"Männlichkeit" aбо трохи роздумів про мужність

Декілька днів тому обговорювали з колегою із Чехії убивство Бориса Нємцова. На його думку, це доволі стандартна ситуація в тоталітарному режимі, коли методично посилається чіткий сигнал усім незгодним – мовляв, дивись, якщо вибираєш політику протистояння, будь готовий нести втрати, такі як звільнення з роботи, погрози, увʼязнення, або навіть смерть... Залякуєм лідерів поодинці, а решта уже не насміляться піднятися. Говорили трохи і про радянську окупацію Чехословаччини, тоді на відкритий протест на Красній площі вийшло 8 чоловік, а в самій Чехії людей примушували підписати папірець на підтримку "допомоги братського інтернаціонального корпусу", чи якось так. Ось так просто: підписав і все гаразд, маєш роботу або навіть підвищення, а не підписав, ну то опустишся дещо нижче: з викладача університету підеш учитилювати у гімназію...От і всі "втрати". Начебто невеликі, але бажаючих їх понести виявилося мізерно мало для дієвого супротиву.
Обгорівший танкіст-бурят у своїй статті підтверджує: усі вони знали, що їдуть в Україну, але у кожного з них була можливість відмовитися. Так, може така відмова означала втрату роботи, або ще щось подібне. Але хтось із його батальйону поїхав, а хтось мав сміливість не поїхати...
(Повний текст статті: http://www.novayagazeta.ru/society/67490.html)

Убитий у наші дні священник Павло Адельгейм не боявся відкрито критикувати керівництво своєї церкви. На питання про те, чи не боїться він переслідувань або заборони в служінні через свою позицію, він відповідає: мовляв, заборонять так заборонять, що скоро вмирати, так що і смерті боятися? Правозахисниця Ольга Васильева збирає інформацію про загиблих солдат з Росії в Україні, співак Андрій Макаревич відкрито критикує російську агресію, журналіст Сотнік ТВ погоджується на меншу зарплату, аби тільки не доводилося брехати проти своєї совісті, лікар-волонтер рятує життя на передовій. Як гартується характер цих людей?
Первомученик Степан, знаючи, що його можуть закатувати до смерті, не відрікся від Правди та виклав на суді усе те, що лежало на серці. Апостол Петро, як відомо, не мав такої мужності, аж до третіх півнів...
Минулої неділі настоятель одного німецького православного монастиря теж говорив про "männlichkeit", внутрішню свободу, здатність відкинути зовнішні фактори, соціальний тиск та слідувати слову Божому скрізь: у храмі, в університеті, на роботі чи вдома. Так, справді потрібна певна внутрішня сила, щоби відкинути страхи "рано" народжувати, чи вибрати "неперспективну" професію.
Здається мені, що усі ці приклади, священник, солдат, чесний журналіст, дисидент чи мама-студентка, мають спільне коріння: вони відображають величину людського духу, а також межу нашої здатності до пожертви у малому і великому...
Ось іноді думаєш: чи саме не від нестачі мужності, міжнародні політики не можуть назвати Росію агресором, висунути офіційні звинувачення президентові РФ та іншим "сильним світу цього", якщо, як вони самі наголошують, є докази їхніх злодіянь? А українському керівництву здається, бракує сміливості узяти відповідальність за "пропавших безвісти" солдат, які не отримують пільг після повернення з АТО, за свавілля на блокпостах, за зради військового керівництва...
Та інших споглядати справа невдячна.
Я сиджу за компʼютером чудового весняного дня. Хтось із знайомих чи друзів на фронті, хтось за кордоном, як і я, так би мовити у пошуках кращої долі для себе та своєї сімʼї. І виникає питання: чи є отой дух, ота сила жити по правді скрізь і завжди, здатність жертвувати комфортом, зарплатою, свободою та життям чимось вродженим, як колір очей, чи то бажана добродія, яку можна і потрібно виховувати у собі та своїх дітях?
Здається, очевидно, що до тривалого перемирʼя в Україні далеко. Скрізь чуємо про підтоговку сепаратистів до наступу, про перегрупування сил, про поставки зброї та солдат із Росії. Так, усім нам хотілося би жити в іншій реальності, коли можна займатися улюбленою роботою, виховувати дітей, розбудовувати країну. Але на превеликий жаль, ту бажану реальність ми не можемо змінити. Ось тут і тепер перевіряється наша душа, кожному з нас вирішувати, як йому бути... Господи, пошли ж нам мужності завжди ходити у правді твоїй!