Визволення чи повернення окупації?

Щороку 20 березня вінницька влада святкує так зване "визволення" від фашистських загарбників міста Вінниці. Цього дня 1944 року Вінницю дійсно звільнили від німецьких окупантів совєтські війська. Однак, чомусь замовчується вся правда навколо так званого "визволення". Варто пролити світло на цю сторінку історії, щоб зрозуміти дії тодішньої і сучасної влади...

Отже, 23 березня 1944 року оголошено, що всі мешканці міста мають пройти спеціальну перевірку, й мусять прибути до міського парку. Зібралося кілька тисяч переляканих людей. Було чимало жінок, що передчували нове лихо. Нарешті під'їхало авто і в ньому кілька чоловіків у формі НКВС. До людей вийшов комісар Рапопорт (за деякими даними він був начальником Вінницького обласного управляння НКВС). Судячи із прізвища - не українець... Він запитав присутніх: "Що тут сталося?", - і вказав на розкопані ями. Далі комісар продовжив: "Мовчите, зрадники батьківщини! Розповідайте, прислужники німецької пропаганди, - хто з вас знаходив тут своїх родичів?" "Тут закопано зрадників совєтської батьківщини й ворогів народу. Хто є з родичів і знайомих – вийти!".

Вийти ніхто не наважився. Тоді комісар наказав оточити натовп озброєним енкаведистам, а сам від'їхав до міста. Цілий день люди пробули в молитві й страшному напруженні. Перед вечором нарешті повернувся комісар із довгим списком. Він викликав за прізвищами здебільшого жінок. Більше 100, за іншими даними 170 осіб вийшли на той виклик. Ці нещасні, які колись відшукували тут у цих ямах своїх рідних і близьких, тепер самі стали на краю могил. Комісар викликав загін автоматників і дав команду – "По ворогах революції і зрадниках батьківщини – вогонь!". Люди, обливаючись кров'ю, падали в страшенні ями, що стали вдруге жертвами нового совєтського народовбивства. Людей було розстріляно лише за те, що були родичами а чи знайомими раніше замордованих цим же Рапопортом. Тих, які залишилися, під вартою й багнетами погнали проти ночі Літинським шляхом: "Маєте на фронті спокутувати свою провину перед батьківщиною" – промовив комісар. Більшість тих вінничан загинули майже без зброї під німецьким винищувальним вогнем біля Деражні, Летичева, Меджибожа і Кам'янця-Подільського. Ось така історія "доблесних визволителів"...

Нагадаємо, що навесні 1943 р. у Вінниці німецьке командування ініціювало за участі міжнародної комісії розкопки масових могил жертв більшовицьких репресій 30-х рр. ХХ ст. Відкрилася страшна правда про так званий "совєтський рай" в Україні. За різними даними, в місцевому центральному парку культури й відпочинку ім. Горького та навколо нього знаходяться масові поховання українців, знищених московськими окупантами в період сталінських репресій. Це приблизно 10 - 15 тисяч мешканців Вінниччини: інтелігенції, духовенства, селян і робітників. Після скоєння злочинів совєтська влада побудувала на могилах парк для розваг, що працює, до речі, до сьогоднішнього дня.

Влада окупантів і злочинців намагалася замести сліди, переклавши всю відповідальність за свої злочини на "фашистів". Проте приховати правду не вдалося, на еміграції було випущено низку статей про Вінницьку "Биківню", де підтверджувалося скоєння страшних злочинів у Вінниці совєтською владою. Найперше варто ознайомитися із такими книгами, які використані при написанні цієї статті: Антін Драган. "Пам'ятаймо про Вінницю". – Вінниця., 1992; і "Вінниця: Злочин без кари" (документи, свідчення, матеріали про большевицькі розстріли у Вінниці в 1937-1938-х роках). – К: "Воскресіння", 1994.

Нехай українці роблять самі висновки як трактувати цю історичну подію, і називати її визволенням, чи заміною однієї окупації на іншу?...

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

8

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"