Георгій Манчуленко
Народний депутат України II, III, IV скликань. Офіцер повітряно - десантних військ в запасі. Стояв біля витоків Української Гельсінської спілки і Руху на Буковині. Один із засновників Спілки офіцерів України та ГО "Українське козацтво". У лавах КПСС/КПУ не перебував. Розробник більшості законів, що регулюють сферу націонапьної безпеки і оборони. В Законі "Про основи національної безпеки України" вперше запровадив норму про Стратегію національної безпеки. Добився прийняття Закону "Про розвідувальні органи України", який узаконив існування воєнної розвідки та вперше визначив правові норми (на рівні закону, а не підзаконних актів) функціонування всього розвідувального співтовариства України. До Закону "Про боротьбу з тероризмом" вніс новації щодо застосування Збройних Сил України в антитерористчних операціях (без ЗСУ АТО на Донбасі була б неможливою). Розробив Концепцію підвищення ролі високомобільних родів військ (спецпризначення, повітряно-десантних, морської піхоти) та створення Сил спеціальних операцій (закрита тематика, 2001 рік), яка до цього часу практично не реалізована. Здійснив парашутний стрибок на дрейфуючу крижину Північного полюсу, будучи заступником начальника експедиції "Україна - Північний полюс - 2000". Активіст Майдану, на якому діяв і в найтрагічніші київські дні лютого 2014 року. Буковина - мій рідний край, а Київ - серце вічної України, моєї неповторної Батьківщини!
24.04.2013
3513
7

Край, де варто жити. Кому?

Цей український край з ініціативи місцевої влади заполонили білборди з привабливими фото та не менш привабливим гаслом: "Край, де варто жити". І що ж це за такий чарівний край? Скажу, що й дійсно – він чудовий і жити в ньому варто. Але всебічно оцінюючи нинішні реалії життя, саме собою напрошується запитання: "Кому?". Кому в ньому варто жити? В цьому прекрасному краї Черемоша, Прута й Дністра, ймення якому Буковина.

Може основній масі пенсіонерів з їхніми мізерними пенсіями та підвищенням віку виходу на пенсію для жінок в результаті т. зв. пенсійної реформи, яку здійснила команда ТАЯ = Тигіпко + Азаров + Янукович, що на людей чхає? Звісно, що ні, крім невеликої кількості привілейованих пенсіонерів з дуже високими пенсіями, яким варто і легко жити в цьому краї. А опозиція, бачите, не спромоглася відмінити цю "реформу", бо не змогла чи не захотіла забезпечити повну явку своїх депутатів під час голосування  у Парламенті (були відсутні 14 чоловік), і в результаті не вистачило всього 3 голосів для її скасування. Говориться одне, а на ділі виходить інше.

Чи може зазначене гасло стосується більшості освітян, медиків, працівників культури, спорту і соціальної сфери? Теж – ні. За винятком малої купки їхнього начальственного прошарку, як у владі, так і у вищих навчальних закладах. Та й то, в першу чергу, у галузі освіти і медицини. Ну хіба може завкафедрою чи декан, навіть на "модних" факультетах, на одну свою зарплату відгрохати  палац вартістю щонайменше 500 тис. ам. дол? Не може. А в нашому краї може. І плювати їм на законодавство про боротьбу з корупцією, бо їх покривають, у своїй більшості, ті, які мали б з цією корупцією боротися – прокурори, міліціонери, СБУшники, і ті, які мали б за неї відправляти у місця не зовсім віддалені – судді. А судді хто? Отож бо… І покривають тому, що з ними діляться "діячі" вищої школи, їхні владні управлінці, і дітей їхніх, тобто "правоохоронців" та інших начальничків, прилаштовують на навчання за бюджетний кошт навіть без достатніх на те підстав. Рука руку миє, а ворон ворону очі не виклює.

Та й ті, на кого державою покладені функції боротьби з корупцією, самі мають не гірші палацики, збудовані на "одну" зарплату, ніж купка "вчених" і їхніх керівників у відповідних відомствах. Цим "слугам народу" варто та комфортно жити в Буковинському краї, бо вони "нафаршировані" по повній програмі, як і окремі представники митниці, податкової та держприкордонслужби. Тільки їхня особиста "нафаршированість" вилазить всім нам боком, бо державна скарбниця недоотримує мільярди гривень через контрабанду, корупцію, відкати та ухиляння від сплати податків.

А може наші селяни живуть, приспівуючи? Ні! Вони гарують від рання до смеркання, щоб їхні родини хоч трохи почували себе людьми. І такий стан справ у більшості працівників сільського господарства. Залишилося ще дозволити приватизувати землю, яку скуплять можновладці з олігархами за вкрадені у людей гроші, і селяни перетворяться на рабів.

