Берестейська унія 1596 року
Наприкінці 16 ст. православна церква на східних землях Речі Посполитої переживала глибоку кризу, викликану цілим рядом обставин як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Ми спробуємо проаналізувати умови, за яких існувала тогочасна православна церква та наблизитись до найважливішої події українського релігійного життя кількох століть.
По-перше, вкрай негативну роль у розвитку церкви відігравало право королівського патронату над церквою. По-друге, як нерозвиненість мережі середньої та вищої духовної освіти, так і значний приплив у церковну ієрархію осіб світських, недостатньо посвячених у церковні традиції, був причиною низького рівня освіченості духовенства, що ставав особливо помітним в умовах бурхливого розвитку єзуїтської освіти. Ці проблеми значно ускладнювалися відсутністю належної реальної підтримки православної церкви з боку королівського влади.
Ідея церковної унії віднаходить підтримку у православних ієрархів, зважаючи на незадовільний стан православної церкви та низький рівень освіченості духовенства.
У 1589 р. чотири єпископи – Кирило Терлецький (з Луцька), Гедеон Балабан (зі Львова), Леве Печицький (з Пінська) та Діонісій Збируйський (з Холма) – на синоді в Бересті таємно від решти кліру склали лист-проект до Папи Римського, де висловили свою готовність визнати його верховенство за умови збереження традиційного українського церковного устрою та консервації грецького порядку проведення богослужінь.
У середовищі світської еліти ідея церковної унії підтримки не віднайшла. Проти неї виступив впливовий князь Василь-Костянтин Острозький, а також православні братства. Перемишльський єпископ Михайло Копистинський, архімандрит Києво-Печерського монастиря та екзарх константинопольського патріарха Нечипір Тур виступили проти. Не підтримували унію частина руської шляхти та нижчого духовенства.
Князь Острозький висунув вимогу скликати собор на противагу унії. Натомість король рішуче відмовив, мотивуючи свій вчинок тим, що лише владики без мирян можуть вирішати справу злуки. Король боявся, що на соборі виявиться сильна опозиція, і наказав делегатам (Іпатію Потію та Кирилу Терлецькому) їхати до Риму. Не діставши згоди на скликання собору, князь видав "Окружник" супроти унії, який викликав велику зацікавленість у суспільстві.
23 грудня 1595 р. було проголошено унію у Ватикані, а митрополит Михайло Рогоза призначив на 6 (16) жовтня церковний собор у Бересті, отримавши відповідний дозвіл від короля.
У визначений день до Берестя з'їхались не лише православні церковні ієрархи, а і ряд католицьких біскупів і теологів, представники світської еліти українських повітів та воєводств, делегації православних братств. Сюди прибув і князь Василь-Костянтин Острозький зі своїм сином – Олександром.
Не дійшовши згоди щодо порядку проведення собору, уже через два дні опісля початку сторони почали проводити засідання окремо: прибічники унії у церкві Святого Миколи, а їхні опоненти – у господі князя Острозького. Того ж дня, у церкві Святого Миколи було складено офіційний акт про визнання влади Папи Римського і доручення до римо-католицької церкви. Його оприлюднення відбулося наступного дня.
Уніатський собор проголосив об'єднання з католицькою церквою, визнавши її догмати та зверхність Папи Римського, але зберігши православні обряди і церковнослов'янську мову в богослужінні. Відповідну грамоту підписали митрополит, п'ять єпископів і три архімандрити.
Уніати отримували значні привілеї: духовенство звільнялося від податків, шляхтичам відкривався доступ до державних посад, міщани зрівнювалися у професійних правах із католицьким міщанством. Уніатським єпископам обіцяли місця в сенаті, але це ніколи не було виконано. Одразу ж опісля Берестейського собору з восьми єпархій Київської митрополії унію прийняли шість: Київська, Володимир-Волинська, Турово-Пинська, Луцька, Холмська та Полоцька. Перемишльська та Львівська єпархії прийняли її значно пізніше, відповідно у 1692 та 1700 pp.
Проти рішуче виступили противники унії. До короля Сигізмунда Третього з офіційним протестом звернувся князь Острозький.
Король продемонстрував повну підтримку рішень Берестейського собору. 15 грудня 1596 р. Сигізмунд проголосив своїм універсалом постанови обов'язковими до виконання кліром Руської церкви та усіма віруючими. Конфлікт ще більше загострився.
Задумана як засіб порозуміння та об'єднання, унія насправді на довгий час стала символом розбрату та ворожнечі.
Наступ на православ'я опісля прийняття унії проводився за кількома напрямками. Спершу православним переважно чинилися перешкоди в обійманні посад у міському самоуправлінні, повноправній участі в економічному житті. Надалі розпочалося масове закриття православних церков, позбавлення їх майна і культових споруд, які передавалися уніатам. Таким чином, конфлікт дедалі загострювався.
