Роль Івана Франка в національному відродженні України
Свідомо чи несвідомо, з власного пересвідчення чи ж чужого голосу, але кожен, почувши ім'я Франка, здіймає шапку незалежно від свого місця народження. Тут діє інстинкт величі
Євген Маланюк
Мистецтво завжди вважали душею тієї чи іншої нації, її головним здобутком, найвизначнішою рисою, яка, здавалося б, опосередковано пов'язана з суспільно-політичним, економічним станом у державі, але однозначно має значну рушійну силу. Такою рушійною силою споконвіків були ті відчайдушні та надзвичайно сильні духом люди, які, незважаючи на свій талант чи хист, залишалися небайдужими до справ громадських.
Для сухих політичних перипетій, сутичок, конфліктів, непорозумінь, заколотів завжди прив'язане щось неначе потойбічне, інше, вище. І дуже часто (навіть інколи мимоволі) цим палаючим сірником у купі хмизу стає інтелігенція, люди, які приносять мистецтво та культуру в маси, не забуваючи про національне відродження.
У другій половині ??? ст. відбулося територіальне роз'єднання українських земель, завершилося формування української нації, ускладнилася соціальна структура та політизувалося суспільне життя. Відсутність в українців власної національної держави, вже така звична асиміляторська політика Російської імперії, очевидно, гальмували розвиток української культури з національним підтекстом, вже тоді спостерігали значну міграцію інтелігенції в кращі краї.
На щастя, не всі Україну покинули. На щастя, не всі Україну забули. Але, на жаль, не завжди ми цих людей, які творили українську національну культуру в неможливих, інколи навіть загрозливих умовах, пам'ятаємо.
Гадаю, про нелегкий творчий шлях та непрості умови життя вкотре згадувати не варто. Краще згадаємо, що саме Франко став сподвижником січових стрільців (унікальний випадок, за якого держави як такої немає, а армія, яка готова була б відстоювати її честь, є). Краще згадаємо, що найповніший бібліографічний покажчик творів Івана Франка містить понад 6 тисяч назв – художніх, публіцистичних творів, наукових досліджень, численних перекладів чи не з усіх літератур і мов світу, величезну кількість рецензій, статей, оглядів, відгуків на більшість загальнокультурних тем. Важко назвати когось з інших письменників світового значення, геній якого так плідно виявився б у різних сферах творчості і який би залишив стільки наукових і мистецьких творів, як Іван Франко.
Від смерті Шевченка ніхто з українців не здобув собі значнішого імені, ніж Іван Франко. Політика й поезія, публіцистика й філософія, новелістика й літературна критика, повість та історія, драма й етнографія, комедія й соціологія, література перекладів і редагування часописів – все це одночасно стало полем творчості та досліджень генія-сподвижника українського народу.
Підтверджуючи історичними фактами, у 1890 році разом з С.Данилевичем і М.Павликом ним було створено Русько-українську радикальну партію в Західній Україні. Програма цієї партії будувалась на засадах демократії, соціалізму й соборності українських земель. Франко підтримував ідею здобуття автономії у складі Австро-Угорської імперії, а в перспективі ставив за мету здобуття незалежності України. Саме такого радикального, але водночас розміреного кроку не вистачало для України і саме Франко зміг втілити таке необхідне для неньки-Батьківщини.
Франко був не лише Каменярем, але й ковалем українського щастя,ковалем, який клепав серця і сумління свого громадянства, був тим Мойсеєм, який вів народ в обітовану країну народного щастя і впав на тому ж шляху.
Очевидно, туга за Іваном Яковичем буде вічною. Франко, як і Шевченко, втілює в собі українство вцілому, це – вічний революціонер, душа якого незламно боротиметься за щастя й долю України. Він посприяв куванню українського щастя і ми, як послідовники, зобов'язані його непросте діло завершити.
Семерей Анастасія,
студентка І курсу
КНУ ім. Т. Шевченка,
Інститут журналістики
