Обманутий мільярдерами інструмент

Михайло Саакашвілі перестав бути главою адміністрації Одеської області ще 14 квітня 2016 року, коли з поста прем'єр-міністра України був зміщений Арсеній Яценюк

Відставка Михайла Саакашвілі з поста голови Одеської обласної адміністрації – сенсація тільки для тих, хто помістив себе у світ власних ілюзій, далекий від справжніх реалій української політики, - пише Віталій Портніков.

Насправді Михайло Саакашвілі перестав бути главою адміністрації Одеської області ще 14 квітня 2016 року, коли з поста прем'єр-міністра України був зміщений Арсеній Яценюк – головний конкурент президента Петра Порошенка у здійсненні владних повноважень. Утім, конкурент – це дуже сильно сказано, оскільки Яценюк спочатку не був налаштований на конфронтацію з Порошенком.

Але глава держави – не з тих політиків, які зацікавлені в балансі. І одночасно – не з тих, хто пускається в боротьбу з конкурентами з відкритим забралом. Петро Порошенко вміє вичікувати і використовувати інструменти.

Тісна Одеса

Одним із таких інструментів і став Михайло Саакашвілі. Звичайно, сам колишній президент Грузії в якості інструменту себе не сприймав. Він навіть уявити собі не може, що його хтось так може сприймати – і на цих рисах його особистості нескладно грати, особливо людині, яка знає Саакашвілі змалку, зі студентських років.

Можливо, самому Саакашвілі в разі успішного торпедування уряду Яценюка були запропоновані різноманітні преференції, аж до посади прем'єр-міністра – у всякому разі його призначення на цю посаду буцімто лобіював російський олігарх Костянтин Григоришин, який залишається у добрих стосунках і з Порошенком, і з Саакашвілі.

Можливо, сам Саакашвілі уявив себе "творцем українських королів" – у всякому разі, існує історія про те, як він особисто пропонував посаду прем'єр-міністра Арсену Авакову. Можливо, Саакашвілі вважав, що відставка Яценюка відкриває дорогу до дострокових виборів і успіху його власного політичного проекту, "дублера" БПП. Не знаю, на що розраховував Саакашвілі, але по Яценюку він спрацював професійно, як ракета прямого наведення.

Його антикорупційні форуми, що широко висвітлювалися в медіа – форуми, на яких ретельно обходилася постать глави держави, його особисті виступи зі звинуваченнями в корупції Яценюка і соратників прем'єра, його блискуче сконструйований у Грузії образ реформатора, якого не зрозуміли, – все це підірвало авторитет прем'єра і полегшило завдання президента.

Але коли розвіявся дим після битви, виявилося, що Саакашвілі з успіху Порошенко не дісталося практично нічого. Глава держави спокійнісінько домовився з Народним фронтом про формування нової коаліції. На цей момент про жодні дострокові вибори і мови бути не могло – ні для Порошенка, ні для Яценюка. А новий прем'єр міг бути тільки фігурою, яка однаково підходила як БПП, так і Народному фронту. Саакашвілі явно був не такою.

Після формування уряду Володимира Гройсмана колишній президент Грузії з антикорупціонера загальнонаціонального масштабу перетворився у звичайного регіонального чиновника

Таким чином, після формування уряду Володимира Гройсмана колишній президент Грузії з антикорупціонера загальнонаціонального масштабу перетворився у звичайного регіонального чиновника – роль, яка аж ніяк не могла влаштовувати Саакашвілі.

І тому, що в Одесі йому від початку було тісно. І тому, що він так і не зміг отримати реальний контроль над регіоном і навіть над його обласним центром (у випадку з містом – ще й через свою одвічну самовпевненість, що дозволила йому висунути в мери Одеси абсолютно нехаризматичну, нікому не відому людину, що стала зручним інструментом для переобрання Геннадія Труханова. Втім, не виключаю, що це було зроблено спеціально).

