РАБІВ ДО РАЮ НЕ ПУСКАЮТЬ!

Вулиця відомого французького революціонера, анархіста Ежена Потьє. Приміщення престижної академії. Аудиторія. Захист магістерських робіт слухачів академії. Екзаменаційна комісія з серйозними обличчями та переконаністю у власній неперевершеності. Знервовані слухачі по-одному виходять за трибуну для захисту роботи. Уже з початку кожного виступу на обличчях високоповажної комісії з'являється промовиста іронічна посмішка: "Що толкового нам можуть сказати ці молоді "псевдо-науковці"? Розумні тут тільки ми..." Жодних дискусій, лише критика. Говорять про проектування законів, антикорупційну політику і т. д.

На цей захід я прийшла, щоб підтримати нареченого, який власне і був одним з тих слухачів. Дуже хотілося сказати кілька слів, але стрималася "щоб нікому нічого не зіпсувати", бо розуміла, що поважній комісії дискусія не сподобається, адже їм здається, що у їхніх руках – монополія на знання. Думки молодих науковців безглузді апріорі. Зараз шкодую, що промовчала. Сиджу. Раптом до мене підходить молода жінка, припускаю, секретар комісії. Запитує хто я і чому тут сиджу. Представляюся, показую посвідчення. До слова, раніше адміністрація академії повідомила слухачів, що захист робіт буде публічним. Проте у Голови комісії (високоповажного, як ви здогадалися) інша думка: він скаженіє, коли дізнається, що стороння людина присутня в аудиторії. З неї, до речі, мене виганяють.

А у цей час: тіла майже сотні убитих українців, які останні кілька днів гинули за свободу та зміни на краще в Україні, ще навіть не похоронені. Сьогодні зрозуміла: плани отримувати науковий ступінь в Україні забуті назавжди. Але бажання жити тут стає міцнішим: я не готова віддати свою країну ретроградам та бюрократам з рабською психологією.

Низько кланяюся Героям і бажаю міцного здоров'я тим науковцям! Не хвилюйтеся, ми потурбуємося і про ваше майбутнє!