Ще раз. Ці слова звучать на адресу Миколи Левченка, Олени Бондаренко і Володимира Олійника. Тих самих людей, за якими в Україні давно закріпилася репутація українофобів. Якщо вони не можуть розраховувати на співчуття Москви – то хто взагалі може?

З точки зору Москви, будь-який – навіть найбільш проросійський український політик – це непорозуміння

І це показова історія. Тому що з точки зору Москви, будь-який – навіть найбільш проросійський український політик – це непорозуміння. Яке будуть бити по щоках і принижувати в прямому ефірі на всю країну. Тому що ключовим для Кремля все одно буде не "проросійський", а "український". Немає ніякої компромісної моделі, яка вибудувала б російсько-українські відносини по моделі Канади і США. Москва все одно дивиться на Україну як на бунтівну колонію. А для колоній, як відомо, годяться лише генерал-губернатори.

Ви можете зробити що завгодно. Оголосити російську мову другою державною. Визнати триколори над Кримом. Дати автономію Донбасу і оголосити амністію бойовикам. Відмовитися від НАТО і вступити в Організацію Договору про колективну безпеку (учасники: Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизія, Росія, Таджикистан, - ред.). Розірвати угоду про Асоціацію з ЄС. Вступити в Митний союз. Розпустити армію по домівках. Але все одно для Росії цього буде недостатньо. І кожного, хто буде знищувати Україну на догоду Кремлю, в якийсь момент можуть викликати на московський телекилим і публічно відшмагати по щоках на всю країну.

У тому й особливість Росії: немає ніякої можливої точки компромісу у відносинах Києва і Москви. Кремль може мріяти говорити на рівних з Вашингтоном, Парижем і Берліном. Може говорити на рівних з Варшавою, Будапештом або Бухарестом. Але він завжди буде намагатися говорити з Києвом зверхньо. Жоден український політик не зможе запропонувати Кремлю взаємовигідний формат існування. Тому що Москві потрібно в Україні все. А ті, хто готовий запропонувати лише три чверті – рано чи пізно буде названий "дрібним і нікчемним зрадником".

Що ж, хунта так хунта. Окопуємося.

Copyright © 2016 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

5

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода