Куди може занести "ХВИЛЯ"?..

Блукаючи ІнтерНЕТРЯМИ, випадково заблукав на один націоналістичний сайт. Прочитав на ньому рецензію на один фільм і, скажу відверто, був шокований. Не хочу рекламувати цей сайт, хоч, признаюся відверто, він мене вразив своєю нацистською (навіть не націоналістичною) риторикою. На ньому відверто пропагується нацизм. Рецензія теж мене вразила. Ось лише уривок: "Якщо з цього фільму вилучити останні 15 хвилин штучної кривавої розв'язки, то отримаємо суто "фашистську" версію, яка ніколи б не потрапила на широкий екран. Шкільний вчитель фізкультури, який хоча й не читав Ніцше і не малював акварелями, протягом тижня стає справжнім вождем і кумиром молоді. Як він це зробив? За його словами, він лише "розставив все на свої місця"". Отакої! Зверніть увагу, у рецензії відверто говориться про те, що останні 15 хвилин фільму є не чим іншим, як "ШТУЧНОЮ" розв'язкою. Тобто, нас підводять до того, що в житті такої розв'язки бути не може. Задля підтвердження правильності своїх слів коментатор наводить приклад: "Восени 1967 р. у каліфорнійському містечку Пало-Альто вчитель історії Рон Джонс провів у своєму класі експеримент на тему націонал-соціалізму. У цьому експерименті, що став основою для сюжету фільму, не було ніякої стрілянини і жодних трупів". Як зясував задля себе, така подія дійсно мала місце у 1967 році і вчитель Рон Джонс справді визнав, що проводив з учнями експеримент. Вони виявилися жертвами цинічного експерименту. Вчитель пояснив дітям, що вони легко піддалися маніпуляціям з його боку. І що їхня поведінка нічим не вірізнялася від поведінки людей у Третьому рейху. Учні розійшлися у пригніченому стані, на очах у багатьох були сльози... Обійшлося справді без трупів, проте психологічну травму діти отримали суттєву. Експеримент був спонтанним і широкого розголосу не набув насамперед через сором учнів за свої дії. У 70-ті роки минулого століття Джонс надрукував свою педагогічну книжку, де детально змалював все, що відбулося. У 1981 році вийшли роман і фільм "Хвиля" (нині його називають "Хвиля - 1")про названі події. Знайти книжку Рона Джонса не важко.  Вдалося знайти й інші художні твори на цю тематику.  Зізнаюся, перший фільм я ще не дивився, то ж про нього не судитиму. А ось про другий фільм мова якраз і йтиме у цій статті. Фільм вирішив переглянути. Задля підсилення власних відчуттів вирішив переглянути саме україномовний варіант перекладу стрічки.

Будь-який художній фільм є, звичайно, у тій чи іншій мірі вигадкою. І це нормально. Але тут все більш складніше, оскільки якщо вірити невідомому рецензентові, то вигадкою є кривавий фінал фільму, придуманий режисером. А все інше - істина. Тож давайте розбиратися. Фільм "Хвиля" (Die Welle) - німецький трилер 2008 року. Кінокомпанія: Rat Pack Filmproduktion. Режисер: Деніс Ґанзель, актори: Юрґен Фоґель, Фредерік Лау, Макс Рімельт, Дженніфер Ульріх, Крістіана Пауль, Еліаш М'Барек.

