ВАЛЬПУРГІЄВА ТЕХНОЛОГІЯ
31 жовтня, якщо вірити європейським (особливо англомовним) календарям, є день Хеллоуїну або свята всієї нечисті земної і небесної, що плодиться навколо нас. У цей день жителі Англії, Шотландії , Ірландії тощо виготовляють з гарбузів спеціальні світильники, з яких на нас дивиться всяка гидота. Свято це нашій східній традиції невластиве, проте його шанувальників з цим днем вітаю щиро.
Український журналіст Володимир Бойко, на якого я буду посилатися у цій статті, назвав день 31 жовтня 2003 року ГЕЛЛОВЕНОМ, очевидно, копіюючи чи то український "діяспорівський" суржик, чи просто намагаючись виглядати "модерно". Він у цей злощасний день працював. І доволі активно. Отже, 31 жовтня 2003 року сталася подія, що доволі істотно вплинула на подальший хід новітньої історії України.
Цього дня у Донецьку місцеві жителі (і місцева влада, без неї ж нікуди) зірвали з'їзд політичної партії "Наша Україна". Не знаю, як у кого з вас, шановні читачі, але у мене 2003-й рік асоціюється з тим, що саме у цей час я став відносно активно (і відносно систематично) користуватися Інтернетом. Явище це було тоді ще новим, швидкість бажала бути кращою, проте Інтернет вже впевнено займав свою провідну позицію у інформуванні громадян.
Телебачення, як відомо, подавало вельми фільтровану і вельми тенденційну інформацію. Від своїх більш "просунутих" ніж я друзів я дізнавався, що правду друкують лише в мережі. Став заходити на сайти "Українська правда" "УНІАН", "День", "Дзеркало тижня" та ін. Ну й, звичайно, на сайт "Грані+". Саме на цьому сайті і знайшов статтю В. Бойка "Вальпургієвий день".
Спитаєте мене, а ким я був і що робив у цей день. Я не сноб, свою скромну персону не підношу до небес, тому відразу кажу, ніякої активної участі у подіях того дня ні з того, ні з іншого боку я не приймав! Мало того, нічого особливого у той день не робив. Проте точно пам'ятаю, що того дня була п'ятниця, погода була вельми похмурою. Я працював скромним вчителем історії у одній зі шкіл (якщо точно, у школі №1) міста Ясинуватої. Це практично передмістя Донецька. Працював на новому місці всього другий місяць.
Після уроків разом з учнями старших класів ми підмітали листя біля пам'ятника загиблим у роки Великої Вітчизняної війни визволителям міста. Дуже хотілося додому… Про все, що сталося у той день, дізнався з теленовин. З державних і регіональних. Пригадую, як сердитий Ющенко гнівно казав "батькам" Донецька і області: "Мій батько за вас в Освенцімі сидів! Холуї!" Що-що, а говорити емоційні, високо моральні слова наш третій "гарант" вміє…
А сталося приблизно таке: 31 жовтня 2003 року у Донецьку мав відбутися з'їзд політичної партії "Наша Україна". Організатори з'їзду заздалегідь орендували приміщення палацу молоді "Юність". На з'їзд мали приїхати делегати. Сам лідер партії прилетів у Донецьк літаком. Проте місцева влада організувала демонстрацію невдоволених громадян, обурених цим. До активної участі у цій акції було залучено учнів ПТУ і студентів. Головна мета – показати Ющенкові, що Донбас його не хоче… Тобто, не хоче бачити його у місті, не хоче бачити його на чолі держави.
Я у цій статті у жодному разі не хочу займати чиюсь сторону, чи то сторону Ющенка і доводити, він молодець, а "донецькі" - погані, чи то сторону "донецьких", заявляючи, що "наші" (донецькі) молодці, а Ющенко – злодій. Судіть самі. А що я хочу сказати? Лише одне – все, що нерозумно, немудро чиниться, все не дає жодної користі. Хто тут правий, а хто ні, історія вже розсудила. Принаймні Ющенка вона вже й покарала. З тріском програвши вибори 2010 року, він нині ніякої помітної ролі у житті країни не відіграє. Тай й відвернулися від нього його прихильники.
Кажу, що організоване все те дійство було нерозумно. І, гадаю, тут я правий. Нічого корисного і розумного не вийде там, де немає компромісів і здорового глузду. А його не було (та і немає) з боку обох з відомих тоді конфліктуючих сторін. "Нашоукраїнці" намагалися довести і собі, і президентові Кучмі, і "донецьким", що Донецьк – це територія України, а отже вони мають право провести тут, у Донецьку, цей з'їзд. Мої ж землячки, навпаки, доводили, що народ у Донбасі не захотів пустити Ющенка у місто, а вони, як легітимна влада, не могли осторонь стояти від тих подій. Прийшлося контролювати цей стихійний народний зрив.
