Ще одна причина, чому мене нудить від церков

У кого шукати підтримки, коли сам митрополит з Києво-Печерської лаври, кричить на всі сторони: "Ненавижу! Терпеть вас не могу!"? Такими словами закінчилась зустріч митрополита Вишгородського-Чорнобильського намісника Києво-Печерської лаври Павла з нашою директоркою.

Справа в тому, що ми робимо масштабний соціальний проект для жінок з інвалідністю. Робити його, чесно кажучи, не зовсім просто й важко морально, тому ми офісом делегували нашого керівника в Києво-Печерську лавру попросити не то благословення – простої підтримки. Такої знаєте: "Робіть – і у вас усе вийде, я з вами думками"

Я до цього з самого початку поставилась скептично, бо не зовсім сприймаю ту бізнесову машину, що називається церквою. Ні, в Бога я вірю. Вірю, що зло обо'язково повертається, що потрібно допомагати іншим – і тоді будуть люди, які підтримають тебе в скрутну хвилину. Вірю, що ми отримуємо проблеми, на які заслуговуємо (або які заробили наші батьки чи родичі), але не вірю духовникам на мерседесах, з двоповерховими дачами та золотими прикрасами.

Я не кажу, що попи чи там їхні вищі чини повинні ходити голодранцями й жити на смітнику, але не "рубати бабло" як це вони роблять зараз. Мене дратують бабці, які сидять при вході в церкви й кричать, коли ти не купуєш свічку чи приходиш без хустки. Яка вам різниця, чорт забирай (вибачте, довелось і до чорта звернутись, пишучи про церкву), в чому я сьогодні чи завтра прийду помолитись? В ідеалі в храми приходять молитись, а не на оглядини.

Митрополит Вишгородський-Чорнобильський, напевно, вже й забув, хто й коли до нього приходив у неділю, забув, кому він кричав: "Ненавижу! Терпеть вас не могу!" Проте ми лишились і особисто я буду довго пам'ятати його "підтримку" та "допомогу".