Голосувати нині за зміни Конституції - це дурість

Росія зараз - це все ще загроза, але загроза значно менша, ніж у серпні 2014 року

Якщо абстрагуватися від деталей, то голосувати нині за зміни Конституції у питанні "особливого порядку самоврядування в окремих районах" - це дурість. Дурість з точки зору інтересів України, звісно.
Зрозуміло, чому були підписані "Мінські пакти". Бо у серпні 2014 року Україна зазнала болючої військової поразки, а " західні партнери" не готові були тоді надавати іншої допомоги, окрім погроз санкцій для Росії. Відповідно, Україна, фактично, капітулювала (а мир у таких умовах - це капітуляція), а Захід зробив усе можливе, аби "лібералізувати" умови цієї капітуляції, для чого довелося вивести питання Криму за межі дискусії на певний час, та пообіцяти Росії зміни до Конституції України.

Так от, зрозуміло, навіщо це треба було підписувати тоді. Не зрозуміло, навіщо і кому треба це затверджувати зараз.

На данний момент Росія втратила свою роль "енергетичної над-держави"

На данний момент Росія втратила свою роль "енергетичної над-держави". Втратила остаточно, адже ера вуглеводнів завершується. Це не означає, що завтра купувати нафту перестануть. Ні, адже і після винайдення металу, людство викортстовувало деякий час і більш дешеве каміння. Але нафта вже не буде визначати світову політику, а тому Росія повертається до звичної ролі периферії.
Тиснути на Україну їм усе важче. Звичний аргумент - військова загроза - теж видається сумнівним. Ну не розпочнуть вони в цій ситуації жодної ескалації. Режиму треба думати про те, як укріплятися, а не про чергові завоювання.

Коротше кажучи, Росія зараз - це все ще загроза, але загроза значно менша, ніж у серпні 2014 року. Сенсу йти навіть на мінімальні поступки перед нею зараз немає жодного.
Так, ми розуміємо, що демократична адміністрація США бажає до кінця каденції Обами поставити " плюсик" у графі "вирішення проблеми України". Ми розуміємо, що європейці хочуть поскоріше кинутися заробляти щось в Росії, поки там можна заробити бодай щось. Ми всі це розуміємо. Але не розуміємо, навіщо нам потрібно реалізовувати чиїсь забаганки?

Адже Мінськ - це не вирішення проблем, а просто переведення їх у іншу площину.

Оригінал

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Геннадій Друзенко Міжнародний правник
Володимир Горбач Політичний аналітик Інституту Євро­атлантичного співробітництва
Віктор Вовк Громадсько-політичний діяч
Віктор Бобиренко Політолог
Ярина Матвійчук Журналіст Української служби "Голосу Америки"
Погода