І тому, що в одному окремо взятому регіоні радикальні перетворення не можливі за визначенням – що Саакашвілі і визнав у своєму заключному виступі на посаді голови адміністрації. Цікаво, а в день призначення він і справді про це не підозрював?

Чому він не пішов у відставку тоді, коли йому стало ясно, що його просто використали? З однієї простої причини, з Україною ніяк не пов'язаної. Справа була в парламентських виборах в Грузії.

Грузинська мрія

Саакашвілі – я вже писав про його парадоксальне уміння жити у власному світі і не помічати реалій – щиро вірив у перемогу своєї політичної партії на парламентських виборах в Грузії. Він – як це часто буває на американському континенті – відправив балотуватися до парламенту власну дружину. Він виступав з передвиборними заявами.

Він обіцяв повернутися на наступний же день після виборів і призначити Хатію Деканоїдзе міністром внутрішніх справ. Він був буквально весь поглинений цими виборами і своєю хлоп'ячою вірою в реванш. І, звичайно, він не хотів повертатися в Грузію – або просто приїжджати в Грузію до соратників-переможців – у ролі відставного губернатора.

Він хотів прибути до Тбілісі як глава адміністрації Одеської області. Реформатор із великої країни, який вітає реформаторів маленької і готовий їм допомогти і навіть їх очолити. Це повинно було нагадувати повернення Наполеона. Він уже тримав у руках імператорську треуголку.

Але Бог не дав йому навіть 100 днів. Партія Саакашвілі вщент програла парламентські вибори у Грузії. Навіть дружина колишнього президента не змогла пройти в парламент по мажоритарному округу.

Ворог Саакашвілі, мільярдер Бідзіна Іванішвілі, тріумфував – його партії отримала конституційну більшість. Більше того - соратники Саакашвілі відмовилися до нього прислухатися тоді, коли він порадив їм не брати участь у другому турі виборів, і зараз партія колишнього президента опинилася на межі розколу.

Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використали його і в Тбілісі, і в Києві

Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використали його і в Тбілісі, і в Києві. З цього моменту відставка з посади голови Одеської обладміністрації стала справою кількох днів. У Києві збереження Саакашвілі на посаді теж було вже нікому не потрібно. Залишалося тільки дати йому привід заявити про звільнення.

Що далі

Далі – нічого нового. Якщо Саакашвілі дійсно захоче піти в хрестовий похід проти свого друга студентських років, він знову стане інструментом – тільки вже не інструментом Порошенка, а інструментом проти Порошенка. Питання, однак, у тому, хто захоче скористатися цим інструментом.

Тому що можливості Саакашвілі – на відміну від часу, коли він атакував Яценюка – будуть значно обмежені. Він зможе скористатися послугами тільки тих олігархів, які хотіли б торпедувати президента і готові надати телевізійну трибуну відставному чиновнику – але таких олігархів поки що не видно.

"Перспективні молоді політики", на яких він розраховував, були приголомшені його вождизмом – та й самих чимала манія величі. До того ж останнім часом ці "перспективні молоді" сповна відчули свою вразливість.

Цю вразливість може відчути і сам Саакашвілі. Давайте не забувати, що в Одесі вже на днях з'явиться новий глава адміністрації. І новий глава місцевого силового відомства. Мало що вони можуть виявити. Але хто сказав, що вони це негайно оприлюднюють? Чому б Петру Олексійовичу не пощадити світлий образ Міхеіла Ніколозовича? Тим більше, що Міхеіл Ніколозович і так вже в розшуку в Грузії. З нього вистачить звинувачень. Він – реформатор, а не втікач.

Але вибір між реформатором і втікачем може стати вибором між інструментом і мемуаристом.

Передруковується з дозволу редакції "7 днів"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олексій Арестович Військовий експерт
Сергій Сингаївський Письменник, перекладач
Євген Клопотенко Кулінарний експерт
Дмитро Кулеба Дипломат
Погода