Радянські гордієві вузли рубатиме час

Головне відчуття після поїздки в Узбекистан, – це відчуття хиткості існуючого порядку. Країна збудована за пірамідальним принципом, але ця геометрична фігура перевернута і спирається на землю не широкою основою, а гострою верхівкою. Якщо з першою особою держави щось станеться, багатотонна надбудова впаде

На приїжджого Узбекистан справляє враження країни застиглого часу. Для туриста цей регіон виглядає привабливо: східна екзотика в пострадянській обгортці, дешеве громадське харчування і копійчане таксі, недорогі готелі та розвинена інфраструктура, промтоварний дефіцит уживається з продуктовою різноманітністю. Але над усім цим панує відчуття швидких, а головне – неминучі і необоротних змін.

Під час моїх поїздок до Ташкенту, Бухари і Самарканду місцеві розповідали про культ особи президента Іслама Карімова. Йому не ставлять пам'ятники, як у Туркменістані, а вздовж доріг не висять білборди з його портретами, але опозиції в цій колишній радянській республіці немає як явища: ідеологічні відмінності декількох існуючих партій – чисто косметичні, - пише Павло Казарін для "Крим. Реалії".

До того ж, у розповідях місцевих миготять згадки про специфіку особистості Карімова. Кажуть, що його авторитарність доповнюється експресивністю – міністру-невдасі може стати в нагоді уміння ухилятися попільнички, що летить у нього прямо під час засідання. Якщо глава держави підвищить голос на чиновника – це рівноцінно наказу про звільнення.

Ситуація доходить до того, що його власні міністри і голови районних адміністрацій бояться перепитувати і уточнювати найвищі розпорядження. У підсумку президентська рекомендація "привести парк до ладу" може призвести до тотальної вирубки багаторічних платанів, після чого під час повторного візиту оскаженілий незрозумілістю сановників глава держави звільняє їх з посад. Тому що він насправді мав на увазі "встановити урни", але ніхто не зважився перепитати і уточнити.

При цьому в радянському Узбекистані Карімов безжально давив будь-які паростки ісламських доктрин. Релігійне життя проходить під пильним контролем адміністративного апарату. Все це доповнюється пропагандою в кращих традиціях невибагливого радянського ідеологічного кіно.

Ось один із сюжетів фільму місцевого телебачення: молодий лейтенант приїжджає з дружиною по закінченні училища у віддалений гарнізон, рекомендує себе з кращого боку і старанно навчає бійців. У цей самий час через гори пробирається банда бородатих ісламістів і починає глумитися над мирними жителями. Доблесна армія громить чужинців за допомогою лояльного місцевого населення. У фіналі всі щасливі, мир переміг, а головна інтрига сюжету полягала в тому, що під маркою експорту віровчення бородані займалися наркоторгівлею. Невибаглива художня цінність стрічки заповнюється ідеологічно вивіреним курсом, який за Карімова вважався гарантією хиткої стабільності в країні.

Узбекистан, який лише в радянський час отримав нинішні географічні межі, багато в чому залишається поліанклавною територією

При цьому Узбекистан, який лише в радянський час отримав нинішні географічні межі, багато в чому залишається поліанклавною територією. Ташкентські узбеки вважають за краще одружуватися лише на своїх землячках, точно такої ж лінії поведінки дотримуються жителі Самарканду і Бухари. І ця клановість дає результати – у вищому керівництві країни є свої групи земляцтв, яких від явної боротьби з конкурентами утримує лише хиткий статус-кво і фігура чинного президента.

Багаторічна позиція шпагату між інтересами США і Росії призвела до того, що узбецьке керівництво не цурається таких рухів, які навряд пробачили б будь-якій іншій республіці колишнього Союзу. Влада країни відібрала завод "Деу" у Південній Кореї, пивзавод "Балтика" у росіян, а за відмову посилити тиск на представників ісламського руху Узбекистану, що емігрували до Туреччини, всіх представників турецького бізнесу за тиждень вигнали з країни.

