Як анексія Криму допомогла Україні

В майбутніх підручниках історії України саме анексія Криму стоятиме в переліку подій, які визначили становлення реального, а не імітаційного українського суверенітету

Є певна іронія долі в тому, що саме анексія Криму створила умови для розвитку України. Тому що інакше українські еліти могли спробувати і після Майдану "жити по-старому".

До 2010 року Україна жила за правилами корупційно-корпоративної держави. Ця логіка була ключовою і за часів Леоніда Кучми, і за часів Віктора Ющенка. Віктор Янукович лише перетворював цю систему на кримінальну. Саме він знищив залишки поліархії, розпочав новий переділ, скасував всі правила, які існували собі так-сяк до нього. Період його президентства став етапом деградації і без того нестійкої і невивіреної структури. І все, чого добився Майдан – це дозволив системі піднятися на попередній щабель., - пише Павло Казарін для "Радіо Свобода".

Один із найяскравіших романів братів Стругацьких називається "Важко бути богом". Його ідея досить проста – суспільство не може перестрибувати через сходинки на драбині соціального розвитку. Будь-яка еволюція послідовна і людину не можна одномоментно перенести з рабовласництва в більш прогресивний лад, не пройшовши перед цим через той же феодалізм. Ті, хто мріяв, що з перемогою Майдану почнеться "епоха процвітання", помилилися. Їхні мрії не могли здійснитися.

Після втечі Віктора Януковича Україна просто повернулася з кримінальної системи в корупційно-корпоративну

Після втечі Віктора Януковича Україна просто повернулася з кримінальної системи в корупційно-корпоративну. Жертви були неминучі – кримінальна система ніколи не скорюється без крові: Небесна сотня стала трагічною платою суспільства за те, що воно допустило сповзання системи на дно. Але люди, які опинилися біля керма влади української держави після перемоги Майдану, були багато в чому все тими ж персонажами з колишньої епохи. Із системи "договорняків", "відкатів", "фірм-прокладок", зі світу тотальної імітації, коли достатньо було говорити про реформи, але не впроваджувати їх.

Тому що реформувати щось, означало для них просто вийти із зони комфорту. Тієї самої, в якій так приємно літати чартерами, підтримувати з усіма "хороші відносини", хрестити дітей один одного і знати, що не буває як "червоних ліній", так і необхідності їх переходити.​

І якби не було Криму – то все б так і залишилося. Але анексія півострова сталася. І виявилося, що, як раніше, жити вже не виходить. Тому що "зберегти колишню матрицю" вже не було синонімом "залишитися в зоні комфорту". Навпаки – жити так, як раніше, означало втратити все. У результаті збереження хоч якоїсь "зони комфорту" для українських еліт виявилося безпосередньо пов'язане з необхідністю зберегти українську державність.

Першими це зрозуміли ті, кому довелося заводити зі штовхача напівзгнилу за десятиліття армійську машину. Потім це зрозуміли ті, хто літав на переговори з російськими чиновниками, коли виявилося, що немає ніякої точки доступного компромісу. Власне, вся нинішня українська чиновницька вертикаль складається з тих, хто вже розуміє, що "жити, як раніше" – це погіршити свою особисту ситуацію. І з тих, хто вірить, що до нього особисто каток війни не добереться – і тому можна пробувати нічого не змінювати.

Єдиний вибір, який стоїть сьогодні перед Україною не в тому, переможуть прихильники колишньої матриці або прихильники нової. Стара матриця пішла в небуття. Дилема лише в тому, що прийде їй на зміну – популісти чи прагматики.​

Можливо, це зовсім не той вибір, якого чекали оптимісти. Але реальність така, що якби Україна не втратила Крим, якби вона не зіткнулася з реальністю окупації, якби вона не зрозуміла, до чого може призвести небажання годувати свою власну армію, то ніяких зрушень взагалі б не сталось. І все обмежилося б косметичними змінами.

Прозвучить цинічно, але анексія півострова стала одночасно прокляттям і благословенням для України. З одного боку, вона виявилася прологом для кривавих подій на Донбасі: Росія під впливом запаморочення від "кримських успіхів" взяла курс на подальшу деконструкцію українського суверенітету в Донецьку і Луганську. З іншого – саме вторгнення російської армії до Криму позбавило українську політичну націю ілюзій. І від них же позбулася чимала частина української еліти, яка зрозуміла, що збереження держави – в їхніх власних інтересах.

Чимала частина української еліти зрозуміла, що збереження держави – в їхніх власних інтересах

І в майбутніх підручниках історії України саме анексія Криму стоятиме в переліку подій, які визначили становлення реального, а не імітаційного українського суверенітету. Можливо, у долі є почуття гумору. Можливо, нам воно не до душі. Але обирати не доводиться.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода