Князь Костянтин Острозький як оборонець українського православ'я

Князь Костянтин Острозький як оборонець українського православ'я Найславнішим українським боярином усієї нашої історії був Костянтин Костянтинович князь Острозький. Батько його, Костянтин Іванович, був славний і загальновідомий, але син значно перевищив батька своєю славою. Та і з усього роду Острозьких Костянтин Костянтинович був найславнішим оборонцем рідної православної церкви та української культури. Народився Костянтин на початку 1527 року в м. Турові. У Хрещенні названий був Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали й друге ім'я — Костянтин. Сучасники справедливо вважали його "некоронованим королем України". Костянтин Острозький зібрав у своїх руках величезне багатство, — йому належало 25 міст, 10 великих містечок та 670 сіл, це крім того, що князь поприписував до різних церков та монастирів. Найбільше цікавився князь Костянтин справами церковними та освітніми і віддав їм усе своє життя. Князь активно підтримував діяльність братств, а також рішуче виступав проти підпорядкування православної церкви католицькій. Бувши чоловіком досить заможним, князь Острозький мав нахил і до меценатства. Як православний, він не тільки щоразу виступав на захист віри свого народу, а й на свої кошти будував храми, допомагав монастирям. Відомо, наприклад, що саме він протягом тривалого часу фінансово підтримував Києво-Печерську Лавру. І заслуги його перед цим монастирем, та й узагалі перед православ'ям, було гідно поціновані. Князь Костянтин Острозький глибоко заглянув у життя свого народу, особливо в життя православного духовенства, і ясно побачив, що йому сильно бракує освіти. Він порівняв освітній стан свого духовенства зо станом його в Європі, і прийшов до висновку, що він конче мусить закладати школи, де мають навчатися кандидати на духовенство, а також наша інтелігенція. Намагаючись протидіяти поширенню чужих впливів, православні засновують свої освітні заклади. Так, у сфері освіти з'являється новий тип школи – греко –словяно -латинська, у навчальному процесі якої органічно поєднувалися давньоруська традиція й новітні надбання західноєвропейської думки. Першим освітнім закладом такого типу в українських землях стала Острозька академія, заснована князем. У своїх стінах вона зібрала цвіт тогочасної української та зарубіжної інтелектуальної еліти. Її викладачами були Г.Смотрицький, В.Суразький, Д.Наливайко, чужоземці – відомі вчені К.Казимирський, Я.Лятош, К.Лукаріс, який незабаром став патріархом константинопольським. Костянтин Острозький багато своїх сил і свого значення віддавав на оборону рідного українського народу й православної віри його. Час був надзвичайно тяжкий — католицтво всією своєю силою вдарило на український народ та на його віру. І Костянтин Острозький став найбільшим оборонцем і своєї нації, і своєї віри. За час князя Костянтина місто Остріг стало найвидатнішим культурним осередком, куди зверталися очі і всієї України, і всієї православної церкви. Князь Костянтин Острозький не пожалів своїх коштів, щоб відкрити друкарню в м. Острозі. І ця друкарня у той страшний час, коли католицтво з новими уніатами, своїми ж відступниками православної віри, стали смертельно бити і українську націю, і її православну віру, випустила 25 високовартісних видань релігійних та релігійно-полемічних на оборону України та її віри. Серед цих видань була й Біблія 1581 року, яка принесла Україні та православній церкві віковічну славу серед усього слов'янського світу. Князь Костянтин Острозький усе своє життя був вірним сином України та православної церкви, був для них наймогутнішим і найревнішим оборонцем. Україна й православна церква поєднались для нього в одне ціле, і він віддавав їм свої сили та свої впливи. І треба сильно підкреслити, що це він робив у найтяжчі часи життя українського народу. Ще з молодих літ Костянтин Острозький будує по своїх маєтках православні церкви, й щедро їх обдаровує. У себе в м. Острозі він побудував гарну Свято-Троїцьку церкву. На своїх землях князь Костянтин мав 20 монастирів і більше 600 церков. Постійно дбав і про те, щоб усі ці церкви мали належне освічене духовенство. Князь Костянтин Острозький завжди й невпинно давав православним свою підтримку перед польським королем, по судах, по різних канцеляріях. Часто давав потребуючим матеріальну поміч. Палкого прибічник та захисник православ'я Костянтин Острозький у своєму листі до папи зазначив: "Нічого не бажаю гарячіше, як єдності, віри і згоди всіх християн". З огляду на реалії такі настрої цілком зрозумілі, Люблінська унія посилила процес окатоличення і ополячення української еліти. Внаслідок таємної конференції в Белзі у 1590 році був лист до короля, в якому єпископи заявляли про свою згоду визнати владу папи. Справу додержано у великій таємниці, і навіть не всі єпископи знали про переговори з королем. Православні, знеохочені непорядками в Церкві, приймали чутки про унію в значній мірі індиферентно. Князеві Острозькому довго не розповідали про переговори, тому дізнавшись яким чином була укладена унія, він відмовився ставити на її бік, незважаючи на благання свого старого товариша Володимирського єпископа Іпатія Потія. Вимогу Острозького скликати собор, щоб обговорити унію король відхилив. Найбільше лихо православної церкви того часу був так званий патронат — "опіка" панів та й самого короля над нею. На ієрархічні становища ставив сам король польський, католик, ставив тільки таких, хто був схильний до унії. Це дошкульно било православну церкву, бо такі "ієрархи" розкладали нашу Церкву. Року 1592 князь Костянтин Острозький добився від польського короля великої речі, що король свої призначення на вищі ієрархічні становища буде робити в порозумінні з ним, за його рекомендацією. Король на це погодився, бо наперед знав що не буде цього виконувати. Князь Острозький був завжди в тісних стосунках з патріархом Царгородським, якому підлягала тоді Українська православна церква. На 6 жовтня 1596 року в Бресті був призначений Собор. Берестейська унія не внесла спокою і не поєднала Церков. Навпаки, крім двох – православної і католицької – з'явилася третя, уніатська. Уніатська церква залишалася в очах уряду єдиною правною Українською Церквою. Отже, є всі підстави вважати князя Костянтина Івановича Острозького гетьманом українського козацтва, і тим самим міцно вкоренити ім'я цього полководця в історію України. Він навiчно залишиться як вiдомий i щедрий меценат, який обстоював iнтереси православ'я i дбав про розвиток культури й освiти в Українi. Поринаючи думками крізь багатовіковий простір та час у долю і життя одного із тисяч славних синів України, вікопомного князя, осмислюючи його плідні справи і діяння на благо рідного народу і Вітчизни, відчувається його потужна і цілюща життєва наснага, велика творча енергія, природна міць, сила і європейське благородство, які в історії України, мабуть, що не мають аналогів.