Помилка мистецтва

Першим фільмом десятого фестивалю "Дні польського кіно в Україні" стала драматична комедія "Громадянин" відомого актора і режисера театру і кіно, викладача, члена Європейської кіно академії Єжи Штура. Митець не приховував радості, що в Україні його так тепло зустрічають. "

Я відчуваю, що ви мене любите, це означає, що українці не забули мої ролей. Я багато років працював над цією симпатією. Вибачте, що моє обличчя змінилося з часів "Дежа вю" (радянсько-польської комедії, знятої в Одесі в 1988-му – Ред.)", – починає розмову Єжи Штур.

Єжи Штур з Аліком Шпилюком.

На відкритті фестивалю він виконував відразу кілька ролей – культурного посла Польщі в Україні, почесного гостя, режисера та актора, який презентував свій новий фільм і звичайно друга України. "Кожен польський візит в Україну підтверджує, що ми з вами", – підкреслив Єжи Штур.

Режисер зазначив, що йому особисто подобається вибір фільмів для фестивалю.

У рамках "Днів…" покажуть "Хочеться жити" Мацея Пепшици, де герой – хворий на ДЦП. Лікарі поставили страшний діагноз, що до кінця життя хлопець не говоритиме, буде рослиною. Та Матеуш разом із батьками не здається. Один із найочікуваніших і на даний момент найбільш відомий польський фільм у світі – "Іда" Павела Павліковського, який отримав "Оскара" у номінації "найкращий фільм іноземною мовою". "Іда", як і "Громадянин", порушує проблеми єврейства, комунізму та католицизму.

Стрічка "Невловиме" Яцека Борцуха розповідає про життя молодих польських студентів на заробітках у сонячній Іспанії. "Боги" Лукаша Палковського – про першу вдалу польську пересадку серця, здійснену самотнім генієм. "Варшавське повстання" – це єдиний у світі художній фільм, повністю змонтований з документальних матеріалів і автентичної кінохроніки 1944 року.

"Всі ці картини характеризують карту польського кіно", – додає митець. Організатори "Днів…" Польський інститут у Києві, Польський інститут кіномистецтва і Київкінофільм відібрали шість найновіших робіт режисерів і показуватимуть їх до 26 квітня у містах, де є генеральні консульства Польщі, а саме у Києві, Одесі, Вінниці, Харкові і Луцьку.

Як уже згадувалося, перший фільм – гірка комедія "Громадянин" Єжи Штура, де він виступив сценаристом, режисером, продюсером і актором. Його син Мацей Штур у комедії зіграв Єжи в молодості. "Я помітив, як він тонко і легко пародіював мене. Але робив це так інтелігентно, що я його не критикував і дозволяв розкриватися. Мацек сказав, що до цієї ролі готувався все своє життя, з дитинства вислуховував від мене історії, які я показав у "Громадянині", – пояснив Єжи Штур.

Картину у Польщі сприйняли неоднозначно. І справа не в таланті. Адже фільм як завжди знятий на вищому рівні. Штур відважився розказати найсучаснішу історію Польщі без брехні, комедійно розкрити провини і вади поляків, направити почуття гумору, якого у наших сусідів не бракує, на самих себе. "Мій фільм викликає роздратування. Я розворушив мурашник", – каже Штур і додає, що цієї манери навчився у свого попередника Анджея Мунка, який висміював ура-патріотизм поляків і показував світу, чим для Польщі була війна. До речі, його картина "Пасажирка" (1963) завершить фестиваль, що дозволить порівняти дві школи польської сатири щодо самих себе.

"Громадянин" і справді не одному поляку полоскотав нерви. А щоб ніхто не звинувачував режисера в псуванні іміджу солідарної, глибоко віруючої Польщі, Штур відразу заявив, що 80 відсотків долі головного героя Яна Братека – це історії з його власного життя. "Громадянин" – не що інше, як моя доля впродовж 60 років у Польщі, наголосив режисер. "Я буду радий, якщо хтось із глядачів ідентифікує себе з героєм. Він відчуватиме себе не таким самотнім і зрозуміє, що він не один зі своїми проблемами", – рекомендує приміряти на себе фрагменти фільму Штур.

У "Громадянині" переповідається історія польського інтелігента часів перебудови, чиє дитинство припало на післявоєнні роки, хто дорослішав, читаючи вірші під погруддям Сталіна, змінював на стінах партійні плакати на ікони, працював у міліції, а потім йшов у монастир, одружувався х гебешницями, хто пережив "Солідарність" із вигаданими побоями її членів, театралізовані бунти, вступ Польщі до Євросоюзу і чия діяльність продовжується у вільній країні, де нове покоління з охотою посилає вчителів на три букви.

"Моє комедійне амплуа народилося з книг Дені Дідро, Вітольда Гомбровича, Славомира Мрожека, Ярослава Гашека", – підкреслює актор.

Штур двічі обіймав посаду ректора Краківської вищої театральної школи. "Я все життя навчав акторів. Зараз відбулася абсолютна зміна генерації. Акторське мистецтво пов'язане з ремеслом. Треба опановувати багато предметів, які не приносять задоволення. Коли моя дочка вступала в гімназію у 90-ті, нас, батьків, викликали до школи і запитали, чим би дочка хотіла займатися – гуманітарними науками чи технічними. І ось така дівчинка, яку в школі вчили журналістиці, художньому мистецтву приходить на акторське відділення. Вона хоче відразу мікрофон і бути зіркою. А її змушують годинами повторяти фонетичні вправи і наспівувати гами. І так поволі змінюється естетика театру – стає тихо, пара документально, зали на тисячу глядачів поволі порожніють. Молоді актори не звертають увагу на дикцію і рух. Змінилася епоха. Для нових людей я вже не можу залишатися гуру. Коли мої студенти розказують анекдот, мені не смішно. І навпаки. Тому я перейшов від педагогічної діяльності до роботи з камерою". "Робота режисера – це робота психолога. Побачити, з ким маєш справу, наскільки можеш критикувати, щоб критика надихала, а не закривала. І це треба робити швидко. Артистом треба бути до заходу сонця, а потім вже пізно".

"В Італії я викладав і грав, починаючи з 1980 року, ставив п'єси в італійських театрах. Одного разу до мене підходить італійський оператор і каже, що я дуже добрий актор і чи не думав спробувати себе у комедіях. Вони не бачили "Дежа вю" і "Сексмісії", які знімалися для Радянського союзу. Для них я драматичний актор у театрі".

"Ми з сином покинемо Польщу, якщо так її критикуємо. Я був готовий до розчарування. Та мені менш боляче, коли відчуваю, що мене підтримують інші поляки". "Сьогодні польський театр під впливом німецького, він вимагає скасувати авторське право. Режисери зараз на сцені все перемішують. Беруть уривок Шекспіра, уривок з репортажу в газеті та імпровізують на сцені. Я це вражаю помилкою мистецтва. Я, як актор, прийняв правило, що текст святий. Ще минулого тижня у Польщі я грав етюди Чехова. Тепер не знаю, як далі буде".