Росія змінила формат війни проти України

Хресна хода в Києві, організована УПЦ Московського патріархату, закінчилася без провокацій. Владі вдалося забезпечити порядок, і Москва не може надати Заходу картинку бійок як доказ недієздатності Києва. Втім, це перемога лише в битві, але не у війні

Людині властиво звикати до всього, включно з війною. Більше того: в якийсь момент війна просто перестає відчуватися. Тим часом, як скасовуються нові хвилі мобілізації, а економіку перестає лихоманити – гострота переживань починає притуплятися. Але це зовсім не означає, що війна Москви проти України пішла на спад. Вона просто змінила формат.

Останні чверть століття Росія не припиняла спроб перетворити колишню радянську республіку в свій безальтернативний протекторат, - пише Павло Казарін для "Крим. Реалії".

Аж до 2013 року Москва працювала в рамках класичних технологій hard і soft power. Кремль підгодовував тих українських політиків, які експлуатували прорадянські гасла. Корумпував фінансово-промислові групи, націлені на російський ринок. Використовував газ і свободу торгівлі як метод примусу до лояльності. І на цій шахівниці він конкурував із колективним Заходом – який теж намагався втягувати Україну в орбіти свого впливу.

Але все це закінчилося в лютому 2014 року. У той самий момент, коли у Москви здали нерви або ж вона вирішила, що весь світ забув значення слів "анексія" і "вторгнення". Після Криму і Донбасу будь-яка ідея про інтеграцію на схід – в Митний союз і ОДКБ (військово-політична Організація договору про колективну безпеку, до якої входять Росія, Вірменія, Білорусь, Казахстан, Киргизстан, Таджикистан, - ред.) – виявилася в Україні скомпрометованою. У публічному просторі обстоювати ідеї "євразійської інтеграції" наважиться лише відвертий маргінал.

Ключова мета Кремля в тому, щоб Україна залишилася в зоні виняткових стратегічних інтересів Росії. Щоб кордон між Москвою і Заходом проходив українсько-польським кордоном, а не українсько-російським

Але це зовсім не означає, що Москва відмовилася від спроб повернути Україну в той самий "прокладковий" формат існування, в якому та перебувала останні двадцять три роки. Ключова мета Кремля полягає в тому, щоб Україна залишилася в зоні виняткових стратегічних інтересів Росії, щоб кордон між Москвою і Заходом проходив українсько-польським кордоном, а не українсько-російським. І вся тактика вибудувана під вирішення саме цього завдання. Зокрема, й за допомогою Мінських угод.

Треба розуміти, що завданням Мінських угод був не мир, а перемир'я. Не припинення конфлікту, а його заморожування, зниження інтенсивності бойових дій. Власне, самі угоди можуть спрацювати і на користь Києва, і на користь Москви – залежно від черговості виконання прописаних у них пунктів.

Тому Київ наполягає на тому, що спершу має бути переданий контроль над кордоном, потім – вибори за українським законодавством з участю українських партій. А Москва наполягає, що спершу має пройти амністія, потім – вибори з участю ватажків бойовиків, а потім цим легалізованим колабораціоністам буде формально переданий контроль над українсько-російською ділянкою кордону.

У другому варіанті Київ, по суті, одягає на себе нашийник: Москва зберігає вплив на Донбас, а утримання регіону лягає на Україну.

Між цими двома стратегіями компромісу бути не може. Просто тому, що черговість імплементації визначить те, хто саме вийде переможцем з війни.

Ключі від миру сьогодні не у Києва – вони у Москви. А в силах Києва лише оголосити капітуляцію

Власне, головна стратегія Кремля полягає сьогодні саме в тому, щоб змусити Україну піти на поступки. Зрештою, Москва може скільки завгодно довго влаштовувати ескалації уздовж лінії фронту – нові похоронки і мартирологи породжують в українському суспільстві втому від війни і створюють запит на "мир". Проблема лише в тому, що ключі від миру сьогодні не у Києва – вони у Москви. А в силах Києва лише оголосити капітуляцію.

Тому Росія, з одного боку, підтримує в Україні ті сили, які говорять про необхідність замирення з Донбасом. Одночасно, Кремлю вигідно дестабілізувати Україну – з тим, щоб підривати її репутацію як договороздатного партнера при здоровому глузді в очах Брюсселя і Вашингтона.

По-третє, Москві вигідно проштовхувати ідею дострокових парламентських виборів, тому що на них, судячи з соціології, різко посилять свої позиції колишні "регіонали" і просто популісти, готові заради особистої кар'єри пожертвувати майбутнім країни.

І в цьому немає нічого дивного. Гібридні війни не тільки починаються за допомогою "неопізнаних військових". Вони нерідко ще й виграються за рахунок професійних провокаторів, яким на допомогу приходять "корисні ідіоти". Які можуть навіть не розуміти власну роль у п'єсі, в якій їм судилося брати участь.

Зрештою, траєкторія добрих намірів вельми недвозначна.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа/ Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Єгор Стадний Директор аналітичного центру CEDOS
Олександр Поліщук Військовий дипломат, аналітик Фонду "Майдан закордонних справ"
Андрій Таїцький Викладач англійської мови. Працює у В'єтнамі
Сергій Тарута Народний депутат, лідер партії "Основа"
Вероніка Мудра Голова громадської організації "Біла Стрічка"
Погода