За чий рахунок Москва затягуватиме пасок?

Сучасна Росія чимось схожа на Україну зразка Віктора Януковича. Головне питання в обох ситуаціях зводиться до сакраментального "за рахунок кого затягувати спільний пояс"

2010 року Партія регіонів отримала країну, колишній формат якої себе вичерпував. Це зараз стежимо за котируваннями цін на нафту і газ, але ціни на головний український експортний продукт - металопрокат, стали падати ще до 2014-го. Саме тоді оточення Віктора Януковича зіткнулося з класичною проблемою, коли "всіх" - багато, а "всього" - мало. Потрібно було вирішувати, за чий рахунок економити.

Тоді й почалася жорстка конкуренція між різними українськими фінансово-промисловими групами. Акули трохи більші з'їдали хижаків менших. Боротьба за доступ до бюджету була безкомпромісною. Колишні союзи розпадалися заради нових - ще більш ситуативних і тимчасових. Але якщо зводити ситуацію до найбільш генерального узагальнення, вона буде простою. Економія йшла за рахунок найширших верств населення, а головним бенефіціаром був наближений до влади великий капітал, - пише Павло Казарін для "Крим. Реалії".

Але тепер у таку ж смугу проблем входить Російська Федерація. Так, її резерви на порядок масштабніші і коливаються в районі $400 мільярдів. Але це зовсім не означає, що Москва має намір витрачати ці кошти на покриття бюджетного дефіциту. Більше того - у контексті подій останніх двох років ці резерви сприймаються Кремлем як "недоторканний запас", який не можна витрачати на оперативні потреби, а лише на підтримку, якої б там не було, стратегічної стабільності. А тому питання: за чий рахунок Москва затягуватиме пасок, залишається актуальним.

Стратегія Мінфіну РФ проста - знижувати держвидатки, зменшувати бюджетний дефіцит, обмежувати зростання грошової маси, знижувати інфляцію і сподіватися на краще

Зараз цифри досить показові: промисловий спад - 5%, споживання знизилося на 15%. Стратегія Мінфіну РФ проста - знижувати держвидатки, зменшувати бюджетний дефіцит, обмежувати зростання грошової маси, знижувати інфляцію і сподіватися на краще. Але самі собою ці заходи не тільки блокують економічне зростання, а й скорочують прибутки простих обивателів. І тут починається найцікавіше.

З одного боку, бачимо, як російська влада обіцяє виділити 200 мільярдів рублів на одноразові виплати пенсіонерам у розмірі 5 тисяч рублів - це компенсація за неіндексацію пенсій у нинішньому році. Але, з іншого боку, все це - частина передвиборчої парламентської кампанії. Що буде після неї - велике питання.

Ми звикли говорити, що в сучасній країні саме громадяни утримують державний апарат. Що бюджет складається з цеглинок персональних податкових відрахувань, якими потім вже розпоряджаються обрані чиновники. Але ця формула не працює стосовно Росії. Тому що в цій країні все зовсім інакше.

Головні надходження бюджету (близько 45%) - формуються за рахунок нафтодоларів. Ще 25% - це прибутки від імпорту (з урахуванням, що весь імпорт закуповується за рахунок коштів, отриманих від експорту нафти, то це все та ж "вуглеводнева стаття"). Ще 10% складаються з податків на видобуток природних копалин і податків з тих, хто продає привезений імпорт всередині країни. За словами голови економічної програми Московського центру Карнегі Андрія Мовчана, на виході маємо ситуацію, коли до 90% бюджетних прибутків формуються без участі широких верств населення та без особливих інтелектуальних зусиль.

Левова частка населення Росії - це "соціальне навантаження" з точки зору мешканців кремлівських кабінетів

При цьому структура російського населення теж досить показова. Більше половини - це бюджетники. Близько 14% - співробітники силових структур і члени їхніх сімей. У такій ситуації російський народ не джерело державного благоденства, а стаття витрат. Він не формує бюджет своїми податками, а витягує з нього ресурс своїми зарплатами. Левова частка населення країни - це "соціальне навантаження" з точки зору мешканців кремлівських кабінетів.

Ця ситуація - продукт "нульових", коли зростаючі ціни на нафту дозволяли сподіватися, що набагато простіше відмовитись від будь-якої диверсифікації і модернізації та підсадити державу на нафтову голку. Попутно, це гарантувало політичну стабільність за рахунок відсутності незалежних від держави соціальних груп. Але щойно ціни на нафту почали падати - колишня система існування почала руйнуватися. А іншої немає і не з'явиться. Доросла і відповідальна країна можлива лише там, де прибутковий податок формує третину бюджету, а не зникаючі малі величини. До того ж, Кремлю не потрібна відповідальна країна з простої причини - такій країні можуть не знадобитися нинішні мешканці Кремля.

У цьому й полягає принципова безвихідь російської моделі. Вона онтологічно не може розвивати все, що змінює структуру прибутків російського бюджету. Зниження чиновницького контролю, силового тиску, зростання конкурентоспроможності та ефективності - ризикує народити той прошарок у країні, який розумітиме, що утримує держапарат, і в якийсь момент вирішить оскаржити монопольну владу Кремля. Але збереження нинішньої структури обов'язково натикатиметься на необхідність скорочувати бюджетні витрати, економлячи на населенні, яке для держави залишається статтею витрат, а не прибутків.

Каналізувати протестні настрої у подібному випадку можна лише за допомогою невтомних пошуків зовнішніх і внутрішніх ворогів. До речі, пізній Янукович теж практикував щось подібне. Тому Партія регіонів й проводила "антифашистські марші" в областях ще задовго до того, як російські телеканали взяли це слово на озброєння. Втім, Віктору Януковичу в результаті це не допомогло. Цілком ймовірно, що Кремль цей урок вивчив і тому притискає будь-яку протестну активність у зародку.

Але якщо, обираючи між "жахливим кінцем" і "жахом без кінця", віддаєте перевагу другому, то це зовсім не означає, що на додачу не отримаєте ще й першого.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Олександр Сосницький Доброволець, підприємець
Володимир Василенко Правознавець-міжнародник
Всеволод Кевлич Футбольний і тенісний експерт
Марія Моісеєва Медіа-продюсер української служби "Голосу Америки"
Олена Косенко Психолог
Погода