Така ж картина – і у промисловості, де основні засоби виробництва важливих підприємств опинилися у руках купки нуворишів та їхніх покровителів із влади, а робітники, інженери ледь животіють, маса заводів і фабрик закриті.

Не кращі справи і у більшості малих та середніх підприємців, в т. ч. і після податкової "реформи", бо над ними навис КАТКодекс Азарова – Тигіпка. На жаль, нинішнє законодавство більше сприяє крупному капіталу, ніж малому і середньому підприємництву, тобто відбувається олігархізація нашої економіки. Особливо яскравим цей процес став після захоплення України внутрішнім окупантом у 2010 р., адже олігархи щонайменше потроїли свої вкрадені капітали.

Тому і подаються у світи, шукаючи кращої долі, десятки тисяч працездатних, кваліфікованих, активних буковинок і буковинців, які переводять на Батьківщину важко зароблені там гроші, тим самим роблячи вагомі інвестиції в українську економіку, з якої олігархи крадуть мільярди і виводять за кордон у офшорні зони, а потім невелика частка цих капіталів повертається в Україну вже під маркою іноземних інвестицій. Ось така гірка правда, яка має спонукати наш народ до реального захисту своїх працьовитих співвітчизників і звільнення всіх нас з – під гніту ненаситних олігархів та їхніх покровителів – можновладців.

А що ж нинішня опозиція? Як вона бореться з цими ганебними реаліями українського життя? Та наче і бореться, і на мітинги закликає… Але чомусь на буковинських майданчиках перед людьми можна побачити тих, які в 2002 р. на парламентських виборах підтримували блок "За ЄдУ", окремі були членами сумнозвісної медведчуківської партії – СДПУ(О) і поборювали  представників національно – демократичних сил, а в 2004р. затято агітували за В. Януковича. Про 1990 р. я навіть згадувати не буду, бо вони тоді не бачили Україну самостійною державою, а працювали на збереження СССР в компартійно – комсомольських структурах чи радянських органах. Та зараз вони повчають людей, які виборювали нашу державність, як треба любити Україну. Цинізм та й годі!

Мало того, окремі з них вдають, що такі білі і пухнасті, що живуть на одну зарплату і так дбають про народ, що готові ледь не останню сорочку йому віддати, і це при тому, як їхні дружини чи діти декларують мільйонні статки і мають у власності готелі, мотелі, ресторани, туристичні бази, зароблені "непосильною" працею батечків на різних посадах, в т. ч. і державних, у часи Л.Кучми… Дехто взагалі примудрився, обслуговуючи олігархів, за їхньої підтримки потрапити в окремі опозиційні партії, в той же час своїх близьких родичів відправити на службу нинішньому режиму. Гіршого знущання над своїми опозиційними прихильниками – виборцями важко придумати. А народ, вірніше його значна частина, розкривши роти, мовчить, бо благоденствує, і з захопленням дивиться на таких горе – опозиціонерів, які в душі насміхаються з його, народної, наївності.

Їм всім, цим "діячам", мабуть, теж варто жити у цьому краї, горя не знаючи. Як і їхнім опонентам з владних кабінетів, що також, у своїй переважній більшості, сколотили багатства на "одну" чиновницьку зарплату з бюджету, і в яких теж можна помітити дружин – мільйонерок. Цікаво, скільки нинішні парламентарі, з влади і опозиції, "вибили" для Буковини дотацій для вирівнювання бюджетів і субвенцій на соціально – економічний розвиток у 2013 р., адже тут проживають їхні виборці? Зі своєї практики скажу, що, наприклад, у Державному бюджеті України 2006 р. для Чернівецької області вдалося відстояти тільки субвенцій на суму 12 млн грн, з яких майже 4,5 млн грн я спрямував на свій 203 (а зараз це 202)  виборчий округ. Так само я відстоював інтереси Буковини і у попередні роки, коли Л. Кучма був Президентом України, а два нинішні "покращувачі" керували його Урядом. Жителі будь – якої території, сплачуючи податки, мають право отримувати з держбюджету належні їм дотації і субвенції, якщо їхні депутати про це дбатимуть.

