У пам'ять про Ореста Субтельного

29 липня 2016 року відомого історика, активного представника української діаспори і члена скаутської організації "Пласт" Ореста Субтельного поховають у Торонто після кількарічної боротьби з хворобою Альцгеймера. Смерть Ореста Субтельного є величезною втратою для української науки

Мої перші два роки проживання в Канаді (2001-2002) були тісно пов'язані з Орестом Субтельним, якого я раніше знав лише за його академічними працями. Він запросив мене стати менеджером проектів із навчання українських дипломатів і експертів із зовнішньої політики, які фінансувала Канадська агенція з міжнародного розвитку. У Йоркському університеті у Торонто ми приймали багато груп візитерів з Міністерства закордонних справ і Дипломатичної академії України.

Мені найбільше запам'яталась одна дискусія під час цих навчальних візитів представників України, в ході якої ми порівнювали українсько-російсько й американо-канадські відносини.

На перший погляд вони здавалися дуже схожими, адже в обох випадках менш населена держава знаходиться поруч зі справжнім гігантом, однак я – як не мешканець Канади – з допомогою Ореста Субтельного зрозумів одну дуже важливу відмінність.

У той час як більшість українців мали постколоніальний комплекс меншовартості щодо росіян, канадці, навпаки, відчувають певну зверхність щодо американців. Як свідчить чудове комедійне телешоу Ріка Мерсера "Talking to Americans" ("Розмови з американцями"), національне захоплення канадців полягає в глузуванні зі своїх "сільських кузенів", що мешкають на півдні.

З плином мого перебування в Канаді я почав розуміти складні стосунки між істориками в Торонто. Коли в 1979-1980 роках у Торонтському університеті почали шукати кандидатів на посаду голови кафедри українських студій, представники української діаспори, які збирали кошти на роботу кафедри, прагнули, щоб ним став саме Орест Субтельний. На жаль, вони не усвідомлювали, що обирати голову кафедри буде університет, а не вони.

Почалось дуже неприємне змагання між Орестом Субтельним і Франком Сисином – кандидатуру останнього представники діаспори у своїх листах до університету відкидали. Водночас Торонтський університет знайшов Пола Роберта Маґочія, який навіть не пропонував своєї кандидатури. Саме його зрештою призначили на цю посаду, що викликало серйозне невдоволення серед української діаспори, представники якої не схвалювали його симпатій до русинського руху.

У відповідь на це українська діаспора обмежила фінансування кафедри українських студій. Кілька років тому її майже закрили, однак її врятувала пожертва у 2 млн дол. від Джона Яремка, першого міністра громадянства провінції Онтаріо. Українська община сприяла влаштуванню Ореста Субтельного на факультет історії Йоркського університету. Знадобились цілі десятиліття і втручання сторонніх осіб, таких як я, аби налагодити стосунки між кафедрою українських студій і українською діаспорою в Торонто.

Першим кроком стало усунення конфлікту між Борисом Вжесневським, який у час призначення нового голови кафедри очолював український студентський клуб в Торонтському університеті та відверто критикував це рішення, та самим Полом Робертом Маґочієм. Сімейний фонд Вжесневського, який на той час уже став депутатом від Ліберальної партії, "Допомога Україні" погодився профінансувати польський переклад книги Пола Роберта Маґочія "Історія України" і видання "Крим: наша благословенна земля" 2014 року. Другим кроком стало проведення симпозіуму в честь Маґочія в Інституті Святого Володимира в Торонто, виступи під час якого було згодом опубліковано в журналі "Nationalities Papers".

Протягом останньої чверті століття Торонто і зокрема видавничий дім Торонтського університету знаходились в авангарді сучасного вивчення української історії. Першою публікацією стала праця Ореста Субтельного "Україна: історія", яку зрештою перевидавали ще тричі (у 1994, 2000 і 2009 роках).

