Остання куля Акели

Дупа Асада стала такою ж сакральної цінністю російського народу-богоносца, як Херсонес, і Путін буде тепер захищати її до останнього. А потім наш хороший Гітлер, як азартний гравець у казино, коли вкотре програє, знову підвищить ставки і вприсне нам вже остаточну заспокійливу дозу.

Вранці 30 вересня ми вкотре прокинулися в трішечки іншій країні. Іванов Сергій Борисович якось скромно й буденно оголосив нам, що Радою Федерації дано дозвіл на використання російських військ. До речі, взагалі незрозуміло де. Може - у Сирії, може - в Антарктиді, - пише російський політолог Андрій Піонтковський для Крим.Реалії.

І знову, як і у випадку з Кримом та Донбасом, це було рішенням однієї людини. І цю людину можна зрозуміти. У німецькій мові є навіть спеціальний термін Putinversteher. У нього було важке дитинство. Якщо взагалі було. Пам'ятайте репліку полковника Щукина з радянського фільму "Ад'ютант його високоповажності" - "Скажіть, підпоручик, а у вас була мати?".

Останнім часом у Путіна накопичилися серйозні психологічні і, вибачте за вираз, екзистенційні проблеми. Він сильно програв в Україні. Про це свідчить хоча б та обставина, що геополітичні бренди, які піднімали дух минулого літа, "Руський мир" і "Новоросія" вилучені з медійного і політичного обігу. Як втішний приз Путін зараз вперто намагається заштовхнути бандитські "ЛНР-ДНР" як ракову пухлину у політичне тіло України, що теж йому не дуже вдається.

І найбільше, що неприэмно для Путіна - все це чудово бачить і розуміє його найближче оточення. Для будь-якого диктатора зовнішньополітична поразка означає загрозу його особистій владі. Акела промахнувся, і у членів політбюро одразу виникають дуже неприємні і небезпечні думки. Російська клептократія живе за законами кримінальної зони, і пахан, якого опустили, для неї вже не пахан.

Тому Путіну було життєво важливо різко змінити порядок денний на міжнародній арені і продемонструвати якийсь переконливий успіх в його священній боротьбі з бездуховними "піндосами" на якому-небудь іншому фронті. Показати арійському племені, яке засумнівалось, що вождь-то наш ще е-ге-гей і є великим гравцем на світовій арені. Адже роз'яснила ж наша пропаганда довірливим телепузикам, що йде зовсім не війна Росії з Україною, як комусь могло здатися, а глобальна війна "Руського мира" з англосаксонським, і насамперед із США, яка розгорнулася зокрема і на території України. Так чому б і не перенести основний телевізійний театр бойових дій від гріха подалі на палаючий Близький Схід.

Друге супутня завдання - врятувати рядового Асада. Для Путіна це глибоко особистісна нав'язлива ідея. У його запаленій геополітичній свідомості сили світового зла послідовно знищують найбільш принципових борців з однополярним світом. Спочатку - Каддафі, потім - Асад, наступний - Путін. На нього дуже велике враження справило відео з останніми хвилинами життя Каддафі, і він присягнувся собі: нічого подібного з Асадом не трапиться.

Дупа Асада стала такою ж сакральної цінністю російського народу-богоносца, як Херсонес, і Путін буде тепер захищати її до останнього.

Але ніколи Путін не зміг би нав'язати цілій країні особисті егоїстичні зовнішньополітичні цілі - збереження своєї довічної влади, безпека побратима-диктатора, - якби й весь політичний клас разом з ним не був уражений одним й тим самим вірусом сказу державно-патріотичної матки.

Найважливішою ідеологемою російського зовнішньополітичного дискурсу є хтиве смакування якогось "приниження", яке нібито переживається в останній чверті століття Росією в результаті поразки СРСР у холодній війні. Це демонстративне поривання лахмітті і демонстрація геополітичних виразок - улюблене заняття всієї нашої політичної "еліти" від азіопи Проханова і Дугіна до західників Арбатова і Лукіна. Величі, величі і ще раз величі жадає російська політична "еліта", яка наполягає на своїй унікальній і найвищої духовності, яка протистоїть меркантилізму занепадницького Заходу.

