Як анексія Криму допомогла Україні

В майбутніх підручниках історії України саме анексія Криму стоятиме в переліку подій, які визначили становлення реального, а не імітаційного українського суверенітету

Є певна іронія долі в тому, що саме анексія Криму створила умови для розвитку України. Тому що інакше українські еліти могли спробувати і після Майдану "жити по-старому".

До 2010 року Україна жила за правилами корупційно-корпоративної держави. Ця логіка була ключовою і за часів Леоніда Кучми, і за часів Віктора Ющенка. Віктор Янукович лише перетворював цю систему на кримінальну. Саме він знищив залишки поліархії, розпочав новий переділ, скасував всі правила, які існували собі так-сяк до нього. Період його президентства став етапом деградації і без того нестійкої і невивіреної структури. І все, чого добився Майдан – це дозволив системі піднятися на попередній щабель., - пише Павло Казарін для "Радіо Свобода".

Один із найяскравіших романів братів Стругацьких називається "Важко бути богом". Його ідея досить проста – суспільство не може перестрибувати через сходинки на драбині соціального розвитку. Будь-яка еволюція послідовна і людину не можна одномоментно перенести з рабовласництва в більш прогресивний лад, не пройшовши перед цим через той же феодалізм. Ті, хто мріяв, що з перемогою Майдану почнеться "епоха процвітання", помилилися. Їхні мрії не могли здійснитися.

Після втечі Віктора Януковича Україна просто повернулася з кримінальної системи в корупційно-корпоративну

Після втечі Віктора Януковича Україна просто повернулася з кримінальної системи в корупційно-корпоративну. Жертви були неминучі – кримінальна система ніколи не скорюється без крові: Небесна сотня стала трагічною платою суспільства за те, що воно допустило сповзання системи на дно. Але люди, які опинилися біля керма влади української держави після перемоги Майдану, були багато в чому все тими ж персонажами з колишньої епохи. Із системи "договорняків", "відкатів", "фірм-прокладок", зі світу тотальної імітації, коли достатньо було говорити про реформи, але не впроваджувати їх.

Тому що реформувати щось, означало для них просто вийти із зони комфорту. Тієї самої, в якій так приємно літати чартерами, підтримувати з усіма "хороші відносини", хрестити дітей один одного і знати, що не буває як "червоних ліній", так і необхідності їх переходити.​

І якби не було Криму – то все б так і залишилося. Але анексія півострова сталася. І виявилося, що, як раніше, жити вже не виходить. Тому що "зберегти колишню матрицю" вже не було синонімом "залишитися в зоні комфорту". Навпаки – жити так, як раніше, означало втратити все. У результаті збереження хоч якоїсь "зони комфорту" для українських еліт виявилося безпосередньо пов'язане з необхідністю зберегти українську державність.

Першими це зрозуміли ті, кому довелося заводити зі штовхача напівзгнилу за десятиліття армійську машину. Потім це зрозуміли ті, хто літав на переговори з російськими чиновниками, коли виявилося, що немає ніякої точки доступного компромісу. Власне, вся нинішня українська чиновницька вертикаль складається з тих, хто вже розуміє, що "жити, як раніше" – це погіршити свою особисту ситуацію. І з тих, хто вірить, що до нього особисто каток війни не добереться – і тому можна пробувати нічого не змінювати.

Єдиний вибір, який стоїть сьогодні перед Україною не в тому, переможуть прихильники колишньої матриці або прихильники нової. Стара матриця пішла в небуття. Дилема лише в тому, що прийде їй на зміну – популісти чи прагматики.​

Можливо, це зовсім не той вибір, якого чекали оптимісти. Але реальність така, що якби Україна не втратила Крим, якби вона не зіткнулася з реальністю окупації, якби вона не зрозуміла, до чого може призвести небажання годувати свою власну армію, то ніяких зрушень взагалі б не сталось. І все обмежилося б косметичними змінами.

Прозвучить цинічно, але анексія півострова стала одночасно прокляттям і благословенням для України. З одного боку, вона виявилася прологом для кривавих подій на Донбасі: Росія під впливом запаморочення від "кримських успіхів" взяла курс на подальшу деконструкцію українського суверенітету в Донецьку і Луганську. З іншого – саме вторгнення російської армії до Криму позбавило українську політичну націю ілюзій. І від них же позбулася чимала частина української еліти, яка зрозуміла, що збереження держави – в їхніх власних інтересах.

Чимала частина української еліти зрозуміла, що збереження держави – в їхніх власних інтересах

І в майбутніх підручниках історії України саме анексія Криму стоятиме в переліку подій, які визначили становлення реального, а не імітаційного українського суверенітету. Можливо, у долі є почуття гумору. Можливо, нам воно не до душі. Але обирати не доводиться.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Андрій Римарук Ветеран, працівник фонду "Повернись живим"
Остап Українець Письменник, перекладач
Максим Кияк Експерт Ради зовнішньої політики "Українська призма"
Тарас Чмут Голова правління "Українського мілітарного центру"
Надія Романенко Керівниця проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Погода