Жартуючи кине

Колись давно-давно був у мене один залицяльник – разів зо два на дискотеку сходили і раз навіть поцілувати пробував. Коли сиділи на лавці під редакцією нашої районки, він так дотепно зреагував на дещо моторошний іржавий скрип металевої хвіртки на вітрі: "Та заходьте вже!". І було через те не страшно.

Аж тут 1 квітня. Дзвоню я йому, та й кажу: мовляв, усе пропало, тобто пройшла любов і зів'яли помідори... нам не по путі. Була тоді популярною така дурнувата примовка, там іще про кросівки було, пам'ятаєте? І я буквально тими словами й сказала. А він узяв та й повірив. Було це, нагадую, першого квітня.

На дискотеці того вечора ми танцювали порізно – бідака так і не дізнався, що то мав бути жарт. Бо я подумала: а нащо мені здався той, хто так запросто здався? Невпевненому в собі парубку без почуття гумору було б зі мною важко.

...Хоча я досі пам'ятаю, які карі були у нього очі.