А може окремі нинішні "опозиціонери" у 90 – х роках минулого століття були засланими агентами до владного режиму, щоб ослаблювати його на користь опозиції? Смішно ж, правда? Боюсь, що насправді деякі з них можуть виявитися засланими агентами в опозицію з боку нинішнього окупаційного режиму, щоб спрацювати на нього в потрібний момент. Свідченням цьому є знакове голосування у Верховній Раді України за відставку неефективного Кабінету Міністрів України на чолі з Прем'єр – міністром України М. Азаровим. "За" – 190 голосів. І знову відсутні 14 опозиціонерів. Та навіть позитивне голосування більшості з них мало про що говорить, оскільки зі сторони це виглядало, як добре зрежисований закулісними ляльководами спектакль з наперед відомим результатом. А провалена відставка Уряду тільки зміцнила позиції М. Азарова та всіх "покращувачів життя вже сьогодні" на чолі з Президентом України В. Януковичем, адже це – одна команда, повністю сформована і контрольована тільки ним самим.

До сумних роздумів спонукає також якась невиразна боротьба опозиції за визволення Ю. Тимошенко Може і не всім опозиціонерам вигідне її якнайшвидше звільнення? Винятком можуть слугувати тільки вчинки окремих опозиційних діячів. А незламність самої ув'язненої, яка не дає себе розтоптати брудними чоботами окупантів, і тиск Заходу вселяє певні надії. Хоча для звільнення Ю. Тимошенко до президентських виборів 2015 р. тільки її мужності, підтримки її близьких і окремих опозиціонерів та тиску Заходу може бути замало. Слава Богу, що, завдяки, в першу чергу, власній мужній позиції, підтримці родини, тиску Заходу і частково опозиції, вийшов з – за грат Ю. Луценко.

І так, за яку сферу нашого суспільного життя і суспільну групу не візьмешся, всюди… – одне і теж! Про стан доріг і мостів навіть говорити нічого. Таке враження, що по них нанесений бомбово – гарматний удар літаками "Люфтваффе", а бої на фронтах Другої світової до цього часу тривають. З нинішнім станом справ у дорожньому господарстві Буковина може виявитися відрізаною від решти України. Хай би усе це "покращення" відбувалося у маєтках нинішньої "еліти", незалежно від політичного забарвлення, а не погіршувало і так вкрай низький рівень життя Українського народу.

То ж виходить, що гасло "Край, де варто жити" влаштовує абсолютну меншість буковинського люду і є звичайним понтом буковинських можновладців, які створюють безтурботне життя для себе і невеликої частки різних пристосуванців з різних політичних таборів. На абсолютну більшість своїх земляків їм наплювати, аби тільки в них було все в ажурі. І тому цю ситуацію можна сміливо екстраполювати на всю Україну з одним уточненням, що понти гонить уже весь нинішній окупаційний режим разом з олігархами, нечувано примноживши за останні 3 роки свої накрадені багатства і тримаючи всіх нас за бидло. Адже абсолютна більшість жителів будь – якої української адміністративно – територіальної одиниці перебуває у такому ж стані, як і буковинці. Краї, в яких вони живуть – Донеччина, Луганщина, Харківщина, Галичина, Волинь, Поділля, Крим, Полісся, Одещина та решта інших, попри свою природну привабливість, перетворилися на рай для нинішньої "еліти" та пекло для більшості українських людей. А у багатьох нинішніх "господарів життя" з різних політичних таборів панує культ жлобства, обману, пихатості, пристосуванства та хамства. Цими "вірусами" вони чимраз більше отруюють українське суспільство.

І що ж далі? Терпітимемо чи кластимемо цьому край?

Масові акції громадянської непокори здолають окупантів і опустять на грішну землю окремих опозиційних вождів, бо їм уже здається, що вони впіймали Бога за ноги, і народ їм потрібен тільки на виборах. Хто б не був при владі, він має боятися народного гніву. І якщо треба, люди мають масово виходити на майдани хоч щороку, хоч кожного кварталу, як це часто буває у західних демократичних країнах, коли громадяни не задоволені діями влади. За свої права треба жорстко боротися і усувати з посад навіть своїх, тобто одно –  чи близькопартійців. Гіркий урок 2004 р. має бути всім нам пересторогою. В жодному разі не можна покладатися тільки на лідерів, якими б вони зовні не виглядали народними захисниками, бо здебільшого вони дбають тільки про себе, інколи і між іншим згадуючи про тих, хто їх вивів на політичні вершини, тобто про своїх виборців.

В противному випадку про нас і надалі казатимуть, що це – народ з розмитими орієнтирами, який, у своїй переважній більшості, не знає чого хоче ні у внутрішній, ні у зовнішній політиці та не прагне долучитися до кола вільних і заможних народів Європи, навіки порвавши з окупаційним імперсько – комуністичним минулим  України. А українські політики, як провладні, так і опозиційні, матимуть нас завжди за перегній.

Але Український народ заслуговує кращої долі! І за неї варто боротися!

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

7

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Юлія Дукач Аналітикиня проєкту з дезінфомоніторингу Texty.org.ua
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"