Обманутий мільярдерами інструмент

Михайло Саакашвілі перестав бути главою адміністрації Одеської області ще 14 квітня 2016 року, коли з поста прем'єр-міністра України був зміщений Арсеній Яценюк

Відставка Михайла Саакашвілі з поста голови Одеської обласної адміністрації – сенсація тільки для тих, хто помістив себе у світ власних ілюзій, далекий від справжніх реалій української політики, - пише Віталій Портніков.

Насправді Михайло Саакашвілі перестав бути главою адміністрації Одеської області ще 14 квітня 2016 року, коли з поста прем'єр-міністра України був зміщений Арсеній Яценюк – головний конкурент президента Петра Порошенка у здійсненні владних повноважень. Утім, конкурент – це дуже сильно сказано, оскільки Яценюк спочатку не був налаштований на конфронтацію з Порошенком.

Але глава держави – не з тих політиків, які зацікавлені в балансі. І одночасно – не з тих, хто пускається в боротьбу з конкурентами з відкритим забралом. Петро Порошенко вміє вичікувати і використовувати інструменти.

Тісна Одеса

Одним із таких інструментів і став Михайло Саакашвілі. Звичайно, сам колишній президент Грузії в якості інструменту себе не сприймав. Він навіть уявити собі не може, що його хтось так може сприймати – і на цих рисах його особистості нескладно грати, особливо людині, яка знає Саакашвілі змалку, зі студентських років.

Можливо, самому Саакашвілі в разі успішного торпедування уряду Яценюка були запропоновані різноманітні преференції, аж до посади прем'єр-міністра – у всякому разі його призначення на цю посаду буцімто лобіював російський олігарх Костянтин Григоришин, який залишається у добрих стосунках і з Порошенком, і з Саакашвілі.

Можливо, сам Саакашвілі уявив себе "творцем українських королів" – у всякому разі, існує історія про те, як він особисто пропонував посаду прем'єр-міністра Арсену Авакову. Можливо, Саакашвілі вважав, що відставка Яценюка відкриває дорогу до дострокових виборів і успіху його власного політичного проекту, "дублера" БПП. Не знаю, на що розраховував Саакашвілі, але по Яценюку він спрацював професійно, як ракета прямого наведення.

Його антикорупційні форуми, що широко висвітлювалися в медіа – форуми, на яких ретельно обходилася постать глави держави, його особисті виступи зі звинуваченнями в корупції Яценюка і соратників прем'єра, його блискуче сконструйований у Грузії образ реформатора, якого не зрозуміли, – все це підірвало авторитет прем'єра і полегшило завдання президента.

Але коли розвіявся дим після битви, виявилося, що Саакашвілі з успіху Порошенко не дісталося практично нічого. Глава держави спокійнісінько домовився з Народним фронтом про формування нової коаліції. На цей момент про жодні дострокові вибори і мови бути не могло – ні для Порошенка, ні для Яценюка. А новий прем'єр міг бути тільки фігурою, яка однаково підходила як БПП, так і Народному фронту. Саакашвілі явно був не такою.

Після формування уряду Володимира Гройсмана колишній президент Грузії з антикорупціонера загальнонаціонального масштабу перетворився у звичайного регіонального чиновника

Таким чином, після формування уряду Володимира Гройсмана колишній президент Грузії з антикорупціонера загальнонаціонального масштабу перетворився у звичайного регіонального чиновника – роль, яка аж ніяк не могла влаштовувати Саакашвілі.

І тому, що в Одесі йому від початку було тісно. І тому, що він так і не зміг отримати реальний контроль над регіоном і навіть над його обласним центром (у випадку з містом – ще й через свою одвічну самовпевненість, що дозволила йому висунути в мери Одеси абсолютно нехаризматичну, нікому не відому людину, що стала зручним інструментом для переобрання Геннадія Труханова. Втім, не виключаю, що це було зроблено спеціально).

І тому, що в одному окремо взятому регіоні радикальні перетворення не можливі за визначенням – що Саакашвілі і визнав у своєму заключному виступі на посаді голови адміністрації. Цікаво, а в день призначення він і справді про це не підозрював?

