В'ячеслав Іванюк
Президент Народної Академії Українського козацтва (НАУК), Голова Ради Співтовариства організацій Українського козацтва (СОУК)
23.02.2014
1266

Король помер, хай живе…!

Що повинна відчувати людина, коли її задум здійснився? Мабуть, радість. Чому, мабуть? Та тому, що скоро чи пізно, а на думку сходить: а що далі? Воістину, бійтеся бажань своїх…

Свідками яких подій в Україні ми зараз є?

Щоб відповісти на це питання, Україну потрібно розглядати з двох позицій: Україна – країна і Україна – держава.

Країна – це територія (простір), що має певні межі. До поняття "країна" відноситься і населення цієї території. "Країна є одиницею вимірювання держави" (О.Бідношея).

Держава – це утворена суспільством владна структура, яка має суверенні повноваження вирішувати через власну систему органів питання організації цього суспільства. В основі утворення держави лежить право народу на самовизначення.

Народ – група людей, об'єднаних почуттям національного самоусвідомлення та спільності між собою: менталітетом, мовою, культурою, духовною спадщиною, історичним минулим тощо.

Суспільство – форма самоорганізації людей, в основі якої лежить задоволення насущних потреб.

Поняття "країна" і "держава" часто використовуються як синоніми, хоча це і не вірно. Між ними існує істотна різниця: "держава" означає політичну систему влади, встановлену на певній території, а поняття "країна" вбирає в себе історичні, культурні, духовні та інші фактори. В політичному аспекті "держава" є більш офіційним поняттям, ніж поняття "країна". Таке бачення, в поєднані з отриманими повноваженнями, дає право можновладцям ставити державні інтереси вище інтересів країни. "Поєднання державних інтересів з приватними породжує корупцію, приватних з державними – патріотизм" (В.Іванюк). В цьому нерідко проявляється суть протиріччя "влади" і народу, як носія національних інтересів, при мовчазному спогляданні суспільства, не наділеному ні владними повноваженнями, ні національною самосвідомістю.

Головною відмінністю Народу від Суспільства є його монолітність, закріплена загальноприйнятими в його середовищі звичаями і традиціями, в той час, коли суспільство вздовж і впоперек розділене на безліч формацій: починаючи від сім'ї і закінчуючи центральними органами влади.

Отже, що відбулося в державі? Кажуть, відбулася зміна влади. З якої на яку? І взагалі, хіба можна змінити владу? Влада, вона владою і залишається: "Я – начальник, ти - … підлеглий. Ти – начальник, я – …".

Насправді, в державі функції управління суспільством відібрані у одних людей і передані іншим. Тобто, тепер інші люди наділені правом вирішувати питання управління суспільством. Певний строк, звичайно… Потім, як описав виборчий процес Р.Кіплінг в одному із своїх творів, прийде "час, який настає для кожного вожака, коли його сили уходять і він все слабшає і слабшає, поки, нарешті, зграя не вбиває його і не з'являється новий вожак, якого в свою чергу теж уб'ють…"

Що, в той же час, відбулося в країні? Країна з використанням приналежних їй історичних, культурних, духовних та інших факторів, зумовила … передачу функцій управління суспільством від одних до інших.

Що відбулося в суспільстві? Тут, як завжди: видовище, розподіл на "за" і "проти", роздуми про можливі наслідки.

А от щодо народу українського, то він поніс непоправну втрату. Обірвалося життя дітей його, обірвалося коріння їх Роду… Задля чого?

Та не задля того, щоб над дверима кабінетів змінили таблички з прізвищами і новопризначені насищалися благами можновладців. А задля того, щоб зламати саму систему влади. Систему, яка знищує віру у майбутнє, змушує цвіт нації шукати долі у чужих краях, заставляє братів позбавляти один одного життя. Задля того, щоб повернути прийдешнім поколінням все, що народ на протязі віків по крупиці збирав для своїх синів і дочок. Щоб під пристосуванцями і лакузами земля горіла під ногами. Щоб можна було з кожного спитати за його вчинки. І судом народним, а не купкою призначених функціонерів. Задля того, щоб в козацькій країні в основу державного устрою були закладені саме козацькі звичаї і традиції…

Гидко споглядати, як завсідники Верховної Ради тужаться видавити з себе слова "…і покажем, що ми браття…". Як один поперед одного квапляться кинути пригоршню бруду у "хазяїна", чиї руки ще вчора обціловували і чий зад ще вчора вилизували. Як поспішають наголосити про свою близькість з народом, у якого сидять на шиї, як омела на дереві, висмоктуючи з нього останні соки задля облаштування сімейного гніздечка десь за кордоном, де їх сім'ї з нетерпінням очікують заробітчанина на уїк-енд.

Те, що Україна потребує негайних виборів до Верховна Ради, – факт незаперечний. Те, що голосування за списком політичної сили неприпустиме, – обговоренню не підлягає. Те, що в Україні має бути єдиний день виборів, – теж зрозуміло чому. Але це, що стосується держави.

Що ж стосується країни, то тут теж повинна бути своя система управління. При цьому узаконена. Це управління життєво важливими для майбутнього українського народу сферами: економікою і господарством, культурою, освітою, вихованням, використанням природних ресурсів, охороною територіальної цілісності України, охороною здоров'я тощо. Крім всього, судочинство теж має бути підпорядковане цій системі.

Але. чи погодиться на це "народна" влада, яка вже сьогодні організовує кортежі за народні кошти?

"Хай живе…!"?

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"