Що заважає викорінити корупцію в Україні?
Два народні повстання, помаранчева революція і Євромайдан, не змогли зруйнувати структурні підвалини української корупції, і сьогодні держава більш корумпована, ніж була у 2004 році
Після успішних слухань в американському Сенаті Марі Йованович готується стати новим послом США в Україні, замінивши на цій посаді Джеффрі Пайєтта, який відверто висловлювався про невдалі спроби президента Петра Порошенка побороти корупцію в країні.
Йованович востаннє працювала в Україні в якості заступника голови місії США у 2001-2004 роках – протягом останніх чотирьох років президентства Леоніда Кучми. З того часу країна пережила дві демократичні революції, три кредитні програми допомоги МВФ, анексію та вторгнення з боку Росії, а також зростання патріотичних почуттів серед населення.
Утім із 2004 року – останнього в президентській каденції Кучми – по сьогодні так і не зазнав змін високий рівень корупції в Україні. П'ять років пост-помаранчевого президентства Віктора Ющенка і більш ніж два роки пост-євромайданного Петра Порошенка не змогли зменшити рівень корупції в країні. Три чверті українців сьогодні переконані, що країна рухається в неправильному напрямі.
Згідно з рейтингами Transparency International (ТІ), за цей період рівень корупції знизився лише одного разу – в 2005 році, коли прем'єром була Юлія Тимошенко. Серед її ініціатив були націоналізація підприємств, незаконно придбаних олігархами, закриття вільних економічних зон, які стали чорними дірками для ухиляння від сплати митних зборів і податків, та боротьба з корупцією на митниці. Антикорупційній політиці Тимошенко в часи двох її урядів у 2005 і 2007-2010 роках заважали президент Ющенко та секретар Ради нацбезпеки і оборони Порошенко. Коли Ющенко покинув президентський офіс, рівень корупції був вищим (Україна посідала тоді 134-е місце в рейтингу ТІ), ніж у 2004 році (122-е місце), коли завершилась президентська каденція Кучми, а з нею і десятиліття "дикого капіталізму".
Рейтинг ТІ за 2015 рік свідчить, що Україна має вищий рівень корупції (130-е місце), ніж п'ять членів Євразійського економічного союзу: Вірменія (95-е), Білорусь (107-е), Росія (119-е), Казахстан (123-є) і Киргизстан (123-є). Серед 15 колишніх радянських республік лише три центральноазіатські держави мають вищий рівень корупції, ніж Україна. Грузія та Молдова, які також уклали Угоду про асоціацію з ЄС, посідають вищі місця в рейтингу, ніж Україна – 48-е і 103-є, відповідно.
Позиція України в рейтингу економічної свободи, який складає Heritage Foundation, також не змінилася після Євромайдану. Україна й надалі лишається країною з найнижчим рівнем економічної свободи в Європі та з відсутністю верховенства права. Зрозуміло, що цей рейтинг відлякує потенційних зарубіжних інвесторів.
Ніщо не відображає небажання української влади боротися з корупцією краще, ніж той факт, що Україна корумпованіша, ніж п'ять країн-членів путінського ЄЕС. Риторика українських лідерів щодо європейської інтеграції не перетворилася в конкретні дії щодо боротьби з корупцією.
Існують чотири чинники, які сприяють збереженню глибоко вкорінених структурних перешкод, що заважають боротьбі з корупцією.
По-перше, відсутність політичної волі. Жоден із п'яти українських президентів не використав можливостей своєї посади. Президент, зокрема, контролює дві важливі для боротьби з корупцією інституції – Генеральну прокуратуру і Службу безпеки.
Зіткнувшись із глибокою економічною рецесією, прикордонними конфліктами з Росією та Румунією, сепаратизмом у Криму, а також необхідністю створювати нові інституції та проводити вибори, Леонід Кравчук і Леонід Кучма не знаходили часу та бажання боротися з корупцією.