Зупинимось трошки на сюжеті. Отже, викладач суспільних наук і одночасно тренер з водного поло Райнер Венджер мусить викладати старшокласникам спецкурс під назвою "Авторитаризм". Вивчати цей спецкурс виголосилася десь приблизно половина учнів. Інша половина записалася на курс "Анархія". Викладати курс анархії буде вже немолодий педагог. Цей чоловік є непоганим лектором, але програє нашому герою у всіх відношеннях. Він не лише літня людина, але не має і тієї харизми, що так імпонує учням. Райнер конкурує з ним, тому хоче надати своєму спецкурсові нову "родзинку", хоче, щоб його спецкурс запам'ятався учням. Задля цього він відходить від традиційного сухого викладання, а вирішує провести експеримент. Ну а об'єктом свого експериментування, звичайно, обмрає учнів. Спецкурс розрахований рівно на 7 днів, тобто на один тиждень. Навчальний заклад, у якому, розгортаються події, є, мабуть типовим для Німеччини, а учні, схоже, теж типові німецькі підлітки. Словом, практично те ж саме, що можемо побачити і у наших українських школах. Раннє дорослішання, бажання непідкоритися, цинічна і відверто провокативна поведінка... Словом, все, як і у нас. Хіба що рівень життя там кращий, а отже і "самовираження" більш відверте... Дурний вплив вулиці, а отже і світ наркотиків, цигарок тощо... Мене як вчителя, признатися, дещо шокує розкомплексованість вчителів (як от сидіння перед учнями на столі і т. ін.), проте це несуттєво. Райнер відразу почиає урок з встановлення адміністративно-командної атмосфери. Не дозволяє учням відповідати непристойно. При відповіді учень мусить вставати. Не можна викрикувати з місця, треба просити дозволу на відповідь тощо. На перший погляд, у аудиторії створюється ділова атмосфера. Проте не все так просто. Поступово група кристалізується як єдиний злагоджений механізм. Деякі скептично налаштовані учні полишають групу, проте більшість приймає правила гри і невдовзі вже захоплюється новим стилем навчання. Директорка закладу, яка, схоже, недолюблює викладача невдовзі теж позитивно відгукується про Райнера. Навіть обіцяє йому всіляку підтримку і сприяння зі свого боку. На це неабияк впливають розповіді учнів з "елітних" сімей, котрі захопилися курсом. Та й викладач не гає час. Він вивчає літературу й намагається вести урок нетрадиційно. Щоб згуртувати колектив і виокремити його з сірої маси "однакових", Райнер пропонує учням ходити у однаковій формі. Ніяких "одностроїв" вони не одягають, проте домовляються приходити на заняття у білих сорочках. Разом з викладачем, звичайно. Виникає навіть певний ажіотаж по розкуповуванню у місцевій торгівельній мережі білих сорочок. Потім так само розробляють жест вітання. Жест приблизно такий: разом зі словами привітання учні правою рукою десь на рівні грудей і живота імітують рух хвилі (звідси і назва фільму і, як зясовується, їхньої групи, тобто організації), а потім з дозволу викладача всі сідають. Учні також розробляють свій логотип. Це теж у стилі популярного нині графіті знак хвилі. Дуже швидко зображення хвилі стає своєрідним символом. "Хвиля" стає замкненою тоталітарною сектою. Проте спочатку Райнер та ін. цього не помічають. До "Хвилі" повертаються деякі учні, що спочатку її полишили. Мало того, серед молодших учнів теж виникає своєрідна "Хвиля", і ініціатори цієї групи вже починають своєрідне переслідування слабких і нерішучих. Популярність тих, хто обрав за спецкурс "Анархію", неминуче зменшується. Один з хлопчаків так захоплюється "Хвилею", що приходить до Райнера з пропозицією виконувати роль охоронця. "Мені не потрібна охорона!", - говорить Райнер. Він ще не усвідомлює усієї небезпеки, на яку наражає учнів. Серед активістів "Хвилі" виникає ініціативна група, яка вирішує поширити символіку руху містом. Молоді люди дуже швидко розклеюють наліпки "Хвилі" на вікнах, дверях магазинів, кафе, ресторанів, офісів. Один з хлопчаків, ризикуючи життям, навіть розміщує великий логотип "Хвилі" на незавершеній будівлі багатоповерхівки! Підлітків переслідує поліція. Саме у момент найвищого розквіту "Хвилі" відбувається матч з водного поло, до якого ретельно готувалися і у якому мусили перемогти. Гравці "Хвилі", здавалося б, у чудовій формі. Вони і так переможуть у цій грі. Задля підтримки своєї команди на матч приходять всі активісти "Хвилі". Вони забезпечують підтримку улюбленій команді з трибун і на перший погляд справді поводять себе як організовані вболівальники. Проте під час гри ситуація виходить з-під контролю. "Хвиля" починає діяти брутально і недозволеними методами, відверто ігноруючи правила гри, фізично розправляючись з противниками. Ситуація виходить з-під контролю. Райнер розуміє, що він вже не може повністю тотально конролювати всіх своїх вихованців. Розлючена директорка змушує його припинити свій експеримент, інікше будуть великі неприємності. Та й Райнер вже, схоже, переляканий не на жарт... Проте він обіцяє все владнати. Треба зізнатися, що серед учнів були і такі, що не сприйняли "Хвилю". Мало того, поширювали листівки проти неї. Проте сила її була потужнішою. І листівки не подіяли. І саме тепер змалюємо ті останні 15 хвилин, що так не сподобалися невідомому рецензентові-націоналістові. Отже, всіх членів "Хвилі" попереджають, що "розширене" засідання "Хвилі" відбудеться у актовій залі, проте на нього запрошуються ВИКЛЮЧНО члени "Хвилі". Перед засіданням ми вже бачимо зазомбовані очі дітей, проте вони вже не грають, а живуть новим життям. Вони виставляють на дверях охорону, пропускають всередину лише "своїх". Райнер на початку засідання ще "грається" у тоталітарне вітання, ще намагається зберегти самовпевненість. Проте далі він раптом, несподівано для всіх, виголошує, що "Хвиля" - це ненормально, що він зайшов занадто далеко і пропонує учнім припинити цей ненормальний експеримент. Він навіть намагається вибачитись, закликає учнів повернутись до нормального звичного життя. Але подіїрозгортаються за іншим, небезпечним, сценарієм. Той учень, що пропонував Райнерові послуги охоронця, раптом, дістає поцуплений з дому бойовий пістолет і наводить його на людей. У його очах відчай! Він повірив вчителеві (мабуть, не один він) і не хоче припиняти рух "Хвилі". З криком "...Ви нас обдурили! "Хвиля" жива!" він стріляю у одного з товаришів. Марно Райнер намагається приборкати хлопця. Після слів "..."Хвиля" - це моє життя!" він зводить рахунки з життям. На очах у переляканих однолітків і улюбленого вчителя. Закінчується фільм тим, що Райнера заарештовано. Його у наручниках ведуть двоє поліцейських. У машини "швидкої" завантажують труп загиблого, а також іншого пораненого учня. На очах оточуючих (учнів, вчителів, батьків) жах від того, що сталося.

