Чим гей-парад кращий за VIP-кортеж? Відповідь Сергію Лещенку
З повагою ставлюся до журналіста "Української правди" Сергія Лещенка. Однак кілька його останніх блогозаписів просто вразили.
У першому записі пан Лещенко називає фільм про гомосексуалістів візуалізованим посібником про те, як слід боротися за свої права будь-кому, кого пригнічують.
Лейтмотивом другого блогозапису стало те, що нібито Україна заслуговує на Януковича, бо наше суспільство є "ворожим до альтернативного, нового, нетрадиційного і навіть епатажного". Ну і продовження - мовляв, українці дуже терпимі до корупції, але нетерпимі до проявів нетрадиційності в особистому житті. І висновок: "только импортировав [з Європи] эту свободу личности, мы можем достичь европейских стандартов жизни". Трошки вище Сергій Лещенко змалював яскравий приклад цієї "свободи":
"Десять лет назад мне довелось ехать автобусом Eurolines из Берлина в Лондон. Перед заездом в туннель автобус сделал остановку, всем было приказано выйти из него, и мне на глаза попался водитель. Это был мужчина с трехдневной щетиной и длинными пушистыми волосами, одетый в юбку и розовую блузку".
У мене виникає питання - невже запорукою хорошого суспільства є толерантність до різного виду збоченців?
Особисто я за те, щоб корупція у державі була відсутня. Але я водночас і за здорове суспільство, побудоване на основі традиційних поглядів на мораль.
Чим збоченець-содоміт кращий за чиновника-корупціонера, мені незрозуміло. Адже корупція - це теж свого роду вседозволеність.
В суспільстві моральної вседозволеності цілком пристойно, скажімо, пройтися гей-парадом чи переспати з особою своєї статі. І нічого їм за це не буде.
У суспільстві корупційної вседозволеності цілком пристойно проїхатися VIP-кортежем, паралізувавши рух у центрі багатомільйонного міста. Або пристойно взяти хабар для "порішання" якоїсь непевної справи. І їм також нічого за це не буде.
Корупційна і моральна вседозволеність - явища одного плану. Попри зовнішню відмінність, їх суть залишається спільною - відсутність відповідальності за вчинки чи поведінку.
"Одна из свобод человека – это свобода одеваться", - пише Сергій Лещенко. Стривайте, але в корумпованій державі можна з таким же успіхом сказати, що "одна із свобод людини - це свобода давати чи брати хабарі". Хоче - взяла, хоче не взяла. Теж свобода, аднако.
Чомусь склалося так, що за правами і свободами часто забувають про обов'язки. Скажімо, так зване право на вільний вибір сексуальної орієнтації часто на практиці призводить до того, що збоченство як певна "нормальність" агресивно нав'язується і нормальним людям.
А право давати чи не давати хабар на практиці перетворюється на те, що активно нав'язується хабар як обов'язковий та універсальний спосіб вирішення проблем. "Без хабаря ніяк", - говорячи людською мовою.
Тому часто, коли стримуючі фактори у суспільстві відсутні, у тих, хто має якісь права, виникає спокуса до зловживань ними.
Шлях моральної вседозволеності і толерантності веде в нікуди Європу. З одного боку мужики в рожевих спідницях, з іншого - бородаті мужики і жінки в чорній одежі, які ходять в європейські мечеті.
Натомість шлях корупційної вседозволеності веде в нікуди нас. З одного боку - грошовиті високопосадовці і капіталісти. З іншого - маса зубожілих громадян.
Правильним є третій шлях. Приклади Європи багато у чому хороші. Але ця "хорошість" не абсолютна. Я хочу жити в суспільстві без корупціонерів та хабарників. Але відсутність корупціонерів не повинна означати свободу для збоченців. Пам'ятайте слова Тараса Шевченка:
Нема на світі України,
Немає другого Дніпра,
А ви претеся на чужину
Шукати доброго добра,
Добра святого. Волі! волі!
Братерства братнього! Найшли,
Несли, несли з чужого поля
І в Україну принесли
Великих слов велику силу,
Та й більш нічого.









