Ми-Маріуполь! Ми-Україна!

01.02.2015, Ерфурт, Німеччина
"Шановна громадо! Наш традиційний мітинг відбудеться у неділю 1.02.2015, о 12 годині на Ангері, на нашому місці біля пам'ятника Лютеру (Kaufmannskirche). Буде цікава інформація "з перших вуст" про ситуацію ті стан справ у Маріуполі. Будемо раді бачити всіх! Слава Україні!" - на таке оголошення у фейсбуці прохолодного недільного дня відгукнулося близько 30 мешканців тюринзької землі. Харків'яни, вінничани, полтавці, коломийці, тернопільці – усі ті, кого у цей час доля закинула на схід Німеччини, згуртувалися разом для вшанування пам'яті загиблих та збирання допомоги для України.
Під'їжджаю до вокзалу. Розпитався місцевих та трохи поблукавши, зрештою знаходжу величну постать доктора Мартіна Лютера за 20 хв до призначеного часу. На площі немає нікого. Роблю кілька знімків нашого знаметиного орієнтиру та середньовічних церков довкола.
Трохи засумнівавшись, чи потрапив я саме туди, куди треба (все таки добре було би мати якусь мапу) помічаю чоловіка середніх літ зі згорнутим жовто-блакитним прапором, що кудись поспішає вбік від площі. Як з'ясується згодом, це і є пан Василь, який нещодавно повернувся із Маріуполя. Знайомимось та розгортаємо рухівського прапора. Підходять перші активісти.

Укроп це ти, укроп - це я: Сергій (Полтавщина) та Василь (Коломия)

Василь, ледве дочекавшись появи перших демонстрантів, емоційно ділиться враженнями від поїздки. 60 ракет серед білого дня по ринку в Маріуполі, хіба міг хто з нас сподіватися на таке? Штаб оборони, військовий шпиталь, ОБСЄ, знущання над нашими полоненими, теми накочуються одне на одну. Його емоційну розповідь підтримує чолов'яга із Харкова. Підходять родини, малеча з прапорцями...Якісь такі любі ці люди, хоч бери та обіймай усіх, але якось соромно...

\

Лютер і ми: любові та миру!

Жовто-синя команда: від малого до старого

Запалюємо свічки. Одна жіночка, озброївшись текстами молитов, звертається до громади з проханням молитися про заступництво Боже для України та Росії. Адже російський народ теж страждає від зла, ллється кров. У час такого напруження та взаємної ненависті, слова цієї жінки – як пластир на рани. Жінка, говорить, що все з волі Божої стається. Важко умістити її слова, коли чуєш про смерть і біль рідних тобі людей...Невже Бог цього хоче?..Бог попускає, так кажуть, а людина, точніше нечистий її руками творить зло. Може, якось так? Мене вражає і те, що ця жінка, очевидно вірянка української греко-католицької церкви, має собі духа такої сили, що здатна, по слову Євангельському, молитися за тих, хто зараз всіляко атакує її церкву та її народ...Вирішую приїхати до них у церкву на Стрітення.

Gott segne dein Volk! Боже, спаси твій народ!

Молитва за загиблих. Хвилина мовчання. "Боже єдиний, великий нашу Вкраїну храни!", - тихо розноситься від нашої жотво-синьої купки по площі. Боже, даруй царство Твоє убитим та укріпи серця наші.
Наостанок вирішуємо практичні питання: волонтер Ілона розповідає про акцію з придбання буса для потреб мобільного шпиталю, збирання речей для переселенців, розповсюдження контрматеріалів проти антиукраїнської пропаганди. Присутній німець прагне дізнатися останні новини з України. Василь обіцяє скоро представити документальний сюжет про події в Україні...

Потроху розходимося. Цеглина до цеглини, укроп до укропу...

Матеріал:

Сергій Галушка