ДІМ-ДОМ-3. Підступна втеча
ДІМ-ДОМ
Недетектив у 225 убивствах і 17 замахах
Розділ 3
Підступна втеча
За дебелою спиною пані Вісник я не встиг як слід розгледіти помешкання, не зауважив навіть, на якому сайті сиділа господиня до того, як наспів час лягати вухом на таріль з венеціанського скла, і тепер ми з вами, шановний читачу, ніколи не дізнаємось, яку павутину сукала вона вечорами у всесвітній мережі. Та й кімнату навряд чи впізнаємо, коли маршал Підтинний або один з його бойових заступників попросять засвідчити події цього неспокійного вечора, бо єдина прикмета – сороміцькі написи на шпалерах – навряд чи до того часу збережеться, вони ж не фрески Помпеїв, хоча й не менш безсоромні. Проте не будемо форсувати подій, та й ніколи – погляньте-но: неподалік запульсувала тривогою ще одна квартира.
Але благаю: хай ні в кого не складеться передчасної думки, буцімто Дім-Дом – це осереддя покручів і збоченців. Такими тутешні мешканці здаються з незвички й лише непосвяченим – тобто, випадковому люду, або тим, хто живе тут відучора і не встиг призвичаїтися. Та й нинішній вечір, присягаюся, не є показовим. Прикрі несподіванки і дивовижі якщо й забрідали сюди раніше, то дуже несміливо, довго топталися на порозі й навідували когось одного, адже Дім-Дом було створено виключно для безхмарного і неподільного щастя. А щоб, як сьогодні, коли або з-за одних, або з-за других дверей кричать ґвалт або лунають інші невідомо чим породжені звуки, щоби кров цебеніла зі стелі на меблі з сандалового дерева – такого не пригадали б і дімдомівські старійшини.
Хоча про кров – це я загнув, до того ж передчасно. Яка кров, коли пані Обережна втратила цноту задовго до нинішньої пригоди, а пані Вісник відбулася сьогодні, як ми бачили, кількома гулями, що не зронили і краплі?
Та ми з вами вже біля дверей з номером 16 на зеленкуватій броні, а за ними щось цокає та постукує. Якби не знав напевне, що за цими дверима – покої Інги Олександрівни Аудиторової, припустив би, що тут цілий день торгував магазин споживспілки обласного масштабу, і тепер продавчині зачинились і в кілька десятків рук рахують виручку, перекидаючи дерев'яні кісточки від правих бортиків рахівниць на лівий.
Проте цього бути не могло. Пані Аудиторова, як і її колежанки, котрих ми вже навідали, була оброю і мала змогу торгувати лише власним сумлінням, а гроші за нього на рахівниці не порахуєш – кісточок не вистачить.
Хоча кісточки у помешканні були й у достатній кількості, але не на металевих прутах, затиснутих у дерев'яну раму, що багато років тому, хоча й недовго, красувалася на її бухгалтерському столі, а самі по собі – звисали важкими гронами з лапатої виноградної лози у розкішному саду, що починавсь одразу за передпокоєм. У краї, де народилася господиня квартири, фруктові дерева не росли зроду-віку, винограду ніхто й в очі не бачив, от вона, опинившись у благодатному краї, й насадила всього та й сама оселилась у тому саду, влаштувавши собі альков під грушею Бере Жиффар, плоди якої любила за з білу й ніжну соковиту м'якоть, що сама танула в роті. Уродженку російської півночі в її помешканні радувало все – кожне деревце, кожен кущик, вони тішили її завжди свіжою зеленню, п'янким квітом у місяць цвітіння і запахом стиглого літа в інші пори року, що ніколи не вивітрювався навіть узимку. Засмучував лише виноград, він родив не тим, чим слід, – з його лапатого листя лізли не півкілограмові грона Монарха або кілограмові Благовісту, що обдаровували б легким мускатним ароматом, як сподівалася господиня, висаджуючи чубуки, і навіть не дрібнота рожевого Делавара, який можна було б пустити на вино, – замість них виноградник пані Інги продукував дерев'яні еліпси, такі собі кісточки без м'якоті, зібрані у важезні грона, які виноградом можна назвати хіба що здалеку. Аудиторова до такої аномалії зрештою звикла і навіть знайшла метафоричне пояснення – мовляв, у грона збирається її минуле, не дозволяючи таким чином відірватися від свого коріння, проте перед гостями соромилася, наче це вона зачати зачала, а народила казна що.
І от ці дерев'яні грона, треба ж такому статися, висіли-висіли, висіли-висіли – і раптом заходилися скидати на підлогу кісточки. Впала б одна-друга, ніхто б, може, й не зауважив, а воно ж посипалось так, що й за дверима чутно, і от вже господині тих говірких виноградин вже по коліна, і вище полізло, і вже стегна лоскочуть, а вона ні зрушити не здатна, ні гукнути кого – зрушити ніяк через опір, дерево ж не вода, ти в ньому, наче вмурований; а гукнути нічим – для крику самого горла замало, до горла язик потрібен, а саме він і вислизнув з рота пані Інги.
Тут я змушений стишити перо, хоча треба б навпаки, адже тобі, любий мій читачу, цікавіше не про кісточки з рахівниці, що невідомо з якого дива стали родити замість винограду, а саме про язик – чому він раптом утік і, головне, де знайшов новий притулок. Але прошу й мене зрозуміти: кляте жіноче говорило, що звикло поперед розуму бігти, встругнуло таке, що й слів не добереш. Перелізши через нижню губу своєї повелительки, язик пірнув за пазуху, прослизнув між персами, проклав вологу доріжку до пупка, роззирнувсь і... словом, язик пані Аудиторової примостився облизувати тепер губи, які й без нього не дуже пересихали. Воно б і нічого, воно б і нехай – там, де прибуло, лише виграш вийшов, та й у роті попросторішало – проте як про таке розкажеш? Отож давайте піднімемо наші надміру допитливі очі й обмежимося тим, що зауважимо очевидне: народній обраниці Інзі Олександрівні Аудиторовій вимовляти слова стало нічим. Тому й з криком нічого не вийшло – замість жінки у тінистому саду, на який вона перетворила свою квартиру, просурмив поранений олень – так принаймні здалося тим, хто почув цей безсловесний, сповнений відчаю трубний глас. Дерева від нього хитнулись, а груша Бере Жиффар поклала на плече гілку, наче хотіла заспокоїти. І жіночка, може, і заспокоїлася б, вона дуже довіряла своїй груші, а потім і вигоду знайшла б від негаданого переселення язика, проте не встигла ні заспокоїтися, ні знайти вигоду – на її двері впали важкі чоловічі кулаки.
Примітка: Сенобр – вищий законодавчий орган Країни;
обр, обра – обранець, обранка народу;
каганець – фракційне утворення у Сенобрі.
(Далі буде)
