Капітуляція Москви: які умови запропонують Вашингтону

У березні-квітні 2014 року в ейфорії "російської весни" кремлівське угруповання оголосило Заходу Четверту світову гібридну війну.

Вона була задумана як реванш за поразку Радянського Союзу в Третій (холодній) світовій війні. Так само як Друга світова війна була для Німеччини спробою реваншу за поразку у Першій.

Цілями війни вожді "русского мира" назвали подолання найбільшої геополітичної катастрофи XX століття, повернення в рідну гавань споконвічних російських земель, новий ялтинський розподіл світу, при якому путінська Росія визнавалася б "смотрящим" як мінімум за всією територією колишнього СРСР. Пальним для цієї війни ставали, за задумом Кремля, росіяни та російськомовні громадяни, які проживають у сусідніх з Росією країнах, - пише Андрій Піонтковський для "Радіо. Свобода".

Братську допомогу їм повинні були забезпечити спочатку "ввічливі зелені чоловічки", а потім і регулярні російські війська. Боязкі спроби Заходу чинити опір хоча б на території країн-членів НАТО превентивно відбивали б загрозою застосування ядерної зброї. В якості першого етапу була поставлена задача "братського" розчленування і повного підпорядкування України – проект "Новоросія".

Четверта світова війна триває вже майже три роки

Четверта світова війна триває вже майже три роки. На полях реальних битв, де гинуть люди, в генеральних штабах, де їх загибель планується, в умах мільйонів людей, які вирішують, за що вони готові або не готові вмирати. Вона ще триватиме якийсь час, але результат її вирішений: путінська Росія зазнала двох фундаментальних стратегічних поразок.

Найболючішу – в Україні. Гірше ніж військову – метафізичну. Ідеологія "русского мира" відкинута російським населенням України, яке залишилося в переважній своїй більшості вірним українській державі та її європейському вибору.

Друге – провалився ядерний шантаж Кремля щодо Прибалтики. Після непростої дискусії на Заході липневий саміт НАТО у Варшаві предметно відповів Путіну розміщенням військових контингентів: альянс буде захищати Прибалтику, як і будь-яку іншу територію країн – членів НАТО.

Якщо повернутися до аналогії Четвертої та Другої світових воєн, то на шкалі Другої світової ми зараз – у весні 1943 року. В Берліні після Сталінграда і Ель-Аламейну всі розуміють, що війна програна, її цілі недосяжні, треба від них відмовлятися і шукати більш-менш гідний вихід. Перешкода – фюрер. Починається серія змов, що призвела до дивом проваленої операції "Валькірія".

І в Москві 2016 року бонзи так само добре все розуміють. Включаючи фюрера. Адже він у нас теж гібридний: місцями хороший Гітлер, а десь вже трішечки і граф Штауффенберг, що бореться з нацизмом. Це Гітлер був чоловік надідеї, категорично не приймав ні переможеної Німеччини, ні себе в ній. Така Німеччина в його уяві не заслуговувала права на існування. А духовний лідер "русского мира", на щастя, людина бабла, і для нього важливо зберегти в якомусь вигляді свою владовласність у країні після її гібридної капітуляції.

Лідер "русского мира" - людина бабла, і для нього важливо зберегти свою владовласність у країні після її гібридної капітуляції

Але для отримання більш-менш пристойного варіанту капітуляції треба вбити Гітлера. І Клаусом Шенком фон Штауффенбергом йому доводиться ставати самому. Більше нікому.

Подивіться, як старанно за одним і тим ж лекалами шиють йому мундир змовника вірні слуги:

"У Кремлі заявляють, що термін відновлення операції російської авіації в Алеппо залежить від дій терористів. Так вирішив президент країни Володимир Путін. Режим припинення операції російських ПКС триває. Рішення приймалося згідно з позицією, зайнятою президентом Путіним. Якщо бойовики не будуть активно наступати, то президент Путін вважав за доцільне продовжувати такий режим, в ході якого російські ПКС не завдають ударів по східному Алеппо".

"Володимир Путін завжди був авторитарним правителем, але тим не менш він був прийнятним для інтелігенції і навіть, не побоюся цього слова, модним...

Зрозуміло, його не може не дратувати;

йому, людині розсудливій, зовсім не хочеться;

йому це завжди давалося важко;

і, звичайно, він відчуває серйозний дискомфорт".

Для внутрішнього і особливо для зовнішнього споживача ліпиться світлий образ глибоко законспірованого антифашиста у фашистському таборі, єдиного європейця в азіатській Орді, а гітлерівські атрибути режиму переносяться на генералів Шойгу і Герасимова, які наполягають на нещадних бомбардуваннях Алеппо, і на одіозних "діячів культури" на кшталт пана Залдостанова.