Проте, як на мене, не поїдь Ющенко того дня у Донецьк, не викличи вогонь на себе, все було б відносно нормально. Ющенко, як на мене, взагалі людина вельми цікава. Не маючи ані харизми, ані організаторських здібностей, він раптом поступово став народним лідером, лідером опозиції. Скільки спостерігав за ним, стільки й помічаю поруч з розхитаністю, необов'язковістю, анархічністю доволі вперту натуру, що інколи демонструє цілеспрямованість у досягненні мети. Інколи, спостерігаючи за тим, як він себе поводить, задаю про себе питання: "Боже! Невже він не бачить, що він смішний?" Признаюся, по-людськи кілька разів мені було його навіть жаль. Так, наприклад, жаль було спостерігати за тим, як його освистували на відкритті "Донбас-арени". Я тоді про себе думав, навіщо він сюди приїхав? Кому і що він хотів довести? Невже він не політик? Не державний діяч? Адже мудра людина НІКОЛИ не вчинить щось таке, щоб смішити обивателів.
Він чинив подібне регулярно… Тому нині він політик-одинак.
Так вже склалося, що в Україні є два центри політичного впливу. Донецьк і Львів. Чи навпаки Львів і Донецьк. Це так би мовити дві крайнощі. "Львівські" претендують на те, щоб вважати себе "провідною верствою" у формуванні національної самосвідомості. "Донецькі", на думку "свідомих", дещо недорозвинені у національному плані. Ось чому після зриву донецького з'їзду поїхали його учасники у Львів, де був у них справжній тріумф.
Та повернемося до статті Бойка. відзначимо, автор не любить Донецьк. Не любить його владу. Не любить його людей. Бо якби любив, то не писав би тих дурниць, якими перенасичена стаття. Хоч і згоджуся з ним, багато у чому він правий. Отже, стаття переповнена словами на зразок "ахметовюгенд", "бандюки", "бригадні", "смотрящий" тощо. А чого вартий, наприклад, такий вислів Бойка: "…мабуть, розробники цього біг-борду, як і автори антиющенківських листівок гомосексуального ґатунку, прагнули переконати донеччан у тому, що на чолі області перебувають цілком сформовані педерасти. Треба зазначити, що це їм вдалося." Згодьтеся, писати подібне все ж не варто, бо є певна культура спілкування. Та й за мовою треба слідкувати.
Ось іще висловлювання Бойка: Про Ахметова: "Вже давно чути інформацію про те, що Рінат Ахметов відлучив як його особисто, так і Партію Регіонів від фінансування. Мабуть, Рінат Леонідович чітко усвідомлює шанси двічі судимого прем'єр-міністра стати Президентом і тому вирішив знайти своїм грошам більш прибуткове використання, зробивши ставку на парламентські вибори 2006 року."
Про Януковича: "Всі, хто сьогодні переймаються політикою, — заявив Янукович, — i хочуть гострих відчуттів i при цьому не розуміють, як до цього ставиться український народ (під "українським народом" прем'єр, очевидно, має на увазі бандюків з футбольного клубу — авт.), напевно, повинні запастися памперсами i не займатися політикою. В усіх питаннях i політики, i всі, хто бере участь в цих процесах, повинні насамперед підходити з розумом, а по-друге, з урахуванням існуючих чинників... Представники "Нашої України", що їдуть в Донецьку область, повинні були поміряти там температуру, перш ніж там щось робити". Про В. Джарти (нині вже покійного): "…Джарти — вірний соратник Р.Ахметова ще з тих часів, коли Василь Георгійович був "бригадним" по Макіївці в Аліка Грека. Поставити свою людину "смотрящім" по області — заради цього можна й "заворушку" влаштувати…" Про Б. Колесникова (тоді голова Донецької облради): "Треба зазначити, що Борис Вікторович зажив славу чи не найрозумнішої людини на донецькому Олімпі, і це, до речі, цілком відповідає дійсності. Можна тільки собі уявити, скільки сірої речовини перебуває в черепних коробках інших донецьких можновладців, якщо найрозумніший з-поміж них здатний на подібне." Про А. Близнюка: "Інтрига полягала в тому, що можна було трішки "перегнути палку" і перетворити так званий "мітинг протесту мешканців Донецька проти В.Ющенка" на невеличку бійку, яка призведе до неминучої відставки нинішнього губернатора Анатолія Близнюка — креатури Януковича. У цьому випадку були б всі підстави сподіватися на те, що на посаді губернатора опиниться В.Джарти… тим більше, що А.