Для справжнього Майдану потрібен не лише обурений народ

"Правий сектор" - улюблена організація московських журналістів і політиків

Про те, що в Києві рано чи пізно почнеться "третій Майдан" - оскільки українцям вже набридла влада, що з'явилася в країні після втечі Віктора Януковича і його соратників в Росію, набагато частіше говорять російські журналісти й політики, ніж українські. Понад те, складається враження, що саме в російських політичних кругах - принаймні в тій їх частині, яка активно має справу з Україною, - і виникло бажання цей "третій Майдан" організувати. - Розмірковує журналіст Віталій Портніков у американському виданні "7 днів"

У другу річницю трагічних подій на центральній площі Києва все йшло як по маслу. Спочатку нечисленний мітинг із заявами антивладного (й антисемітського) змісту. Потім - погром нечисленних фінансових установ, що залишилися на Хрещатику, пов'язаних із російським капіталом, і спроба встановити декілька наметів на майдані. Потім - захоплення актової зали одного зі столичних готелів і висування вимог до "антинародної влади".

У Москві переконані, що Майдан - це звичайнісінька технологія

У російських ЗМІ вже з'являються повідомлення, що "революцію" в країні почав знаменитий "Правий сектор" - улюблена організація московських журналістів і політиків, якій зазвичай приписують будь-які радикальні прояви в українському громадському житті. Але "Правий сектор" рішуче відмежовується від того, що відбувається - як, утім, і всі хоч якось відомі організації радикального спрямування. Наступного дня актову залу готелю "Козацький" звільняють від новоявлених революціонерів. А вже до вечора на майдані зникають встановлені в річницю трагедії намети. Протест закінчений.

Замість того, аби намагатися зрозуміти, що це було насправді, - розслідування ведуть і правоохоронні органи, і звичайні користувачі соціальних мереж, які "несподівано" встановили зв'язок організаторів нового протесту і з горезвісним антимайданом, і з "народними республіками" на Донбасі. Зауважимо, що в російських політиків, політтехнологів і ЗМІ дуже своєрідне уявлення про Майдан. Як, утім, і про "Арабську весну", і про будь-який масштабний народний виступ. У Москві переконані, що Майдан - це звичайнісінька технологія. Що десь у держдепартаменті, посольстві США чи якомусь аналітичному центрі сидять клерки, які вирішують "покарати" той чи інший непокірний Вашингтону режим і влаштовують колотнечу.

Саме тому таким непідробним був подив російських ЗМІ - й обурення Путіна, - коли впав режим Мубарака в Єгипті. Як же так, чому американці вирішили позбутися свого давнього друга? Можливість того, що це влаштували не американці, навіть не розглядається практично ніде - від газет до Служби зовнішньої розвідки й президентської адміністрації. І вже й поготів не можна допустити думки, що в Києві - теж не американці. Звісно вони, а хто ж і ще? Саме тоді, коли Володимир Володимирович відважно завершив свою найкращу спецоперацію з приборкання Януковича і повернення України до рідних пенатів, знову втрутився одвічний ворог і влаштував Майдан.

Російська технологія Майдану передбачає не стільки участь народу, скільки присутність армії

Я добре пам'ятаю, як розповідав - буквально через декілька місяців після Майдану - про те, як він починався насправді - знайомим із Росії, друзям своїх колег. Як практично видихалася енергія протесту, як не розуміли, що робити, ні керівники опозиції, ні громадські активісти. Як стало зрозуміло, що Майдан, де розташувався невеликий студентський табір, доведеться незабаром залишити. І як усе змінилося після побиття студентів українськими силовиками. Били їх точно не американські дипломати. І достеменно не вони радили Януковичу за будь-яку ціну зберегти на чолі МВС його керівника генерала Захарченка, відставки якого вже назавтра після розгону студентського Майдану вимагали протестувальники. Власне, ось так, через неадекватність влади та її готовність застосовувати силу, і почався справжній Майдан. І щоразу, коли намічався шлях до знаходження політичної угоди, Янукович вибирав конфронтацію й силовий варіант. А перед цим обов'язково робив "дзвінок другові" - Путіну.

