Постать Петра Сагайдачного в історії України

Він – це той, хто постав щитом на захист освіти та віри. Він – це той, хто певним чином модернізував козацьке військо. Цікава історія про цікаве життя цікавої людини. В історії України є чимало імен, які навічно вкарбувалися у народну пам'ять. До таких видатних особистостей належить Петро Конашевич Сагайдачний. Які б сторони політичного життя України початку XVII ст. ми не заторкнули, всі вони більшою чи меншою мірою пов'язані з діяльності цієї людини. Сагайдачний виділявся гострим аналітичним розумом, палким патріотизмом, глибоким розумінням завдань і перспектив боротьби, послідовністю і непохитністю у досягненні поставленої мети, а також дуже розвинутим почуттям власної гідності.Народився приблизно у 1570 р. (точна дата невідома) у с. Кульчицях поблизу Самбора, що нині на Львівщині, у родині дрібного шляхтича православної віри. Церковний пам'ятник Київського Золотоверхого Михайлівського монастиря доніс до нас ім'я батька майбутнього гетьмана - Конан або, по-малоросійськи, - Конаш. Звідси Конашевич означає по батькові, а не подвійне прізвище. Прийшовши на Січ, він, освічений, талановитий і хоробрий козак, незабаром зайняв помітне місце серед козацької старшини. У кінці XVI – на початку XVII сторіччя Сагайдачний очолює Запорізьку Січ та стає кошовим отаманом. Під його керуванням проходили відважні морські походи козаків на Стамбул, Трапезунд та Синоп. Мало того, він розробив і вдосконалив козацьку тактику морського бою на "чайках" – швидкохідних човнах. Сагайдачний зробив із запорізьких козаків армію . Він ввів армійську дисципліну і розробив тактику бою, властиву саме козакам, що дало йому можливість воювати з переважаючою кількістю турецької армії. Сильна армія козаків дозволила Сагайдачному вести переговори на рівних із польським королем. Армія запорізьких козаків свого часу була щитом, який захищав східні кордони Польщі від турків і Москви. До речі , своє легендарне прізвисько Сагайдачний дістав завдяки умінню влучно стріляти з лука (Сагайдак – сагайдак для стріл). З усім Запорізьким військом Сагайдачний вступив до Київського братства, що виступало проти політики шляхетської Польщі. Ця нова культурна інституція була створена без дозволу короля, але братство не відважувалися заборонити, бо побоювалися козацтва. За активної участі Сагайдачного на Україні 1620 р., всупереч політиці польсько-шляхетського уряду і католицької та уніатської церков, було відновлено православну ієрархію, ліквідовану після Брестської церковної унії 1596 р. Таким чином, Петро Конашевич зробив безпрецедентний для свого часу крок – поставив зброю на охорону освіти і культури. Зокрема, у поході військ поляків під командуванням королевича Владислава і запорожців на чолі з Петром Конашевичем на Москву 1618 р., перші явно переоцінили свої сили й підступивши до мурів міста, не тільки не змогли ними заволодіти, а й потрапили у складну ситуацію. Сагайдачний підступив до Москви вчасно. Йому вдалося врятувати польську армію й вивести Владислава з оточення. Цей епізод відіграв важливу роль у розвитку україно-польських відносин. Затятий католик Сигізмунд III, на знак подяки січовому ватажку за порятунок сина, документально затвердив його гетьманом українського козацтва. Це стало офіційним визнанням Запорізької Січі як окремої державно-територіальної одиниці Наддніпрянщини. Хотинська війна була вінцем його полководницької діяльності, європейської слави. Я. Собеський у своїй "Історії Хотинської війни" свідчив: "Скільки очолював Сагайдачний Запорозьке Військо, всюди був овіяний славою подвигів на суші й на морі і мав незмінне щастя. Кілька разів погромив татар на степах перекопських і навів страх на Крим. Не менше прославили його морські походи — й тут завжди мав він щастя, — зруйнував кілька великих міст турецьких у Європі та Азії, попалив околиці Константинополя. Взагалі був це чоловік великого духу, що сам шукав небезпеки, легковажив життям, у битві був перший, коли доводилося відступати — останній, був проворний, діяльний, в таборі сторожкий, мало спав і не пиячив, як то звичайно у козаків, на нарадах був обережний і в усяких розмовах маломовний". Отруєна татарська стріла, що влучила у Сагайдачного при сутичці на самому початку Хотинської битви, вкоротила йому життя. У Києві він дуже хворів, страждав від рани, але продовжував піклуватися про школи, братства, церкви та шпиталі. За п'ять днів до смерті Петро Конашевич у присутності київського митроплита Іова Борецького й нового запорозького гетьмана Оліфера Голуба склав тестамент, заповідаючи своє майно на освітньо-навчальні, релігійно-церковні благодійні цілі, зокрема 1500 золотих подарував Київській і Львівській братським школам "на науку і виховання діток українських і бакалаврів учених".До останнього подиху Сагайдачного не покидали думки про долю рідної України і козацтва. Помер Петро Конашевич Сагайдачний у квітні 1622 р. Кончину гетьмана з болем сприйняли скрізь в Україні. З великим сумом проводжали в останню путь славнозвісного полководця.Поховали Сагайдачного на території Братського монастиря на Подолі "з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних". Петро Сагайдачний є культовую постаттю в історії українського народу, який навічно увійде в нашу пам'ять. Людина, що зробила все , для нормалізації відносин між козацтвом і польською шляхтою. Його діяльність сприяла піднесенню культурно-релігійного життя в Україні, захисту українських земель від турецько-татарських набігів, а козацтво виступило в ролі рятівника всієї Європи.