Українська освіта, вибір професії та роль держави - роман, байка чи трагедія

Скористався нагодою послухати міжнародних експертів з освітньої політики. 25-26 червня 2014 року у Київському національному університет імені Тараса Шевченка, де відбувся круглий стіл, європейські експерти з освіти - Ар'єн Дей, Відмантас Тутліс, Денніс Фаррінгтон (Європейський фонд освіти, Рада Європи…) аналізували способи регулювання питань у сфері національних кваліфікацій, розповідали про рамки кваліфікацій та органи, які мають за це відповідати.

Про те, як це питання передбачено врегулювати в проекті закону про освіту (нова редакція) розповідали Лілія Гриневич, Володимир Ковтунець, Тарас Фініков, В'ячеслав Супрун. Брали участь у заході також Леонід Губерський, Володимир Бугров та інші.

Усе має бути дійсно вчасно та поетапно, а головне, з чітким кореспондуванням. Зараз очевидно, що усе має починатися з ринку праці. Національна система кваліфікацій не може містити того, чого вже не потрібно. У класифікаторі професій не має бути професій, яких на ринку праці давно вже немає. Професійні стандарти та освітні рівні та способи перевірки навчальних результатів мають узгоджуватися.

Лілія Гриневич, голова парламентського Комітету з питань науки і освіти сказала, що важливо, щоб система освіти була відкрита і динамічна. Щоб людина мала вибір та вирішувала, як і які їй здобувати освітні послуги, як складати свою загальну освітню траєкторію.

У цьому зв'язку згадав соціологію, яку зустрічав раніше – незважаючи на дещо іншу реальну картину попиту на ринку праці, серед молоді й надалі престижними є спеціальності економістів та юристів. Випускники шкіл й надалі суперпріоритетними сферами працевлаштування вважають право, фінансову діяльність, торгівлю, сферу готельного та ресторанного бізнесу, державного управління.

У тих соцопитуваннях було запитання "Якими мотивами Ви керувалися при виборі майбутньої спеціальності?". Так от, 25,6% опитаних відповіли, що важливою була можливість майбутнього працевлаштування, 18,6% вказали на можливість отримати високу професійну кваліфікацію, 13,3% керувалися порадами батьків, 11,7% цікавила можливість займатися творчою діяльністю, 11,6% можливість майбутнього професійного росту.

Це означає, що вибір спеціальності майбутніми студентами тісно пов'язаний з їхніми УЯВЛЕННЯМИ про майбутню професію. Або УЯВЛЕННЯМИ їхніх батьків. Але зараз молодь, яка випускається з ВНЗ, не завжди має можливості та бажання працювати за отриманою спеціальністю. За інформацією кадрових агенцій, юристів 120 на одне місце, менеджерів та фінансистів 80 на одне вакантне робоче місце, маркетологів – 60 на місце. Тож, як так, що обрали не той напрямок? Чи за час від вступу до отримання диплому щось різко змінилося на ринку праці? Або, хто сформував хибні уявлення чи помилився у виборі?

Більше того, майже чверть студентів навчається за спеціальністю, за якою не бачить своєї професійної самореалізації на ринку праці у майбутньому. Зважаючи на складну соціально-економічну ситуацію в країні, існуючі обмеження в отриманні вищої освіти, більшість молодих людей орієнтується на підтримку держави в своєму житті.

Хтось скаже, що так і має бути, хтось запитає, а що робити, а хтось зішлеться на нашу спадщину та традицію. Багато хто переконаний, що держава в особі уряду та інших органів виконавчої влади відповідає за забезпечення населення роботою та гідними умовами життя. Це ще один черговий міф. Його роблять життєздатним ледь чи не всі політичні сили на усіх рівнях політичного змагання.

Отже, освітній рівень не забезпечує бажані рівень доходів та соціальний статус. Проте, більшістю молодих людей він сприймається як один із можливих (до того ж реальних) шляхів підвищення матеріального становища та соціальної позиції. Те, що вища освіта сьогодні у нас – це вихід з бідності до забезпеченості – це міф! Не відповідає вища освіта й статусу соціального ліфта.

Молоді люди не відчувають прямої залежності "отримав певну освіту - маєш достойну роботу з високим рівнем оплати". Такий тренд набирає обертів вже і в Європі. Це підтвердив тиждень тому міжнародний експерт Марек Квіек, який також презентував своє дослідження в Києві. В Європі відбувається стрімке скорочення розриву в оплаті праці між тими, хто має вищу освіту та тими, хто має професійну освіту.

Але більш важливим, як мені видається, може бути інший висновок. Таке ставлення до свого вибору освіти, побудови освітньої траєкторії українськими молодими людьми, також характеризує якість української освіти. Тобто, перш за все, хибно перемагає важливість наявності вищої освіти. Її якість – це, ніби другорядне. У цьому основна причина та загроза побудови свого майбутнього. Ще більша загроза – такого ж майбутнього українського суспільства. Життя у міфах, а не в реаліях.