Мої співрозмовники рішуче не хотіли вірити мені - очевидцеві й учасникові подій, але продовжували вірити власному телебаченню. Тим чином я зрозумів, що уявлення про народний гнів як про технологію вже ніщо не змінить. Справді, щоразу, коли треба було провести яку-небудь чергову спецоперацію, її намагалися влаштувати у формі майдану.

Саме так здійснювалася анексія Криму - Самооборона, народні протести.... і російські регулярні війська, які насправді виконували всі реальні дії із захоплення українського півострова. Саме так починалася війна на Донбасі - захоплення обласних адміністрацій і СБУ, "народні губернатори"... і постачання озброєння, зокрема тяжкого, надсилання регулярного війська й диверсантів. Виявлялося, що російська технологія Майдану передбачає не стільки участь народу, скільки присутність армії. А народ у цій ситуації - просто загороджувальний загін, що не дозволяє розгледіти справжніх учасників подій - надзвичайно "ввічливих" зелених чоловічків. Коли Путін казав, що його воїнство стане за спинами жінок і дітей - він не обмовився. Це була реальна програма дій авторитарного правителя, який щиро хотів, щоб мирне населення Криму й Донбасу прикрило своїми тілами його силовиків. Це і є "майдан" по-путінськи.

"Третій Майдан" у Києві завершився так швидко саме тому, що в українську столицю можна прислати гроші для дестабілізації й пропаганди, можна знайти учасників подій - навіть щиро обурених владою, - але не можна прислати диверсантів і війська, які й проведуть ту частину гри, яка понад усе цікавить Кремль - захоплення влади. Тому доводиться розраховувати на народне обурення. Адже люди невдоволені владою - отже, вони підуть за кожним, хто вкаже їм шлях на Кабмін і президентську адміністрацію.

Обурення з приводу влади в українському суспільстві є завжди. Але пошук шляхів рішення проблем відбувається в руслі більш-менш цивілізованого політичного процесу

У цьому криється головний прорахунок тих, хто вбачає у Майдані лише американську технологію. Обурення з приводу влади в українському суспільстві є завжди. Але пошук шляхів рішення проблем відбувається в руслі більш-менш цивілізованого політичного процесу. Це і парламентська боротьба, і пікети, і демонстрації, і дострокові вибори. Але Майдан виникає саме тоді, коли влада проявляє свою повну неадекватність.

Навіть за часів Януковича, коли було зрозуміло, що прірва між владою й суспільством як ніколи велика, більшість громадян були переконані в необхідності продовження політичних процесів. Саме до Януковича - як до президента країни - зверталися студенти, які вийшли на вулиці Києва в перші дні протестів. Саме від нього чекали повернення до курсу європейської інтеграції. А те, що влада вирішила цих мирних протестувальників побити й розігнати, - пробачте, це ніяка не технологія. Це - формений ідіотизм. Для справжнього Майдану потрібен не лише обурений народ. Потрібні ще й не здатні до діалогу правителі.

Якщо згадати, що відбувалося в дні першого Майдану - 2004 року, - адже він теж почався після того, як стало зрозуміло, що влада не збирається бачити народного обурення з приводу можливої фальсифікації виборів. Громадяни вимагали одного - переголосування. І в підсумку народний протест привів до "круглого столу" й прийняття політичного рішення. Але це тому, що президентом країни був тоді не Янукович - який і тоді схилявся до силового рішення, а Леонід Кучма, який чудово розумів наслідки застосування сили. І, між іншим, саме адекватність Кучми та його готовність до діалогу врешті-решт дозволила Януковичу зберегтися в політиці, вже незабаром стати прем'єр-міністром, а там і президентом країни - і розігнати "свій Майдан". Другий.

Тому "третій Майдан" можливий тільки тоді, коли ми знову матимемо справу з неадекватністю влади. Але доки в кабінетах перебувають люди, які самі пройшли через два Майдани і точно знають, що причиною їх появи був не дзвінок американського посла, можна не сумніватися в тому, що все, що відбувається в країні, вкладатиметься в рамки політичного процесу, а не стихійного бунту.

Передруковується з дозволу редакції "7 днів"

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Наталія Лелюх Лікар акушер-гінеколог
Остап Яриш Журналіст української служби "Голосу Америки"
Наталя Д'ячкова Директор юридичної компанії "Скарга"
Олександр Лієв Голова Асоціації індустрії гостинності України
Погода