Савур-могила
Кілька разів у зведеннях з АТО говорилось про бої біля Савур-могили. У школі ми вчили напам'ять "Пісню про Морозенка": "Ой Морозе-Морозенку, Ти, славний козаче"… Там розповідається, як під час лютого бою татари захопили в полон козака Морозенка: "Поставили Морозенка На Савур-могилу: Дивись тепер, Морозенку, На свою Вкраїну!" Українські пісні й думи часто вказують точне георафічне місце події. Я уявляла Савур-могилу в Причорноморських степах, десь там, де біля "города Килії" "гуляв козак Голота". І лише зараз відкрила для себе, що Савур-могила знаходиться в степах Приазовських. Я певна, що пісня розповідає про часи до Хмельниччини, до Переяславської ради. І вже тоді закатований козак востаннє дивився із Савур-могили саме на Україну! Там Україна була вже тоді! Але через кілька століть, коли регулярні війська цариці Катерини зрівняли з землею, знищили Запорізьку Січ, цариця назвала цей край Новоросією, щоб знищити й саму пам'ять про Україну, про волю. І пенсіонерка з Маріуполя кричить: "Это русская земля!" У них вийшло. Росія украла в нас країну. Украла історію.
Я живу неподалік Путивля. Того самого, де тисячу років тому плакала на валу Ярославна, вимолюючи у сил природи повернення любого князя з полону. Місцевий художник Борошнєв якось сказав: "Події "Слова о полку Ігоревім" відбувалися буквально в наших городах". Але вчені з Москви й Петербурга, міст, утворених за 100 і 600 років після подій "Слова", презентують світові цей твір як пам'ятку спільної історії трьох братніх народів. Але на час походу князя Ігоря ще не був сформований російський народ! Тоді як український був уже об'єднаний спільною історією і українською мовою. Це не моя вигадка. Російський мовознавець В. Ключевський на межі ХІХ-ХХ ст., вивчаючи джерела часів Київської Русі, дійшов висновку, що старослов'янська тоді була мовою церковних служб, а живою розмовною мовою була українська! Про це свідчать описки й помилки переписувачів церковних книг. Так учнівська помилка "прикрасний" свідчить про те, як звучить це слово в живій мові. Відсутність пізніше придуманого "братства народів" підтверджує й історик Л. Гумильов, син А. Ахматової: "В 1169 г., захватив Киев, Андрей (Боголюбський, князь Суздальський) отдал город на трехдневное разграбление своим ратникам… На Руси было принято поступать подобным образом лишь с чужеземными городами". (От Руси до России. АСТ. Москва. С. 84) Москва виросте саме там, пожере собою і Суздальське князівство, і Ростовське, і Малоярославецьке, і, і, і… Нашу історію присвоїли. Щоб собі надати древності й ваги. А в основному для того, щоб ми не мали історії власної. А лише спільну.
"Не те лихо, що позаду, а те, що попереду". Я бачу надзвичайно небезпечною нову брехливу тезу, яку зараз постійно й наполегливо втовкмачують у голови українців. Тезу про "единую Святую Русь". Особливо небезпечно, що думку впихають у голови там, де вона вповзе без опору: у церкві. Там віруючі. Вони вірять пастирю, а не аналізують. На бетонному паркані у нас біля вокзалу: " За веру (замарано "и за царя"). Господи спаси Единую Святую Русь! Прочъ бендеров!" Настінний конспект церковної проповіді. Під час прощання з митрополитом Володимиром вірянка, зі сльозами: "Он хранил нас, единую святую Русь"… Подібне щодо єдиної і святої проводив у "своїй" книзі котрийсь із "лідерів сепаратистів".
А це така ж вигадка, як і вже згадуване "братство народів". Київську Русь ніхто не називав Святою, як і вона себе. Так, говорилось, що Київ – "мать городов русских", але не тому, що святий, а тому, що тут був головний княжий стіл. Знов свідчення історика Л. Гумильова: "... В ХІV столетии Русь получила название "Святая" (там же, с. 134). Між тим вона й Руссю не звалась, а звалась Московським князівством (на картах так!), причім "ярлик" на князювання в манісінькому містечку Москві син О. Невського Данило отримав від Орди. В тодішню "Святую Русь" Київ не входив, бо майже вся територія колишньої Київської Русі входила до складу Литви. Не входили й такі "истино русские города" як Рязань, Твер і Новгород. Єдиною підставою зватися "святою" було те, що в Москву хитрістю перетягли ставку митрополита, яка після зруйнування Києва ордою перенесена була в княже місто Володимир. І ця "Святая" ще до 1480 року платила данину монголам, а ті допомагали їй завойовувати і нищити все нові й нові християнські землі. Монголам це було вигідно: Москва хитрістю й підкупами випросила собі право збирати для монголів данину з усіх князівств, даючи в Сарай "вихід", отже, чим більшим ставало Московське князівство, тим більше багатств отримувала Орда. У чім же тут святість?
