Чому насправді реакція росіян на перемогу Джамали така жорстка

А Джамала співає саме про трагедію. Про вкрадену батьківщину. Про злочин, за який ніхто не покаявся. Вона співає про все те, про що в сучасній Росії прийнято мовчати. Причому робить це під українським прапором, нагадуючи всьому світу про те, кому насправді належить півострів.

Зараз багато напишуть: "Я знав, що Джамала переможе". Так ось - я цього не знав. Просто сподівався. І до самого кінця голосування думав, що головна інтрига в тому, чи втримає Україна друге місце.

І справа ж не в якості пісні і номера - просто Євробачення надто вже складний формат. Різні країни, різні аудиторії, різні уявлення про те, що таке "євроформат", різні ситуативні переваги. Колись бере верх етніка, колись - фрікові, колись - сильний вокал. Вгадати, що буде в тренді в цьому конкретному році - дуже і дуже складно. Тому я і не належу до тих, хто "завжди знав, що Джамала переможе". Просто сподівався, - пише Павло Казарін для Крим.Реаліі.

42 країни. Голоси від кожної віддає як професійне журі, так і звичайні глядачі. Аудиторія в шістсот мільйонів осіб. Цілий виток амбіцій, інтересів, фінансових потоків, репутаційних історій. Формула з тисячами змінних.

І тим цікавіше читати тих, хто пояснює перемогу Джамали інтригами світової закуліси. Тих, хто вірить, що жодної складної системи не існує, а результат голосування визначається чиєюсь злою волею. Тих, хто вважає, що перемога Джамали - справа рук західних політиків, які вирішили "насолити Москві".

Саме трагедія депортації заважає адептам Кремля відчувати перемогу у війні як безумовне свято. Тому що саме вона перекреслює весь пафос

Найцікавіше, що всі ці заяви - всього лише сеанси самовикриття. По суті, ми присутні на сповіді, коли люди розповідають нам про те, як влаштований, на їхню думку, світ і що в цьому світі вони вважають допустимим. Якби вони самі організовували конкурс, то обов'язково б передбачили можливість класти персональну гирьку на ту чи іншу чашу ваг. А оскільки вони звикли міряти світ по собі, то навіть не сумніваються, що в організаторів конкурсу є можливість "ручного налаштування підсумків".

Але в цьому році їхня реакція на підсумки конкурсу буде особливо жорсткою. Не просто тому, що це Україна. А тому, що це ще Джамала. Яка до того ж співає про ту саму подію, яка руйнує головну "духовну скріпу" Росії - Міф про Велику Вітчизняну.

В рамках цього міфу депортація кримських татар була "покаранням за колабораціонізм". І більшість текстів, які пишуть в Росії про цю подію, присвячені не трагедії народу і не темі "вкраденої батьківщини". Навпаки - навіть через сім десятиліть день депортації підноситься як день покаяння. Але не покаяння перед кримськими татарами, а як день покаяння для кримських татар.

Загальна інтонація проста: депортація, звичайно, злочин, але, мовляв, "самі винні". Тому що боролися не тільки в Червоній Армії, але ще і на стороні вермахту. І якщо кримські татари будуть ретельно каятися, то ми, так і бути, їх пробачимо і, може бути, навіть поспівчуємо.

І така ось вибіркова пам'ять існує тільки для кримських татар. Тому що ніхто в Росії під час покладання квітів до Вічного вогню не говорить, що треба пам'ятати не тільки про подвиги російських солдатів, але ще і про Андрія Власова і РОА, про 15-й козачий кавалерійський корпус СС і 29-у гренадерську дивізію. Більш того - всі народи Союзу сприймаються тільки як переможці, і лише кримським татарам за доступ до цього свята пропонується пройти фейс-контроль через прилюдне покаяння.

Кримські татари стали єдиним винятком з радянського міфу про війну. Щодо інших народів діє негласний принцип: подвиг і героїзм оголошуються колективної нормою, а зрада і колабораціонізм - індивідуальними відхиленнями. А щодо кримських татар вийшло все навпаки: їх герої оголошуються винятками з правила, а правилом оголошуються ті, хто воював на боці вермахту.

Більш того - рефреном звучить теза про те, що "відсоток зрадників" серед кримських татар виявився вищим, ніж в інших народів. Але всі, хто в Росії порівнює чисельність російських і кримських татар, які воювали по різні лінії фронту, забувають одну просту річ: колабораціонізм можливий лише на окупованій території. У Томську або Владивостоці не могло бути ні поліцаїв, ні добровольчих охоронних батальйонів - німці туди не дійшли, а, значить, місцеве населення не стояло перед подібним вибором. Тому любителі вираховувати "коефіцієнт зради" повинні брати за основу чисельність населення, котре жило на території, окупованій вермахтом. А це вже дасть зовсім інші пропорції.

Кримські татари стали єдиним винятком з радянського міфу про війну

Але доводити все це прихильникам "русского мира" абсолютно безглуздо. Тому що саме трагедія депортації заважає адептам Кремля відчувати перемогу у війні як безумовне свято. Тому що саме вона перекреслює весь пафос: виходить, що звільнення півострова від німців не стало торжеством справедливості. Що за звільненням послідувала трагедія. Що Добро, перемігши Зло, саме вчинило злочин. І або треба визнати, що це було не зовсім "Добро", або заявити, що воно вчинила не цілком злий вчинок. А другий варіант звучить простіше і привабливіше.

Тому що тоді не треба буде ні перед ким вибачатися. Не треба буде піддавати сумнівам релігійну у своїй простоті хронологію подій. Чи не доведеться рефлексувати на тему мудрості командування і партійного керівництва. Чи не піде з-під ніг той грунт, стоячи на якому, "радянська людина" вважає за краще дивитися на минуле, сьогодення і майбутнє.

А Джамала співає саме про трагедію. Про вкрадену батьківщину. Про злочин, за який ніхто не покаявся. Вона співає про все те, про що в сучасній Росії прийнято мовчати. Причому робить це під українським прапором, нагадуючи всьому світу про те, кому насправді належить півострів.

Некприпустима чесність, погодьтеся.

Copyright © 2016 RFE / RL, Inc. Передруковується з дозволу Радіо Вільна Європа / Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Мирослава Ґонґадзе Головний редактор і керівник Української служби "Голосу Америки"
Віктор Каспрук Політичний аналітик
Тарас Возняк Культуролог, директор Львівської галереї мистецтв ім. Б. Возницького
Євген Іхельзон Засновник проекту "Я люблю Азію"
Сашко Даниленко Мультиплікатор, художник
Погода