Для мене, як для вчителя, очевидними є декілька висновків: - не можна проводити такі жахливі експерименти з дітьми, чия психіка ще дуже вразлива, особливо, розуміючи, що ти, як старший і розумніший несеш за них відповідальність; - рецидиви тоталітарного суспільства живі, вони можуть дуже легко опанувати мозки мас; - у нинішньому розбещеному і цинічному суспільстві спроби "просто" і "зрозуміло" роз'вязати складні й нелегкі питання завершуються трагічно; - демократію і громадянський спокій дуже складно утримувати, а знищити неважко; Ось що пишуть глядачі, що дивилися фільм, на форумах: "Немцы что с них взять. Как говаривал кто то из их императоров каждые сто лет немцы должны пускать миру кровь. Вот так за неделю народ легко подымается. За год соберут армию. И опять.... Нахт Ост !!!! Поразительная нация. Легкие на подъем ребята. И все ведь добровольно ,за идею. А наши все запрягают, петуха там жареного давай. Правда едут быстро. Хороший фильм." "Достойный фильм. Однако, объединение молодежи в группы не всегда фашизм. Иногда это пионеры, комсомол, коммунисты, которые первыми вставали в атаку из окопов. Всё зависит от воспитания. Радикализм - это акция, оплаченная маленькой закрытой группой внешне порядочных и состоятельных засранцев. Им удалось внушить идею, что подростки, которые собираются в группы опасны для инакомыслящих, что люди - это обязательно зверинная толпа" "Отличный фильм, наглядно демонстрирующий плюсы и минусы конкретного политического режима, а также то, почему от него отказались цивилизованные государства." "Отличный фильм. Хорошо на примере показана психология масс и режим тоталитарного государства." "Посмотрев фильм не возможно остаться равнодушной. Фильм сильный! Игра актеров потрясает, хоть они и молоды. Сильный, учит не делать что-то из чувства стадности и показывает, как легко человек подпадает под влияние коллектива. Преподаватель решивший провести этот эксперимент и не думал, что все может зайти так далеко, не учел как легко подростки поддаются воздействию. Психика не сформировалась, а тут такая возможность реализоваться, показать, что ты взрослый. Не многие могут противостоять волне, но находятся сильные личности, которые понимают, что это не правильно. Мы должны помнить, что наша жизнь не эксперимент, что все мы уникальны, а действуя одной силой мы теряем свое лицо и превращаемся в стадо…" Тут стилістику мною збережено, то ж вибачайте, шановеі читачі, за можливі помилки у текстах. А що ж наш невідомий рецензент? Він теж написав. І написав ось як. Наводжу його слова без виправлень і скорочень. Так би мовити, пряма мова: "він пояснив їм деякі правила хорошого тону: Вставати, коли вчитель заходить в аудиторію; Звертатися до вчителя "пане Венгер", а не "агов, Райнер, що за хрінь ти несеш?" Чітко і лаконічно висловлювати свою думку, коли тобі дають слово; Допомагати товаришеві, захищати його в разі небезпеки і т.п. Цікаво, що 90 відсотків учнів сприйняли на ура ці "фашистські" правила, завдяки чому вони за кілька днів з різнокольорового стада обкурених пофігістів перетворилися на злагоджену команду, здатну змінювати навколишній світ за своїм розсудом. Решта 10 відсотків, що складалися з двох розумних дівчаток з красивими єврейськими очима, організували жорсткий опір прийдешньому тоталітаризму. На запитання вчителя, які ж соціальні умови призводять до диктатури, одна з них повідомляє: Націоналізм. На чемпіонаті світу раптом скрізь з'явилися німецькі прапори ... це було жахливо! Але якщо німцям не дозволити пишатися своєю країною, це повернеться бумерангом - вони зненавидять інших, - дивується молодий турок-іммігрант. Мабуть, саме завдяки тому, що подібні "фашистські" погляди масово розповсюджені серед турків, їхню країну вже років зо двадцять вперто не хочуть приймати до Євросоюзу. Ну, а з німцями, слава Богу, поки що "все гаразд": вони продовжують каятися за злочини, яких не скоювали і матеріально допомагати нащадкам далеких родичів жертв цих злочинів. Хотілося б при нагоді запитати у них, чи пишаються вони при цьому своєю країною?..."

Ось такі невтішні висновки цього горе-рецензента! Але ж, як відомо, саме ВИСНОВКИ і коментарі часом важать навіть більше за власне твір, бо вони формують громадські настрої. А вони невтішні. Вони на користь нацизму. І вважати, що нас це якимсь чином мине, не варто! Невтішні висновки, бо якщо є ТАКІ рецензії і ТАКІ рецензенти, то є й ТАКІ читачі, що такий хід думок схвалюють. Так і самі можемо й у нацистській державі опинитися ненароком, ніби не бажаючи того.