Між тим делегації російської "мислячої громадськості" – так званий дипломатичний Track 2 – хвилями накочувалися на США під час президентської кампанії для обговорення у вашингтонському обкомі умов гібридної капітуляції. Переговори велися з людьми, близькими до майбутньої адміністрації Гілларі Клінтон. На перемогу Трампа всерйоз в Кремлі не сподівалися.

З різних джерел мені добре відомі деталі цих консультацій. Темничок кремлівських посланців був один: з Донбасу ми поступово відповзаємо, але Кримнаш - там наш сакральний Херсонес, про Прибалтику ми ніколи не думали, це все ваші русофобські вигадки; Сирія ні нам, ні вам не потрібна, вона все одно розвалюється, за нами нехай залишиться алавітський анклав з військово-морською базою; донбаські санкції знімаються, а кримські нас особливо не хвилюють.

Пізно увечері в барі допускалися деякі вільності: найбільш просунуті члени російської делегації не виключали можливості багаторічних тягучих переговорів з Україною про кондомініум для Криму, а найбільш розгнуздані вигукували відчайдушно й приречено: "Так ми цей Київ за дві години візьмемо!"

Яка була реакція американської сторони, що представляла табір Клінтон? У нас з вами є унікальний документ, який дає відповідь. У газеті "Комерсант" за 8 листопада опубліковано інтерв'ю Майкла Макфола (посол США в РФ у 2011-2014 роках, - ред.) про відносини Росії і Штатів за майбутньої адміністрації Клінтон.

Ось ключовий пасаж цього інтерв'ю: "Перезавантаження можливе. Але тільки, якщо Володимир Путін змінить свою політику. Чому завжди саме американці повинні змінювати свою політику? Чому б Путіну щось не поміняти? Наприклад, прийти на телебачення і заявити: ми виводимо сепаратистів зі сходу України і відновлюємо її межі. Це зробило б неймовірно позитивний вплив на російсько-американські відносини".

З нього ясно випливає, що московський запит гібридної капітуляції був прийнятий як основа для взаєморозуміння. Але без обману: йти з Донбасу – значить йти з Донбасу. І ще одна ремарка, так, на всяк випадок: "Що станеться, якщо ми, приміром, почнемо "зливати" дані про російських офіційних осіб? Це завдасть величезної шкоди нашим стосункам. Я сподіваюся, до такої стадії не дійде".

Трамп навряд чи піде на серйозні розбіжності в зовнішній політиці з традиційними республіканцями

Що змінюється для Путіна в результаті перемоги Трампа, котрий поки продовжує вперто повторювати кремлівський мем про необхідність спільної боротьби з "Ісламською державою"? Зіткнувшись з лютим опором глобалістів і ліваків у пресі та на вулицях, Трамп навряд чи піде на серйозні розбіжності в зовнішній політиці з традиційними республіканцями, які перемогли на виборах в обидві палати Конгресу. Тими самими республіканцями, які прийняли "Закон про підтримку України" і вимагали від Барака Обами продажу Києву летального зброї.

Тим більше, що ключові для Трампа питання, які і принесли йому перемогу – міграція, система медстрахування, втрата робочих місць – вони з ентузіазмом обраного президента підтримують і разом з ним дружно демонтуватимуть обамівський спадок.

Найближчі призначення на зовнішньополітичні пости прояснять ситуацію. Але в будь-якому разі фундаментальні стратегічні причини поразки "русского мира" в Четвертій світовій війні нікуди не подінуться.

Ейфорія 9 листопада в Думі і на російських телеканалах з приводу поразки Клінтон була настільки ж адекватною, як і радість у бункері в Берліні у квітні 1945 року, викликана звісткою про смерть президента США Рузвельта.

І останнє. Два місяці до інавгурації нового президента 20 січня 2017 року стануть періодом повного паралічу деморалізованої адміністрації Обами. У ще недобитого внутрішнього путінського Гітлера неодмінно виникне спокуса використати цей час для зміни ситуації. Насамперед у Сирії, а там, чим чорт не жартує, може, і в Україні. Щоб отримати додаткові козирі для торгу з Трампом.

Такою поведінкою він зміг би тільки різко погіршити параметри гібридної капітуляції, і внутрішній Штауффенберг повинен буде довести операцію "Валькірія-2" до кінця. В силу обставин непереборної сили, як наполегливо повторює останнім часом один обізнаний білякремлівський інсайдер.

Copyright © 2016 RFE/ RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода