Совкові закони заважають розбудові громадянського суспільства
Juris praecepta sunt haec: honeste vivere, alterum non laedere, suum cuique tribuere.
Приписи права такі: чесно жити, нікому не шкодити, надавати кожному належне.
З грудня 1991 року розпочався новий етап в історії вітчизняної адміністративно-правової галузі, який має декілька суттєвих відмінностей від двох попередніх. По-перше, адміністративне право України з набуттям державою незалежності почало розвиватися переважно на базі власних наукових шкіл. По-друге, змінився вектор стратегічного розвитку цієї важливої правової галузі, сутність якого чітко викладено у ст. 3 Конституції України: людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. На цьому етапі розвитку адміністративного права більшість авторів погодилась із думкою В.Б. Авер'янова про те, що принципова зміна поглядів на суспільне призначення адміністративного права має базуватися на визнанні якісно нової ролі держави у відносинах із громадянами, а саме: не владарювання над людиною, а служіння їй; адміністративне право за своїм глибинним призначенням має визначатися не як "право державного управління", а як "право забезпечення і захисту прав людини".
Спираючись на аналіз праць учених-юристів, ми можемо констатувати, що вивчення правопорушень як соціального і юридичного явища має важливе значення для практичного розв'язання завдань, пов'язаних із регулюванням відносин у сфері забезпечення прав та свобод людини та громадянина.
Послідовність дій може бути така:
По-перше, визначення поняття та концептуальних підходів до відповідальності за правопорушення.
По-друге, дослідження ґенези та сучасного стану законодавства в галузі попередження правопорушень проти прав та свобод людини та громадянина.
По-третє, дослідження діалектики цих явищ (як вони змінюються, які умови їх запобігання та припинення).
По-четверте, виявлення хибності поділу юридичної відповідальності за тяжкістю наслідків на кримінальну й адміністративну, що не відповідає формальній логіці і правовому вченню, що базується на сентенціях і роздумах давньоримських юристів.
Наведемо хрестоматійний приклад. У теорії права делікт (правопорушення) за ступенем суспільної небезпеки поділяється на злочини та проступки. За сферою, в якій учинено правопорушення вони можуть поділятися на економічні, військові, дорожньо-транспортні, податкові, митні тощо. Проте в радянському праві такі "теорії" вважалися хибними. Для того, щоб "полегшити життя" соціалістичним органам, усі проступки отримали назву правопорушення та були розміщені в одному кодексі – Кодексі України про адміністративні правопорушення.
Види деліктів за ступенем суспільної небезпеки (за теорією права)
Радянська модель відповідальності, за якою правопорушення за ступенем суспільної небезпеки поділялися на адміністративні правопорушення та кримінальні злочини, виявилася хибною. Однак головні принципи, закладені в радянському праві, ще збереглися.
Види деліктів за ступенем суспільної небезпеки (радянська модель)
Заміна термінів "адміністративне правопорушення" та "адміністративна відповідальність" на "публічне правопорушення" та "публічна відповідальність" має велике як теоретичне, так і практичне значення. Розглянувши практичний аспект трансформації радянського адміністративного права, зазначимо, що діяльність із трансферу норм уже пройшла апробацію в Митному кодексі й виявилася позитивною.
Закон тільки тоді буде дієвим, коли в ньому будуть присутні всі складові правової норми:
- гіпотеза як правило поведінки;
диспозиція – порушення цього правила;
санкція – покарання за порушення.
Сьогодні ряд суспільних правопорушень та відповідальність за їхнє здійснення знайшли своє втілення у Кримінальному кодексі, але найбільший блок суспільних правопорушень законодавцями радянського періоду було закладено до Кодексу України "Про адміністративні правопорушення" (КУАП). Проте згадаємо: адміністративне право - це галузь права, яка обслуговує управлінські відносини. Тобто виходить, що всі правопорушення, розглянуті в КУАП, - це правопорушення громадян проти адміністрації. А може правопорушення адміністрації проти громадян?
На сьогодні не діють або постійно змінюються цілі блоки норм КУАП. Правові основи, покладені в законодавство Радянської доби, і досі домінують у правових системах пострадянського простору, зокрема в Україні. Вони суперечать не лише правовим нормам цивілізованого світу, а й самій логіці соціального та економічного розвитку нормального демократичного суспільства. Це питання є особливо актуальним для сучасного адміністративного права.
Під систематизацією розуміють упорядкування й удосконалення чинного законодавства та іншого нормативно- правового матеріалу шляхом його оброблення й викладення за певною системою у вигляді збірників (довідників) актів (предметних, системно-предметних, хронологічних тощо) чи у формі зведених (зібраних) кодифікованих актів.