Видання 1988 року зробило неоціненний внесок в розбудову української нації. Цю працю видали українською мовою в 1991-ому в Києві, який тоді ще був частиною Радянського Союзу, і російською мовою в 1994-ому вже в незалежній Україні. Переклад книги українською мовою профінансувала група "Канадські друзі Руху".

Орест Субтельний повідомив мені, що обидві версії були перевидані в кількості близько мільйона примірників, переважно без дозволу автора, під час епохи "дикого капіталізму" в Україні 1990-х. Працюючи в консультаційному проекті USAID у Донецьку в 1994 році, я пам'ятаю, як здивувався, коли побачив, що "Україну: історію" Ореста Субтельного вивчають в університеті.

Орест Субтельний не міг знати, що Україна скоро стане незалежною і його книга матиме такий стратегічний вплив на процес націєтворення в новій державі. Він буквально опинився у правильному місці у правильний час

Починаючи своє дослідження і написання "Україна: історія" у 1985-1986 роках, Орест Субтельний не міг знати, що Україна скоро стане незалежною чи, що його книга матиме такий стратегічний вплив на процес націєтворення в новій державі. Він буквально опинився у правильному місці у правильний час.

Коли розпався СРСР, в незалежній Україні утворився науковий вакуум, і знадобилось десятиліття для того, щоб нові підручники з історії побачили світ. Оригінал "Історії України" Пола Роберта Маґочія вийшов у 1996-ому, а її український переклад – роком пізніше (друге видання англійською мовою вийшло в 2010 році, українською – в 2012-ому).

"Україна: історія" Ореста Субтельного заповнила вакуум, і її швидко розкупили українці, які прагнули дізнатись правду про свою історію. Якщо було надруковано мільйон примірників, слід припустити, що мільйони українців прочитали її і, що її використовували як джерело для написання нових підручників.

Хоч Орест Субтельний і Пол Роберт Маґочій обидва працювали в Торонто і обидві їхні праці опублікувало видавництво Торонтського університету, їхні підходи до української історії були різними.

Субтельний почав писати свою працю, коли Україна ще не була незалежною державою, і тому вона слідує логіці корифея української історіографії Михайла Грушевського, тобто історії народу без держави.

Маґочій, натомість, почав писати "Історію України" вже після здобуття незалежності, і тому працював у рамках традиційного західного підходу написання історії народів, який приділяв увагу іншим етнічним групам, які мешкали всередині українських кордонів. Цей підхід був мультикультурним за своєю суттю, тому його праця містить інформацію не лише про українців, а й про росіян, поляків, кримських татар і євреїв.

Таким чином, історії України, написані Субтельним і Маґочієм, доповнюють одна одну, уособлюючи два різні підходи до аналізу історичного минулого України.

Останній раз я працював разом із Орестом Субтельним у 2010 році під час президентських виборів в Україні, коли я організував дводенних форум за участю 40 провідних західних науковців і експертів у Києві. Не було секретом, що цей форум був пов'язаний із виборчою кампанією Юлії Тимошенко, адже серед західних експертів не було прихильників її головного конкурента Віктора Януковича.

Орест Субтельний відвідав форум, і Юлія Тимошенко – одна з мільйонів українців, чия національна свідомість викристалізувалась у 1990-х завдяки прочитанню книги "Україна: історія" – приязно його зустріла. Орест Субтельний не добирав слів, коли говорив про Януковича, якого він називав "бандитом" і "мафіозі", і не вагався у своїй підтримці кандидатури Тимошенко.

Орест Субтельний зробив надзвичайно важливий внесок у процес творення української нації після того, як Україна стала незалежною, коли його "Україна: історія" потрапила до рук мільйонів українських і західних читачів. Орест Субтельний не був науковцем, що мешкав у "вежі зі слонової кості". Він був міжнародно визнаним істориком і громадським активістом, чиї українські корені підживлювали його зацікавленість в українській національній ідентичності та боротьбі України за незалежність і власну державу.

Тарас Кузьо, спеціально для Gazeta.ua