Евтаназія: за і проти

Почну з пояснення самого терміну. Евтаназія - це прискорення неминучого моменту смерті людини, яка страждає від нестерпної болі, коли хвороба бере своє. Це добровільний крок в обійми смерті, але евтаназія - не самогубство.
Як ми знаємо, в Україні вона заборонена.
І так, існують випадки, коли тяжко хворий знаходиться на межі, його муки настільки нестерпні, що терпіти вже немає сил. Це вже просто не життя а так, останні дні, години, які перетворюються в години муки та стражданя. Людина в цей період просто овоч, життєдіяльність якого підтримується штучним шляхом.
Друге, це, як би це зараз жорстоко та гірко не звучало, обуза для рідних. Так, безсумнівно, рідні та близькі люблять, турбуються про хворого, та все ж, постійні ночі без сну, дні на голках, коли людина похилого віку вже знаходячись в агонії починає проклинати всіх і все на світі, яка молить про смерть, а рідні все це спостерігають, та не можуть нічим допомогти...Це тяжко, це настільки боляче, дивитись на людину, яку любиш, і не змогти їй допомогти хоч чимось, та хоч якось полегшити її біль.

Який вихід із цього? Продувжувати біль та страждання чи просто дати один укол, який зможе все це припинити...?
Сьогодні мене потрясла одна новина, яка і стала відправною точкою для написання цієї замітки. Один знайомий похилий чоловік покінчив життя самогубством...Нікого не звинувачуючи він лишив передсмертну записку та пішов з життя... Його зламала хвороба, йому боліло все в середині настільки, що терпіти просто не було сил, іншого виходу у нього не було...
Його останнім бажанням було щоб його поховали "по-людськи", тобто за усіма правилами, та, як ми знаємо, самогубців не ховають правильно... Так може евтаназія - це вихід для таких як він. Можливо краще було б, якби людина не мучилась і не йшла на такий гріх. Коли життя стає обузою для всіх, хоч це і тяжко визнати, але це так, тоді було б краще позбавити людину страждань, не доводити її до ненависті до життя, щоб вона вже зітхнула полегко та відійшла у кращий світ, якщо він є...Так, погоджуюсь, що евтаназія не у всіх випадках це вихід, є випадки, коли люди вставали тоді, коли вже надії не було зовсім і жили ще багато років щасливо. Шанс на життя є у всих, але такі випадки переважно траплялись з людьми, яких ще відносять до категорії молодих, у яких все життя ще попереду. Та я зараз веду мову про безнадійно хворих стареньких. Вони вже бачили життя і тут останні дні - це ходіння по мукам, це пекло на землі.
Хіба вони цього хотіли чи заслужили на таке? І хіба потрібно, щоб людина в неповні 75 йшла на гріх та покінчила своє життя самогубством?
Християни зважди славились тим, що прибігали до аскетизму та страждання, щоб здобути небесне блаженство, тому страждання розцінюється як основна складова земного життя людини. Не знаю...не знаю чи це дійсно так і чи потрібно нам виносити такі муки перед відходом у краще життя і чи взагалі воно буде "краще". За все своє довге життя, я впевнена на всі 100%, він виніс багато страждань та з'їв не один пуд солі, тому страждати перед смертю - це якраз один з тих найгірших моментів, які можуть трапитись з людиною...
Висновок. Я не знаю за що страждають хороші люди і мене не радує такий розклад. Мені шкода таких людей, які виносять такі муки та нестерпні болі від хвороби, яким нічого не лишається, як просто лежати і чекати своєї смерті. Коли дні перетворюються на роки...
Евтаназія - це припинення цих мук, це звільнення людини від кайданів хвороби. Я можу говорити про це як завгодно, та не дай боже дізнатись комусь, що це таке та престати перед таким складним вибором...