В часи Кучми розподіл колишніх радянських активів приніс вигоду політичним союзникам президента, які згодом стали олігархами і сьогодні контролюють 70% української економіки.
Ющенко, натомість, віддав контроль над ГПУ представникам донецького клану і провів свій президентський термін, говорячи про українську історію, отримуючи пожертви від олігархів на власні кишенькові проекти.
Корупція досягла свого апогею у час Віктора Януковича, який перетворив Україну в мафіозну державу. Президентський термін Порошенка засвідчив повернення дружньої до олігархів епохи Кучми і Ющенка.
Єдиний спосіб нейтралізувати вплив цього чинника полягає в обранні президента з політичною волею побороти корупцію. Однак такою особою ніколи не стане олігарх на кшталт Порошенка.
Другим чинником є ГПУ, яку Україна успадкувала від СРСР і яка є еквівалентом Федеральної прокуратури США і Королівської прокурорської служби Великобританії. Західні держави та міжнародні організації, такі як ЄС, МВФ і Європейський банк реконструкції та розвитку, намагалися спонукати Україну до реформи ГПУ, а Венеціанська комісія Ради Європи надавала рекомендації щодо західних моделей такого реформування. США витратили мільйони доларів на західних радників для ГПУ за часів президентства Джорджа Буша-молодшого.
Порошенко став єдиним олігархом, чиї статки зросли після 2014 року – однак не тому, що українці споживають більше шоколаду в час війни, а завдяки тому, що він гарантував недоторканність ключовим фігурам режиму Януковича
Усе було дарма. Українські прокурори, які нагадують співробітників радянської, а не європейської інституції, вкрай неефективні в розслідуванні злочинів високопоставлених політиків і чиновників, однак дуже ефективні в захисті корумпованих представників еліти. Посол США Джеффрі Пайєтт нещодавно зауважив: "Мене засмучує той факт, що нікого не покарали за вбивства на Майдані. Нікого не ув'язнили за розкрадання державних коштів за часів президентства Януковича. Я гадаю, що найбільшою проблемою є відсутність верховенства права і боротьби з корупцією".
І ГПУ, і СБУ перебували під контролем президента і згідно з колишньою президентською Конституцією, і згідно з теперішньою парламентською. Тому всі українські президенти, в тому числі Порошенко, використовували ГПУ і СБУ як власну преторіанську гвардію для укладання кулуарних угод про недоторканність з олігархами і нечистими на руку чиновниками, за які вони отримували фінансові й економічні переваги.
Порошенко став єдиним олігархом, чиї статки зросли після 2014 року – однак не тому, що українці споживають більше шоколаду в час війни, а завдяки тому, що він гарантував недоторканність ключовим фігурам режиму Януковича.
Цього вдалося досягти завдяки кільком основним крокам: 1) гарантії того, що їхні імена не з'являться в списку розшукуваних осіб Інтерполу; 2) судовим рішенням, які поміщали їх під домашній арешт замість утримання в СІЗО; 3) попередженням цих осіб про загрозу арешту, які дозволяли їм утікати з України; 4) зняттю арештів з їхнього незаконно набутого майна; 5) нездатності парламенту позбавити їх депутатської недоторканності.
Реформувати ГПУ неможливо, тому необхідно замінити її новим прокурорським органом, який буде незалежним від президента
Реформувати ГПУ неможливо, тому необхідно замінити її новим прокурорським органом, який буде незалежним від президента. Слід також надати більше повноважень новому Національному антикорупційному бюро, яке має наймати експертів із західною освітою у сфері права і кримінології.
Третій чинник полягає у слабкості політичних партій в Україні – проблемі, притаманній всьому пострадянському простору. Протягом останніх двадцяти років західні фонди й уряди інвестували чимало коштів в розвиток українських партій, однак це не принесло відчутних результатів. Сьогодні українська партійна система виглядає гірше, ніж у 1990-х роках, і більш контрольована олігархами.