Близнюк у випадку непередбаченого для нього розвитку подій, напевно розгубиться й наробить масу дурниць." Отже, на думку Бойка, Донеччиною керують не просто бандюги, а такі собі недалекі люди з примітивним мисленням. На жаль, це типова ситуація, характерна для наших "свідомих" - велике словоблуддя і відсутність будь-якого аналізу. Про "аналітичні" здібності В. Бойка далі. Отже, його висновки. Знову пряма мова: "Ну, що ж, крапки розставлено. Сподіваємося, що посли семи країн, які на власні очі бачили влаштований у Донецьку командою Януковича шабаш, розуміють, що мала місце репетиція фашистського заколоту. Такі собі учбові маневри перед наступними виборами." Або ось таке: "Дуже шкода, що дві ходки на зону не додали Віктору Федоровичу не тільки елементарної культури, а й здатності передбачати наслідки своїх вчинків бодай на три кроки вперед. Янукович так і не зрозумів, що відтепер він не тільки викреслив своє ім'я з переліку претендентів на президентську посаду, а й дав привід для вигнання з посади прем'єра — при повному розумінні з боку парламенту. Каміння, яке кидали донецькі бандюки в автобус з депутатами від "Нашої України" та дипломатичними представниками, неодмінно вдарить рикошетом по самому Януковичу…" Згоден, вдарило. І саме рикошетом. Нині Янукович президент. І не найгірший. Ось ще висновок Бойка: "…транспаранти неіснуючого "Движения "Украина за СССР" були таким подарунком з боку донецьких "пацанів" їхнім опонентам з лав СДПУ(о), про який останні навряд чи могли й мріяти. Принаймні, відтепер у В.Медведчука на одного конкурента стало менше…" Чому я згадав цей останній висновок? А тому, що В. Медведчук НЕ БАЛОТУВАВСЯ жодного разу у Президенти України! Тут горе-висновки В. Бойка просто смішні. Як відомо, сміється завжди той, хто сміється останнім. От і посміємося. Нині В. Ющенко на політичному смітнику, де, до речі, йому й місце, В. Янукович Президент України (і, зрозуміло, кандидат у Президенти на другий строк), "донецькі бандюги" правлять Україною… Де Бойко? Не знаю. Гадаю, десь працює. Щось пише. Якісь дурниці. Щиро вірить у них, що вони є істиною у останній інстанції. А тепер мої власні висновки. Не претендую тут ані на геніальність, ані на єдино правильну думку.
Отже: ВИСНОВОК ПЕРШИЙ. На початку 2000-х років в Україні вже сформувалися політичні КЛАНИ. Можете називати їх партіями, можете блоками, проте це яскраво виражені клани. Клан, як відомо, не передбачає дискусії у своїх лавах, у лавах прихильників. Клан вимагає суворого послуху.
ВИСНОВОК ДРУГИЙ. У ці ж часи сформувалися регіональні еліти, що визначилися зі своїми лідерами. З'явилися так би мовити "регіони Ющенка" і "регіони Януковича". Отже, з'явився сталий і переконаний у своїй правоті електорат, орієнтований на "свого" кандидата, що має у даному регіоні підтримку більшості населення. Вплив інших однозначно обмежений.
ВИСНОВОК ТРЕТІЙ. Важливу роль у політичній агітації стали відігравати політтехнології. Випадкової і дійсно народної політики стає все менше. Все, що відбувається у політичному житті, є технологією. Спеціально мобілізовані, проплачені люди агітують, піарять, дискредитують опонентів, створюють "масовку" й проплачену соціологію. Над іміджем обох Вікторів технологи попрацювали на славу.
ВИСНОВОК ЧЕТВЕРТИЙ. З'явилася традиція все без винятку брати горлом, криками, крокодилячими сльозами тощо. Люблять українці жаліти гноблених, гнаних, битих, отруєних…
ВИСНОВОК П'ЯТИЙ. Донбас і його жителі стали об'єктами цькування та обсміювання, образ тощо. На Майдані теж, до речі, було чимало образливих на адресу донецьких мешканців гасел і висловів. Але якщо "донецькі" такі погані, то чому вони (всі названі мною у цій статті люди нині не останні у цій державі) при владі? Але ж реально Донеччина – теж Україна. І жителі Донбасу працюють, до речі, на Україну, на її економічний добробут. Та й Донецьк – гарне і вельми приємне місто. І люди тут чудові. Та, на жаль, у нашої опозиції і нині зберігається не вельми порядна звичка обливати брудом усіх, хто не згоден з ними. Хто не такий, як вони. Говоримо про демократію, плюралізм, соборність, а насправді не терпимо тих. хто думає чи чинить інакше.
Ющенко після своєї перемоги приїхав у Донецьк. Вів себе вельми непорядно. Доводив, що не пробачить моїм землякам день 31 жовтня 2003 року. Потім, щоправда, пом'якшав і, несподівано ля всіх, сказав: "Я простягаю всім вам руку і сподіваюся, що вона не зависне у повітрі!" Словом, шокував всіх. Він ще не раз бував у Донецьку. "Холуї" водили його містом, показували помаранчеві холодильники на заводі "NORD", підкови у парку кованих фігур, новітній красень-стадіон. Словом, готувалися до виборів. До легітимних виборів 2010 року. Імпічмент не готували. "Сокиру війни" зарили. Та й йому, схоже, донецькі прийоми імпонували.
Мої земляки 31 жовтня 2003 року піднесли Ющенкові гарбуза. Так було на біл-бордах. А на деяких його зображали у нацистській формі зі свастикою. Згодьтеся, не помилилися. Передбачали, що намагатиметься реабілітувати Бандеру з Шухевичем, принизити подвиг українців у війні. Тоді Ющенко був молодий і гарний, впевнений у тому, що стане президентом. До чергових президентських виборів залишався рівно рік.