Незважаючи на всю резонансність вчинків, керівництву республіки це фактично "зійшло з рук". Хіба що великі інвестори тепер значно обачніше вибирають середньоазійську країну для своїх капіталовкладень.

Взагалі, місцевому бізнесу не позаздриш. Головна загроза для підприємців – чиновники. Дрібному бізнесу вони заважають перерости в середній, а середні і великі підприємці завжди стикаються з ризиком, що їх бізнес відбируть. Тут високий рівень тіньової економіки, а демонструвати достаток не прийнято не через національну традиційну скромність, а через цілком обґрунтоване бажання не розкривати власну заможність.

З тіньовою економікою держава теж намагалося боротися – з перемінним успіхом. Усі, хто офіційно оформлений, отримують зарплату на картку. Причому готівкою отримвти в банкоматі можна лише половину суми – все інше доведеться витрачати безготівково. Розрахунок у держави простий – змусити перейти в правове поле всю багатомільйонну армію ринкових торговців. З одного боку, результат є – в Ташкенті на ринку багато продавців приймають оплату через термінал. Але сказати, що таке рішення стало панацеєю, буде перебільшенням.

У країні зберігаються два валютні курси. Один – офіційний: нудьгуючі тітоньки в нечисленних кіосках оживають лише при появі законослухняних туристів із далекого зарубіжжя. Усіх інших на кожному кроці чекають вуличні міняйли, які пропонують туристам продати долари майже вдвічі дорожче офіційних розцінок. Офіційно ж купити валюту в країні й зовсім не вийде, єдиний вихід – йти на уклін до того ж сумнозвісного "чорного ринку".

Держава взагалі звикла досить щільно контролювати щоденну сутолоку буднів. Двічі на тиждень дільничні роблять поквартирний обхід з перевіркою паспортного режиму – в тому ж Ташкенті заборонено прописуватися іногороднім узбекам. Служба в міліції і армії вважається престижною – крім досить високих за місцевими мірками зарплат вона гарантує головну преференцію за місцевим середньоазіатським мірками – здобуття влади. Що, в свою чергу, тягне за собою як повагу сусідів, так і можливості "додаткового заробітку".

Але головне відчуття, яке залишається після поїздки в Узбекистан, – це відчуття хиткості існуючого порядку. Країна збудована за пірамідальним принципом, але ця геометрична фігура перевернута і спирається на землю не широкою основою, а гострою верхівкою. Якщо з першою особою держави щось станеться, багатотонна надбудова впаде, ховаючи під собою всіх, хто роками проривався вгору. І навіть традиційне чиношанування узбецького менталітету зовсім не може вважатися гарантією від потрясінь.

Якщо сценарій нестабільності візьме верх, це позначиться в тому числі і на Крим

Відхід Іслама Карімова може втілити в життя різні сценарії. Може бути, ми виявимо через якийсь час новий консенсус еліт – і будемо заучувати нове прізвище узбецького президента. Можливо, цього не станеться – і країна скотиться в тривалу боротьбу за владу, а ісламське підпілля, до того ж, сприйме відхід Карімова як шанс для боротьби зі світським державним апаратом.

І якщо сценарій нестабільності візьме верх, це позначиться в тому числі і на Крим. Тому що в Узбекистані досі живе кілька десятків тисяч кримських татар. Мова про тих, хто до останнього не прагнув репатріюватися на півострів, не бажаючи залишати налагоджений ще в радянський час побут. Але якщо система піде в рознос, то цілком може бути, що Крим зіткнеться з новою хвилею вимушених переселенців, до яких можуть додатися ті етнічні узбеки і представники змішаних сімей, які вирішать знайти більш спокійне місце для себе.

Зрештою, радянські гордієві вузли так ніхто остаточно і не розв'язав. І тепер ми можемо стати свідками того, як час почне їх розрубувати.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Анастасія Леухіна Голова ГО "Горизонталі", викладач Київської школи економіки
Світлана Фус Дієтолог
Микола Несенюк Журналіст
Ольга Решетилова Координаторка Медійної ініціативи за права людини
Любов Морозова Музикознавиця
Погода