Як ми разом за мир гуртувалися...

10 грудня 2014 року, 18.00, м. Єна (Німеччина). - Близько 30-ти осіб зібралися разом на спільну молитву за мир та примноження любові в Україні. Українці, росіяни, представники інших народів, стали поруч одне з одним, щоби сказати рішуче "ні" війні та поширенню ворожнечі. Під час зустрічі помолилися церковно-словянською, російською, українською та німецькою мовою; згадали загиблих хвилиною мовчання, зібрали невеликі пожертви, підписали звернення до послів України та Росії у Німеччині з проханням сприяти встановленню миру та підтримати громадські та державні ініціативи надання допомоги постраждалим в Україні.

Війна? Між нами? Ні, так не повинно бути, ми маємо щось проти цього зробити! З такими думками кілька однодумців розмістили у фейсбуці оголошення "PrayforpeaceinUkraine- Молитва о мире на Украине", на яке майже одразу зареєструвалося понад 30 осіб. Ідея зібрати українців, росіян та усіх людей доброї волі на спільну молитву про мир та примноження любові у час збройного конфлікту та неймовірного соціального напруження викликала певні побоювання та хвилювання...

18.10. Під антивоєнні пісні на кшталт "Sag mir wo die Blumen sind?" ("Скажи мені, куди поділися квіти"), потроху починають підходити люди...

Придивляються одне до одного, та очевидно теж питаючи себе: "що з усього того вийде?". У когось в руках українські прапорці, хтось має жовто-блакитні стрічки, хтось вітається "Слава Україні", але тихенько, не знаючи, як на це відреагують інші... Дівчата із плакатами "молимось за Україну" туптуються біля запелених свічок у вигляді серця, кожен тримається трохи осторонь та очікує...

Молимося за Україну!

Вступне слово трьома мовами (німецькою, російською та українською) про неприпустимість війни, про бажання миру, про спільну молитву, потроху заспокоює присутніх.

Різношерстна публіка (зліва направо): Павло (Україна), Сергій (Україна), Іван (Росія), Максим (Казахстан), Степан (Росія)

Степан із російської православної церкви московcьrого патріархату починає звичні вступні молитви, які згодом разом із Єванглеськими та Апостольськими читаннями, дають присутнім зрозуміти: любов – ось правильний шлях, той яким закликає іти Господь; мир – це те, чого мають прагнути і прагнуть ті, кого нам штучно (геополітично, економічно, ідеологічно чи якзавгодно іще) нав'язують у вороги. Любов – вища за віру, за усі знання та таємниці світу. То ж яка користь людині, як вона увесь світ здобуде, а душу свою занапастить ненавистю, розбратом, убивством? Чи чуєш брате, "наша зброя – любов!", як видніється на одному з плакатів на площі.

"Миру – мир!", "Возлюбим друг - друга", "Боже, храни Україну!" - ось з чим ми зібралися тут сьогодні...

Далі Павло зачитує невелику статистику про кількість загиблих на війні, починаючи з часів майдану. Просить помянути усіх хвилиною мовчання...

Мені усе думалося: як це так, чому у наш час, у 21-му столітті загинули ці люди? Чому за більш як дві тисячі років християнства ми не навчилися однієї простої заповіді Божої: "любіть одне одного"?..

Мабуть, багато з тих, хто прийшов сьогодні, запитував те саме.

"Міжнародні спостерігачі": усе занотовано

З динаміків чути дитячий хор "Боже великий, нам Україну храни"...А за ним "Ніч така місячна" з кінофільму "В бой идут одни старики". Степан зауважує: "а я все думал, когда же "нич така мисячна" поставите!". Ех, яке ж там гарне виконання! Стільки душі вкладено. Яка гарна все таки українська пісня: стільки в ній добра, тепла та любові. Я підхоплюю "Видно ж хоч голки збирай.." Добре було би зараз усім нам разом, щоби від серця "і в дорогу далеку...", але якось ніхто не наважується. А чому? Пісня ж гуртує серця. Спочатку і було по програмі, але потім викреслили... Вирішую, що неодмінно треба буде якось окремо зібратися та поспівати.

18.30. Павло, розуміючи, що усі уже добряче намерзлися, запрошує зігрітися гарячим соком чи вином. Підігріте вино, "глювайн", тут традиційний напій у передрізвяні дні. Його ми гріли прямо на вулиці у спеціальному пристрої , який нам безкоштовно позичили студенти-психологи. Не повірите, але навіть інструкція українською мовою додавалася. Вийшло демократично: хто постує або за кермом – тому сік, а іншим – вино.

Люди підходять, доброзичливості на площі прибавляється.

Біля термосів із соком розмістили коробку для зробу коштів: збираємо невеликі пожертви для проекту "Перинатальний центр" в Шпиталь Майдану.

Рука даючого не оскудіє!

Насамкінець ідемо на останній експеримент: дістаємо прапори наших країн. До останнього сумнівалися, чи треба з прапорами, акція у нас же не політична. Або ще чого доброго, десь поруч з українським та російським "новоросівський" спливе...Отоді уже "усе пропало".

Але обійшлося. Фотографуємося на згадку:

Павло із прапором: Хлопці, все буде добре!

Мир всім: Росія, Україна, ЄС (та Перу!)

Початок 8-ої. Час розходитися. На жаль, розпис кульок побажаннями миру з технічних причин не відбувсяJ. Зате декілька миколачиків та власноруч (зусиллями коханої дружини) розмальованих сумок мають нагадувати людям про нашу зустріч. Дякуємо усім за те, що прийшли. Обіймаємося на прощання.

"Still looking for reasons for war? Come to us! We'll tell you won't find one! А мы не воюем. Мы общаемся и ищем взаимопонимание...", - опісля напише на своїй сторінці у фейсбук співорганізатор заходу Павло.

І справді, якщо тридцять людей можуть порозумітися між собою, то може те саме зробити в масштабах наших народів та країн?

Матеріал: Сергій Галушка

Фото: Андрій Волков