Женевські годи 17 квітня: успіх української дипломатії чи Мюнхен-2?
Наші дипломати рапортують: Женевська угода від 17 квітня – неймовірний успіх України. Дійсно, згідно з досягнутими домовленостям, всі нелегальні збройні підрозділи, що перебувають на території нашої держави, повинні бути роззброєні, а будинки, вулиці і майдани звільнені. Після чого незаконно зайнятті адміністративні будівлі повертаються їх власникам – міським громадам, державним установам і силам безпеки. У відповідь українська сторона надає право отримати амністію тим сепаратистам, які не скоїли значних злочинів. Ті ж представники терористичних груп, які й надалі чинитимуть опір українським силовикам, будуть "зачищені". Європа і, головне, РФ нібито дають на це "добро".
Здавалось б, розумний компроміс. З одного боку, Україна підтверджує легітимність своїх зовнішніх кордонів і адміністративно-територіального устрою. З іншого, РФ "гарантує" бойовикам можливість мирного відступу від зайнятих позицій. Щоправда, як у американців, так і європейців виникли серйозні підозри, що Москва не виконає досягнутих женевських домовленостей. Але на цей рахунок заготовлені додаткові "стимули" для лібералізації кремлівської зовнішньої політики у вигляді відмови від проекту "Південний потік", розмороження державних активів Ірану, планів щодо збільшення видобутку нафти, введення третього етапу фінансових санкцій проти режиму Путіна… Наївна думка, що російського імператора такі кроки зупинять.
Але якщо забути висловлювання і дипломатів, і політиків, а сконцентруватися на "чистому" тексті Женевської угоди, то відразу виникають декілька фундаментальних проблем.
По-перше, підписані ЄС, США, РФ та Україною домовленості з урегулювання кризи на Південному Сході України не стосуються Криму. Звичайно, можна говорити про те, що сторонам не вдалося досягнути розумного компромісу. Але питання українського суверенітету над кримською територією взагалі не піднімалося і не дискутувалося. Це означає, що всі перемовники, включаючи й Україну, неформально визнають приналежність колишньої АРК до Російської Федерації. Публічно можна говорити різні речі, в тому числі про анексію Криму, але це зовсім не означає невизнання нового адміністративно-територіального устрою РФ.
По-друге, з реалізацію пункту про роззброєння незаконних військових угрупувань виникають, скажемо так, технологічні складності юридичного і термінологічного порядку. Під визначення поняття "незаконні" попадають: закони сепаратистів, Самооборони Майдану і Правового Сектору. Все. "Зелені чоловічки", які репрезентують російську окупаційну армію, виведенню з території захоплених областей не підлягають. Таким чином, враховуючи пункт про звільнення будівель і площ, українська армія залишається один на один з ворогом, - Європа не сприймає і не визнає фактів російської агресії і дій диверсійних груп. Хоча всі необхідні докази Київ зібрав і представив у належній формі. Зрозуміло, що ніхто не буде особливо звертати увагу на досягнуті Женевські домовленості, але Росія з такими формулюваннями отримає від ЄС і США карт-бланш на зайняття тих територій, які вважає своїми. Україна, в свою чергу, обмежує свій внутрішній та зовнішній суверенітет, суттєво звужуючи для себе коридор політико-правових можливостей.
По-третє, а чому всі вирішили, що Росія виконуватиме пункти женевської угоди від 17 квітня? Кремль не визнає легітимності нинішньої київської влади. Для Кремля президентом України залишається Віктор Янукович. Саме дії Києва Кремль вважає такими, що підлягає класифікації "тероризм". Іншими словами, підписуючи злощасний документ, Москва нібито легітимізує для себе новий український уряд. Але в той же час відмовляється визнати його і внутрішню, і зовнішню легітимність. На виході отримуємо "відмазку" для "міжнародних партнерів". Папірець, не вартий навіть виконання.
А що Україна? Київ програв чергову дипломатичну битву. І перетворився з суб'єкту перемовин на об'єкт домовленостей. Мюнхен-2 відбувся.