Із шести політичних сил, які пройшли до парламенту за результатами позачергових парламентських виборів у жовтні 2014 року, лише "Батьківщина" є справжньою партією, що існує вже майже два десятиліття і яку не контролюють олігархи. Ще одна – "Самопоміч", яку очолює мер Львова Андрій Садовий – може з часом також стати справжньою партією. Інші чотири політсили були виборчими проектами олігархів, створеними напередодні виборів.
Якщо політична воля боротися з корупцією важлива на рівні президента, те саме стосується й партій, яких обирають до парламенту. Зараз українські олігархи створюють проекти, привабливі для різних сегментів виборців, аби контролювати парламент. Разом із кулуарними угодами, які укладає президент, це перешкоджає "деолігархізації" України та ефективній боротьбі з корупцією у вищих ешелонах влади. Поки олігархи контролюють парламент, 80% українців продовжуватимуть негативно ставитись до нього.
Західні уряди й фонди мають змінити свої підходи до партійного будівництва в Україні. Їм слід підтримувати вже усталені проєвропейські партії та нові політичні сили, однак не співпрацювати з олігархічними виборчими проектами.
Четвертим чинником є заохочення корупції в Україні з боку Заходу. ЄС і Рада Європи підтримують антикорупційні програми в Україні та Євразії, однак у водночас країни-члени ЄС приймають у себе мільярди доларів, нажитих за допомогою корупції. Улюбленими місцями для зберігання награбованих коштів з України та Росії є Лондон, Французька Рив'єра, Монако, Ліхтенштейн, Відень, а також найбільший центр відмивання коштів – Кіпр. Можна додати офшорні зони: Панаму, Британські Віргінські Острови та Беліз.
Публікація в мережі тисяч так званих "панамських" документів зачепила й Україну. Серед них були документи, які вказували на те, що Порошенко поклав гроші на рахунки в офшорах влітку 2014-го – у розпал війни України з Росією. Українські журналісти розслідували зв'язки президента з офшорними територіями і виявили, що він використовував їх із кінця 1990-х.
Серед фігурантів "панамських" документів були й пов'язані з Порошенком особи – топ-менеджери його шоколадної компанії Roshen Сергій Зайцев і В'ячеслав Москалевський, а також колишній бізнес-партнер Олег Гладковський (до 2014-го він носив прізвище Свинарчук). При цьому Гладковський переконаний, що його бізнес і зв'язки з офшорами ніяким чином не конфліктують з його посадою першого заступника секретаря РНБО.
Приймаючи в себе брудні гроші, західні країни непрямо заохочують корупцію в Україні. Водночас виведення мільярдів за кордон вихолощує державні фінанси України і провокує періодичні бюджетні кризи.
З 1991 року Україна отримала 9 програм кредитної допомоги МВФ. За цей же період, підрахував американський аналітичний центр Global Financial Integrity, щороку з неї в офшори виводили 11,676 млрд дол. Однією рукою Захід надає Україні фінансову допомогу, а іншою – приймає звідти нелегальні кошти.
Західні держави та міжнародні організації можуть допомогти Україні подолати корупцію, закривши офшорні зони і посиливши контроль за великими сумами грошей, які надходять на рахунки країн Європи
Західні держави та міжнародні організації можуть допомогти спробам України подолати корупцію, закривши всі офшорні зони і посиливши контроль за великими сумами грошей, які надходять на рахунки країн Західної Європи. Сьогодні зберігається абсурдна ситуація, коли окремі подорожуючі не можуть перетинати кордон із більш ніж 10 тис. євро, у той час як олігархам і корумпованим чиновникам дозволяють переводити в інші країни мільярди доларів.
Два народні повстання, помаранчева революція і Євромайдан, не змогли зруйнувати структурні підвалини української корупції, і сьогодні держава більш корумпована, ніж була у 2004 році. Західним державам варто зосередити увагу на чотирьох проаналізованих вище перешкодах на шляху викорінення української корупції, аби врешті знищити її фундамент.
Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua
