Пережили новий Переяслав. Чи буде новий Конотоп?

Класно не знати історії. Стільки нового! Наприклад - козацько-московська війна 1658-9 років. Та коли вчитаєшся, бачиш нового вже не так багато. І це зацікавлює не менше.

Коротко. Пишу переважно з вікіпедій. Конфлікт між Іваном Виговським на чолі Гетьманщини та Московським царством почався втручанням Москви в міжусобну боротьбу в Україні - її підтримкою тутешніх опозиційних сил. Бої велися на Лівобережжі. Почалися восени, протиривали трошки більше року (ой, побачимо). Врешті ми та наші союзники - кримські татари - розгромили російську армію. Але як воно було! Наче 350 років нас від того часу і не відділяють.

Докладніше. Український бунт живило обурення від Переяславської ради, в якій Хмельницький "злив" Україну москалям (а Харківські угоди 2010-го зразу й називали "новий Переяслав"). Смерть Хмеля через три роки Москва сприйняла як сигнал до рішучих дій для перетворення українських земель на частину Московської держави (2010+3 теж можна вважати роком смерті правителя України). Влітку 1657 року московський цар через посла повідомив, що царські воєводи візьмуть на себе адміністративні й судові справи та готуватимуть тут московське врядування. Одночасно йшов наступ на незалежність Української православної церкви. Козаки тоді по шуріку провели вибори. Обрали гетьманом Виговського і, не знаю, під яким гаслом, але зажили по-новому. Той у вересні країну розвертає на 180° - підписує угоду про входження України (Великого Князівства Руського) новим повноправним членом до унії Польщі та Литви. В Україні гарантувалося своє військо, валюта, суд, україномовне діловодство, православні врівнювалися в правах із католиками, а Могилянка в акредитації - з Краківським універом. У відповідь на таку євроінтеграцію Москва пішла на Русь війною. В середині червня 1658-го під приводом приборкання свавільників прибули російські війська, а наш уряд у маніфесті "до володарів Європи" пояснював причини війни з Росією.

Московський цар остаточно початок воєнних дій проти гетьманських військ оголосив 21 вересня 1658-го - закликаючи усунути неугодного Москві главу української держави. В Україну вступило велике царське військо. Про 70-100 тисяч пише наша Вікі, про 36 тисяч - російська. Сили сторін і втрати в цих енциклопедіях я виніс в окрему рамку ("ратників" можна конвертувати в "ватників").

Захоплюючи українські міста Миргород, Лубни, Пирятин армія виріза́ла не тільки прихильників гетьмана, але й грабувала мирне населення. Слова, якими тодішній літописець описав діїі російського полководця Григорія Ромодановського в Конотопі, наводить перший український енциклопедист Николай Маркевич у книзі, відомій як "История Малороссии". Джерела подають сучасною українською мовою: "Він зустрів процесією від громадян міста, помолився і перехрестився перед ними по-християнськи, але пограбував місто і його мешканців по-татарськи". Поведінка московського війська схиляла на бік Виговського все більше цивільного населення, козаків (привіт донецькому Metro Cash&Carry).

Далі було так. Чергова поразка гетьманських військ (30 жовтня під Києвом), облога (котел), в яку попали козацькі війська у Варві, брак ресурсів, мала підтримка серед місцевого населення, змусила Виговського до перемир'я, в ході якого на початку зими дві сторони активно готувалися продовжити війну.

В кінці грудня гетьманський уряд перехопив ініціативу: головні московські окупаційні війська опинилися заблокованими у Лохвиці. Отримавши підкріплення (ну-ну) з Польщі та Криму, Виговський рушив на Лівобережжя відновлювати втрачений контроль над тими частинами Полтавського, Миргородського і Лубенського полків, в яких уже порядкували московські гарнізони. Зима і півберезня минули в постійних сутичках у прикордонних районах. Під час походу гетьманському уряду вдалось відновити контроль над більшістю територій зазначених полків. Але остаточної перемоги Виговський домогтися не зміг, оскільки під московським контролем залишалось близько 10 українських міст.

У квітні обложені в Конотопі три козацькі полки відмовилися здатись. А через два місяці вже Виговський з основними силами взяв у тому місті в облогу табір росіян. І найприємніше: після боїв, 4 липня вцілілі російські війська покинули землі Гетьманської держави.

Звістка про розгром російського війська під Конотопом та можливість подальшого наступу на московські міста викликала у Москві паніку. Це занотовував шведський дипломат Мюллер, звідки вже переписав російський історик Сергій Соловйов: "Цвіт московської кінноти, що відбув щасливі походи 1654 і 1655 років, загинув за один день, і вже ніколи після того цар московський не був у змозі вивести в поле таке блискуче військо. У жалібній одежі вийшов цар Олексій Михайлович до народу й жах охопив Москву… … і ходила чутка, що государ від'їжджає за Волгу, за Ярославль".

А далі був гіркий урок, як не треба марнувати перемогу.

Тим, хто віддає перевагу веселій вигадці над тяжкою бувальщиною, приємно буде почитати посібник про те, що було б, якби Виговський тоді таки пішов на Москву. Альтернативний розвиток подій забавно розписаний у книжці Василя Кожелянка "Конотоп".

Ну, а реалістам доводиться робити висновки все-таки з історії.