Знищення радянською владою села Посіч
Прикарпатське село Посіч стало однією з столиць Української повстанської армії. Як наслідок в 50-х роках минулого століття війська НКВД повністю його знищили. Лише зараз село, що стало символом нескореності галичан радянському режимові почало відроджуватись. Версія для друку Поділитись у соціальній мережі РОЗМІР ШРИФТУ 08.08.2006 Посіч. Наріжний камінь монастиря Матері Божої „Знамення", який в цьому році збудували в Посічі.
Наприкінці Другої світової війни стало очевидним, що такі села, як Посіч,що на Прикарпатті приречені. Посіч зовсім недалеко від обласного центру. Усього два десятки кілометрів. Однак ще донедавна його не було. Під'їжджаючи до Посічі, розумієш, у чому трагедія цього села. Чудове місце на пагорбі, з якого видно Івано-Франківськ, довколишні села та карпатські хребти, а позаду шумить Чорний ліс. Отож Посічі було призначено стати однією з партизанських столиць.
Вона була воротами до повстанської держави, безкраїх лісів, що пролягли на сотні кілометрів. У 1944-1945 роках Василь Андрусяк, більше відомий як полковник Різун-Грегіт, організував тут свою першу сотню, яка склала основу Української повстанської армії і була чи не основним його підрозділом. Полковник Різун відразу визначив село як один зі своїх опорних пунктів. З Посіччю було пов'язане і його особисте життя. 11 травня 1945 року у церкві с. Посіч він узяв шлюб із Євгенією Гуцуляк. Це було продовженням дивовижної історії цієї славної родини.
Посічани, звісно, активно допомагали українським партизанам. Наслідком стало те, що 1946-1947 рр. село було повністю виселене військами НКВД до Сибіру та частково в Одеську область. Очевидці трагедії села Іван Курій та Микола Бриндзей так розповідають про виселення: „Під штиками, обскочили ціле село і кожну хату. 15 хвилин давали зібрати щось у торбу і на цьому кінець. То Новозбудований монастир на місці знищеної церкви. © RadioSvoboda.Ua страшне було!", „Село розтягали, хати руйнували", „ Жодної хати тут не було, не залишилось, жодної хати як село переселили".
Причиною знищення села стало також те, що 7 квітня 1945 року курінь УПА „Скажені підкарпатці" в Посічі повністю знищив спецвідділ НКВД. 1950 року с. Посіч було повністю ліквідоване за нескореність та постійну протидію радянському режимові.
А тепер варто подумати, як це сумісно з тим благом і цивілізацією, яке приніс нам СРСР, ця любима батьківщина багатьох наших співвітчизників, у яку вони хочуть вернутися. А як же ж міжнародні стандарти? Як СРСР прийняли в ООН? І чи притягав хтось ООН до відповідальності за закривання очей на такі кричущі факти?
