Боротьба з бідністю або... з бідняками?

Черговий "червоний" день всесвітнього календаря прийшовся досить до речі для української передвиборної метушні. А став цим "святом"  Міжнародний день боротьби з бідністю – 17 вересня.

Природно, кожна з основних політичних сил країни поспішає засвітитися на тлі цієї знаменної дати перед електоратом, тим більше – напередодні виборів до Верховної Ради.

Партія влади (вустами глави держави) уже поздоровила народ не багато, ні мало - зі зниженням рівня крайньої бідності, а також рекордними показниками бідності абсолютної – аж на цілих 2,2%.

Залишаючи визначення найтоньшої грані між крайньою та абсолютною ступенями бідності на совісті авторів і редакторів цієї заяви (короля, як відомо, грає його оточення), помітимо все ж таки, що положення, які приводяться у якості доказів "турботи" про народ -  дані по підвищенню зарплат і пенсій, а також інших соціальних виплат – скоріше нагадують спробу чергового підкупу виборців, причому на бюджетні гроші.

І навіть новий закон, що, на думку діючого керівництва країни "стимулює" роботодавців трудовлаштовувати молодь, насправді   спрямований на те, щоб дати приватному бізнесу можливість узаконити безкоштовну експлуатацію молодих трудових ресурсів.

Що ж стосується іншого вікового полюса робочої сили – осіб  предпенсионного віку, то їм (особливо жінкам) і зовсім підсунули чималеньку законодавчу свиню. Адже офіційне збільшення пенсійного віку аж ніяк не означає, що в Україні раптом запрацює ефективний механізм, гарантуючий закріплення за даною категорією населення робочих місць на додаткові 3-5 років...

І це – лише деякі позначки на полях переможної доповіді "партії переможців" про боротьбу з бідністю. Що ж тоді можуть пообіцяти, а головне – реально зробити для рішення цієї проблеми її опоненти?

Так називана "об'єднана" опозиція спроможна лише в черговий раз призвати до прискорення просування до Європи, забуваючи при цьому, що політичні гасла, непідкріплені економічною базою дешевого коштують.

Наприклад, слоган: "Зарплата в 1000 євро й пенсія – 500 євро. Для України це – реально", що вже намозолив трудовим людям ока на бигбордах, представляється цілком справедливим. З однією тільки ма-а-ленькою умовою: якщо група осіб, що рвуться під цим гаслом до влади, поверне народу раніше награбоване. А їхні суперники з-під біло-блакитних прапорів послідують цьому прикладу...

"Партія кращих наречених України" - наші милі комуністи, очолювані своїм лідером – щасливим "молодим", зможуть тільки ще раз пообіцяти "Повернути Україну народові". Однак вітчизняним буржуям можна не хвилюватися – не маючи ані сил, ані можливостей виконати подібну обіцянку, українські "коммі" зосередилися на успішній експлуатації бренда "Керівної та спрямовуючої", отже зайняті не стільки підготовкою революції, скільки монетизацією своїх ідеологічних активів.

І, нарешті, їх радикальні (чорно-червоно-коричнуваті) опоненти всі проблеми вирішують просто – під гаслом: "Геть від Москви!" Для цього їм не вистачає сущої дрібниці – контролю  над бюджетом (щоб продовжувати годувати два-три рідних західних регіони за рахунок всієї іншої країни) та запасів сировини для "біопалива" (про подробиці умолчим), щоб замінити "москальский" газ.

... А ви усе ще збираєтеся намір голосувати за подібних "борців з бідністю"?