Тому сама поява російських військ у традиційній вотчині англосаксонського світу - на Близькому Сході - всприснуло кінську дозу імперського наркотику у вени комплексу "еліти". А коли трьохзоряний російський генерал твердою, а може, навіть, і нетвердою ходою з'явився в американському посольстві у Багдаді і ультимативним тоном зажадав, аби американська вояччина негайно прибрала свою авіацію із сакрального неба Антіохії?! А коли освячені обмеженим контингентом спеціально завезених православних попів "Сушки" почали розносити до бісової матері позиції прозахідної Вільної сирійської армії?!

Звичайно, колись, і, може бути, навіть дуже скоро неминуче настане хвороблива ломка. Але це буде потім. А поки це наш маленький балабановський "Тріумф Волі": "А от скажи мені, американець, в чому сила? Я думаю, що в правді!". А потім наш хороший Гітлер, як азартний гравець у казино, коли вкотре програє, знову підвищить ставки і вприсне нам вже остаточну заспокійливу дозу.

Але ми, на щастя, не самотні у нашій боротьбі. Наш завбачливий вождь створив "антигітлерівську коаліцію" з координаційним центром у Багдаді: іранський корпус "Вартових ісламської революції", іракська шиїтська міліція, "Хезболла", ну і, нарешті, армія Асада, яка вже знищила більше 200 000 сунітів.

Пречудові антігітлеровці, такі ж затяті терористи, як і "Ісламська держава". Може вони не влаштовують таких самих театралізованих страт, але крові на руках у них аж ніяк не менше. Ці чудові люди під нашим повітряним прикриттям проводитимуть наземну операцію проти всіх супротивників Асада в Сирії, а може бути, і проти всіх супротивників шиїтського уряду у Багдаді. Ще раз повільно, по літерах, будь ласка, - ми разом з цими людьми методично у великих кількостях протягом тривалого часу будемо вбивати сунітів. Різних: прихильників "Ісламської держави", прихильників Вільної сирійської армії, просто звичайних мешканців, включаючи - неминуче - жінок і дітей. Ми що, не вбивали їх в Чечні та в Афганістані?

Навіщо?!! Офіційна відповідь: ми повинні вбивати їх на далеких кордонах, щоб вони не прийшли до нас. Вищі чини держави, які завчено повторюють цю мантру, або свідомо брешуть, або намагаються обдурити самих себе. Ми влізли у саме пекло середньовічної релігійної війни. Наш православно-шиїтський хрестовий похід не зменшить число сунітських радикалів. Навпаки, їх кількість різко зросте і в Сирії, і в Іраку, і в усьому світі. Зокрема і на території Росії. Насправді ми з Путіним йдемо вбивати сунітів, щоб він довічно залишався при владі, а мільйони "принижених" Putinversteherов змогли, нарешті, переможно дістати із широких штанин і показати ненависним "піндосам" свою кузькіну мать.

Програючи останню вирішальну битву Київської Русі та Золотої Орди, ординський хан у розпачі відкрив другий фронт проти півтора мільярдів сунітів. "Він ** нутий, Володимир Путін", - повторив би сьогодні свій діагноз убитий путінським режимом Борис Нємцов.

P.S. А де ж при всьому при цьому Керрі й Обама? - запитає мене вдумливий читач. А ніде. Ріббентропіще наш досвідчений на кожній зустрічі як домінантний альфа-самець пригнічує свого візаві. Той лише радісно вигукує: "Sergei! Oh, Sergei!"

Обама ж після триденного оглушливого мовчання висловив Асаду і Путіну стурбованість (навіть неглибоку), та проте направив їм глибоко заспокійливий меседж: "Це битва Росії, Ірану і Асада з переважною більшістю сирійського народу. Ми не збираємося вступати у війну маріонеток у Сирії. Наша битва - з "Ісламським державою", наша битва - це вирішення конфлікту разом із міжнародною спільнотою таким чином, який може припинити кровопролиття і кризу з біженцями". У перекладі з дипломатичної бла-бла це означає: "Дорогі Башар і Володимир! Ви можете вбивати в Сирії кого завгодно, особливо наших союзників, вибачте, маріонеток. Це не наша, а ваша битва. Ми ж будемо продовжувати вести з вами конструктивний діалог про припиненні кровопролиття".

Деякі приголомшені вітчизняні спостерігачі бачать у всьому цьому змову, хитрий план Обами із заманювання Росії у небезпечну пастку. Ні, це гірше, ніж змова, це послідовна зовнішньополітична позиція обамівської адміністрації. Породжує у російського керівництва фатальну ілюзію абсолютної безкарності. Америки немає - і все дозволено. Гуляємо глобальним буфетом.

Остання куля Акели

Коментарі