Чому він не пішов у відставку тоді, коли йому стало ясно, що його просто використали? З однієї простої причини, з Україною ніяк не пов'язаної. Справа була в парламентських виборах в Грузії.

Грузинська мрія

Саакашвілі – я вже писав про його парадоксальне уміння жити у власному світі і не помічати реалій – щиро вірив у перемогу своєї політичної партії на парламентських виборах в Грузії. Він – як це часто буває на американському континенті – відправив балотуватися до парламенту власну дружину. Він виступав з передвиборними заявами.

Він обіцяв повернутися на наступний же день після виборів і призначити Хатію Деканоїдзе міністром внутрішніх справ. Він був буквально весь поглинений цими виборами і своєю хлоп'ячою вірою в реванш. І, звичайно, він не хотів повертатися в Грузію – або просто приїжджати в Грузію до соратників-переможців – у ролі відставного губернатора.

Він хотів прибути до Тбілісі як глава адміністрації Одеської області. Реформатор із великої країни, який вітає реформаторів маленької і готовий їм допомогти і навіть їх очолити. Це повинно було нагадувати повернення Наполеона. Він уже тримав у руках імператорську треуголку.

Але Бог не дав йому навіть 100 днів. Партія Саакашвілі вщент програла парламентські вибори у Грузії. Навіть дружина колишнього президента не змогла пройти в парламент по мажоритарному округу.

Ворог Саакашвілі, мільярдер Бідзіна Іванішвілі, тріумфував – його партії отримала конституційну більшість. Більше того - соратники Саакашвілі відмовилися до нього прислухатися тоді, коли він порадив їм не брати участь у другому турі виборів, і зараз партія колишнього президента опинилася на межі розколу.

Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використали його і в Тбілісі, і в Києві

Саакашвілі дивився в обличчя ненависної реальності скорботними очима обманутої дитини. Мільярдери використали його і в Тбілісі, і в Києві. З цього моменту відставка з посади голови Одеської обладміністрації стала справою кількох днів. У Києві збереження Саакашвілі на посаді теж було вже нікому не потрібно. Залишалося тільки дати йому привід заявити про звільнення.

Що далі

Далі – нічого нового. Якщо Саакашвілі дійсно захоче піти в хрестовий похід проти свого друга студентських років, він знову стане інструментом – тільки вже не інструментом Порошенка, а інструментом проти Порошенка. Питання, однак, у тому, хто захоче скористатися цим інструментом.

Тому що можливості Саакашвілі – на відміну від часу, коли він атакував Яценюка – будуть значно обмежені. Він зможе скористатися послугами тільки тих олігархів, які хотіли б торпедувати президента і готові надати телевізійну трибуну відставному чиновнику – але таких олігархів поки що не видно.

"Перспективні молоді політики", на яких він розраховував, були приголомшені його вождизмом – та й самих чимала манія величі. До того ж останнім часом ці "перспективні молоді" сповна відчули свою вразливість.

Цю вразливість може відчути і сам Саакашвілі. Давайте не забувати, що в Одесі вже на днях з'явиться новий глава адміністрації. І новий глава місцевого силового відомства. Мало що вони можуть виявити. Але хто сказав, що вони це негайно оприлюднюють? Чому б Петру Олексійовичу не пощадити світлий образ Міхеіла Ніколозовича? Тим більше, що Міхеіл Ніколозович і так вже в розшуку в Грузії. З нього вистачить звинувачень. Він – реформатор, а не втікач.

Але вибір між реформатором і втікачем може стати вибором між інструментом і мемуаристом.

Передруковується з дозволу редакції "7 днів"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Костянтин Єлісєєв Голова ГО "Центр нових рішень"
Даян Френсіс Головна редакторка канадської газети National Post 
Олег Саакян Політолог
Пітер Дікінсон Редактор служби UkraineAlert в Atlantic Council
Богуслав Хработа Головний редактор польської газети Rzeczpospolita