Просто ще з тих пір Москва призвичаїлась сама себе хвалити, возвеличувати, возносити – тим що ніхто в світі про неї доброго слова не казав.
Казочка по "единую Святую Русь" покликана відібрити в нас нашу справжню історію, замінити її вигадкою, котра з'єднувала б Україну й Росію в одне ціле вигаданим спільним минулим, так щоб віряни Московського патріархату болюче сприймали відхід від Москви. Але це – менша з бід. Надзвичайно важливо, що заклик "прочъ бендеров" стоїть у кінці, наче логічний висновок з тези про єдність і святість. Але ж ніякого зв'язку нема: між самопроголошеною "Святою Руссю" і українською революцією 500 років. І хто має право гнати народ геть? Нас 22 області "бендеров", так нас усіх "прочъ" із нашої ж землі?! Ясно, що ми не станемо в колони і не підемо "прочъ". Значить, нас збираються або виганяти силою, або винищувати. Схиляюсь до другого. Недарма починається зі слів "за веру". Ніби ті "бендери", тобто ми з вами, не тієї ж православної віри! Але що важить правда про віру проти приростання територій і багатств Московського князівства! От Олександра Невського було зачислено в святі. Російська пропаганда славить його за велику перемогу над німецькими лицарями, коли 300 чоловік у важких обладунках пішли під лід. Але ті ура-патріоти чомусь ніколи не згадують, що саме Невський підписав договір із Ордою, віддавши свою землю у владу чужинцям. Гумильов вважає, що тоді це було політично доцільним, але я ніяк не втямлю, чому до лику святих причислили людину, яка знищувала християн з Німеччини, православних з Рязані й Новгорода з допомогою чужинців, людей іншої раси, іншої віри?!
Московська пропаганда – майстерний "наперсточник": заторохтить, затуркає, поманить виграшем, і все для того, щоб обідрати, як липку. Тільки шахраї з убивством, кажуть, не зв'язуються, а Москва не гребує. Сьогодні в "Новинах" розповіли про сюжет, ніби українські військові трирічного хлопчика розіп'яли на дошці оголошень. Ото майстри обману спрацювали! Вдарити інформаційним шоком по генетично закладених почуттях збереження потомства, природних почуттях любові й жалості до маленьких, самій основі почуттів християнських (розіп'яли!) – і все для того, щоб люди, в яких людські й християнські почуття живі, кинулися воювати на Донбас! І були перестріляні в Україні. Це Путіну потрібне для того, щоб затормозити процес ратифікації Угоди з ЄС, підтримувати вогнище військового конфлікту, поки ті генії обману не придумають чогось, здатного призупинити договір.
Якщо ж не вдасться – "призупинити" Україну. Коли в церквах Московського патріархату проповідували ненависть до Майдану й майданівців – результат був не зовсім переконливим. Дали поправку на особливістьнаціонального характеру: ми проповідь любові приймемо набагато краще. Тому зараз у проповідях доводять градус святості і єдності до екзальтованості. Це – вже вимкнення розуму. Я боюсь, якщо не вийде Придністров'я на Донбасі, якщо не вийде нейтралізувати Угоду, то запустять програму №3: одним рухом переведуть любов у ненависть, з амвона закликаючи вбивати всіх "бендеров", котрі чинять зло до сліз рідній "единой Святой Руси"! Із гаряче проповідуваної любові вмить виросте "Варфоломеївська ніч".
Не вірите? А повірили б у захоплення Криму в кінці 2013 року? Отож.
Будьмо пильні. Якщо вже неможливо буде об'єднати українців у помісну церкву, то пропоную на кожній церкві Московського патріархату помістити хоча б солідну вивіску: "Агитационная изба В.В. Путина". Попередити людей.
Морозенкові татари "живцем серце виривали". Росіяни нам живцем виривають мозок. Теж смертельно.
Щораз, як їду до мами, бачу бігборди на в'їздах до міст: "Ромни 1100 (років)", "Гадяч – гетьманська столиця". Це – наша земля. Це – наша історія, багатотисячолітня, не менш славна, ніж у інших європейських народів. Я б поряд з тими поставила такі ж завбільшки стенди. Написала б величезними буквами: "Ти на своїй землі – дома. Ти в своїй історії – дома. Ти в своїй мові – дома". І хай ніхто не сміє називати землю козацької слави російською.