На відміну від норм деяких галузей права, об'єднати всі норми адміністративного права в одному чи навіть у декількох комплексних (кодифікованих) актах неможливо з об'єктивних причин. Адміністративне право регулює широке коло суспільних відносин. Його норми містяться в численних актах різної юридичної сили. Крім того, нормотворчість в управлінській сфері характеризується високим рівнем динамічності, частим виникненням нових норм, що ускладнює зміст і структуру правового матеріалу й обмежує можливість його кодифікації.
Законодавчі акти постійно доповнюються та уточнюються. Так, Кодекс України "Про адміністративні правопорушення" з 1984 р. зазнав стільки змін, що один їхній перелік складає декілька сторінок, а запропоновані редакції КУАП являють собою доопрацьовані версії попереднього кодексу. Інструкції, положення, накази, листи, постанови деталізують дії чиновників. Для контролю та нагляду за державними структурами створюються подібні підрозділи внутрішньої безпеки.
Відторгнення радянськими вченими поділу права на публічне і приватне, втручання держави в усі сфери життя людини призвело до того, що адміністративне право підмінило публічне право.
Отже, за ступенем суспільної небезпеки правопорушення поділяється на злочин і проступок. Як злочин, так і проступок можуть скоюватись особою під час діяльності в будь-якій сфері. Наголосимо, що в першому випадку особа несе публічну відповідальність, а в другому - кримінальну.
Що стосується адміністративного правопорушення, то на нашу думку, його може вчинити лише представник влади (адміністрації) державний службовець (або особа, якій делеговані повноваження державного службовця), суб'єкт наділений владними повноваженнями; і за свою неправомірну діяльність він буде нести адміністративну відповідальність. У разі, якщо його дії будуть кваліфіковані як злочин, відповідальність буде кримінальною.
Насиченість правового простору потребує не модернізації Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП), а його безпосереднього революційного перетворення на нормативний акт, який поряд із Кодексом адміністративного судочинства та Адміністративним процедурним кодексом, стане базовим у державно-правовій сфері та охоплюватиме такі підгалузі як адміністративне право, адміністративна деонтологія, адміністративне судочинство, дисциплінарне право, службове право, адміністративний процес. "Адміністрація (від лат. аdministration, аdministratio – керування, управління) – інституції, які здійснюють адміністративні функції управління в різних сферах суспільного життя".
Відповідальність за адміністративні правопорушення в СРСР
Право, беззаперечно, є фундаментом держави. Галузі права як складові одного цілого – права – знаходяться в одній площині, вони є рівнозначними (рівновеликими). Відсутня будь-яка правова ієрархія. Галузі права зв'язані між собою, мають споріднені інститути. Із розвитком суспільних відносин виникають нові галузі права, які відрізняються за об'єктом регулювання, регулюючим органом (суб'єктом), методами суспільного регулювання. Так, за суб'єктом можна виділити поліцейське, муніципальне право; за предметом – правоохоронне, податкове право; за режимом – таємне, надзвичайне право тощо.
А.М. Колодій сферу публічного права розглядає як вертикальні відносини (управлінські), відносини субординації, влади – підпорядкування. Їх регулювання повинне здійснюватися за принципом імперативності, а права та обов'язки суб'єктів - прямо і вичерпно формулюватися в законі. Сферу приватного права він визначає як сукупність горизонтальних відносин, що передбачають рівне становище відносно самостійних суб'єктів. Вони регулюються за принципом диспозитивності, а суб'єкти самі у межах закону встановлюють свої права та обов'язки.
Є.В. Погорєлов констатує, що горизонтальні та вертикальні відносини можна регулювати лише власними методами: перші – диспозитивним методом, другі – імперативним. Перегляд у процесі кодифікації чинних нормативних актів з погляду критеріїв публічного та приватного права дасть можливість виявити і виправити недоліки в регулюванні горизонтальних та вертикальних відносин. Він доходить висновку, що формування громадянського суспільства потребує розширення сфери приватного права і скорочення публічного. Цього можна досягти, знаючи предмет та метод регулювання приватного та публічного права.
Сьогодні адміністративному праву в межах дії публічного права належить провідна роль. Воно забезпечує реалізацію різноманітних публічних і приватних потреб та інтересів шляхом виконання функцій владно-управлінської діяльності та адміністративно-правового захисту. Реформування законодавства про адміністративну відповідальність дозволить зробити великий крок на шляху до побудови громадянського суспільства в Україні.
