Йосип Позичанюк – один із лідерів підпільного парламенту України

Що знають вінничани про своїх героїв-земляків, які воювали за Самостійну і Соборну Україну в лавах найбільшої національно-визвольної партизанської армії Європи – Українській Повстанській Армії? Переконаний, що недостатньо, бо в іншому випадку, влада і громада області вшановувала б своїх героїв на гідному рівні, увіковічуючи їхні імена в назвах вулиць, пам'ятних дошках, монументах, і врешті визнанні на обласному і державному рівні. Говорити сьогодні про героїзм Небесної Сотні, бійців Збройних Сил України, добровольчих формувань, що воюють сьогодні на cході країни із московським агресором, і не згадувати про їхніх попередників, які власне і передали естафету боротьби за українську державність сучасному поколінню, є вищою мірою неповагою до пам'яті предків і ідеалів державності, є кривдою національній пам'яті українського народу, яку ми – сучасники, маємо неодмінно виправити.

Стаття має на меті донести до читача імена героїв, які воювали в лавах УПА, і імена яких є несправедливо забуті. Цьогоріч виповнилося 70 років зі створення Української Головної Визвольної Ради – підпільного парламенту, і водночас, уряду України часів Другої світової війни, сини і дочки якої боролися із двома найбільшими потугами світу – німецьким режимом Гітлера і московським кривавим ярмом Сталіна. Одним із чільних діячів Української Головної Визвольної Ради (12-ий за списком із 20-ти членів УГВР) був уродженець Вінниччини – Йосип Позичанюк, державний секретар інформації і пропаганди в уряді Ярослава Стецька, керівник служби інформації і пропаганди в УПА, заступник Головного командира УПА Романа Шухевича "Чупринки". "СРСР розпадеться, бо мусить розпастися, Українська Самостійна Соборна Держава постане, бо мусить постати. І не тому, що нам так хочеться, а тому, що це буде логічним вислідом усіх подій суспільно-політичного розвитку і революційної боротьби на сході. Так мусить бути", - стверджував Йосип Позичанюк, підкреслюючи тим самим суть свого світогляду і цілі боротьби.

Йосип Іванович Позичанюк (1913 - 22.12.1944 рр.) – полковник, політичний референт УПА і УГВР. Народився на околиці Дашева в с. Польове Іллінецького району Вінницької області в селянській родині. Ріс напівсиротою. Дашів на Вінниччині, як і Іллінецький район, в роки Другої світової війни був охоплений українським націоналістичним рухом опору. Через Дашів у липні 1941 р. проходила Південна похідна група ОУН(Б) (під проводом З. Матли і Т. Симчишина). У межах терену було розгорнуто активну організаційну роботу, утворювались осередки ОУН, згодом боївки УПА. Тривала активна агітаційно-пропагандистська робота в селах Паріївка, Хрінівка, Кальник, Романів Хутір. З Дашева похідна група розділилась і попрямувала різними підгрупами на Одесу, Христинівку, Тальне. Це лише підтверджує тезу про те, що український революційно-визвольний рух мав всеукраїнський характер і активно діяв на Вінниччині.Навчався Й. Позичанюк в Ніжинському педагогічному інституті на літературно-мовному факультеті. Мав хист до малювання. В 1939 р. його, як перспективну молоду людину, ЦК комсомолу направляє до Львова на журналістську роботу, а насправді – для розбудови комсомолу на Західній Україні руками талановитого українця. Восени 1939 р., коли московити захопили Західну Україну, він переїздить до Львова і влаштовується працювати вчителем. Саме тут, у місті короля Данила Галицького, він познайомився з ідеями ОУН і вступив до легендарної організації, відразу зголосившись на небезпечну підпільну роботу.

Зі спогадів нашого героя, що вміщені в дослідженнях Петра Дужого (газета "Шлях перемоги", ч.50, 10.12.1994 р.): "Найближчої неділі пішов я на Личаківське кладовище, щоб поглянути на могили українських Січових Стрільців. І що я там побачив? Передо мною у дбайливо зформованих рядах бетонові могили з хрестами, на деяких написи-прізвища, а на деяких літери Н.Н., тобто: воїни "незнаного назвиська". На деяких могилах лежали квіти. Отже, навіть у той суворий під'яремний час хтось-таки приносив і клав на могили квіти. І тоді в мене збудилось глибоке переконання про те, що й досі жевріє ідея, яка пов'язує тих, що в землі, з тими, що ще живі. І я зробив висновок, що сама ідея не вбита, що вона жива. Це був переломовий момент у моєму житті. Я повернувся додому і довго не знаходив спокою. Я знав, що є правда, але власть імущі її чомусь закрили. Червоні власті не хочуть, щоб хтось знав правду, яка не вміщається у большевицькі рамки. А правда мусить бути! Розтривожений, я подався до Юрія Стефаника (сина відомого письменника Василя Стефаника), а він мені дещо пояснив. Юрій зважився на ризик, дав мені кілька книжок-спогадів про 1918 рік у Львові та в Галичині. З того часу я став українським патріотом, я глибиною свого серця збагнув мову могил...", – згадував подолянин Й. Позичанюк. П. Дужий навів також спогади члена ОУН Тараса Онишкевича-"Галайди": "Він сказав мені таке: Прийшла вістка в підпілля від Юрія Стефаника, що є кілька "східняків", які тепер у Львові. Вони починають думати власним, непозиченим розумом, є усі підстави твердити, що це справді ідейні люди, у жилах яких пливе козацька кров. Це не манкурти, не яничари, це громадяни з великої літери. Про них скоро довідався і крайовий Провідник ОУН Іван Климів-"Легенда". Фактично відтоді Й. Позичанюк стає остаточно і безповоротно відданим борцем Української нації за її свободу.

Згодом, перейнятий духом націоналізму, молодий подолянин стає членом Проводу ОУН під псевдо "Шугай". Протягом 1940-1941 рр. він відзначається і вже у 1941 р. на нього покладають величезну відповідальність. Як відомо, ОУН (бандерівців) проголошує у Львові 30 червня 1941 р. Акт відновлення Української Держави на противагу німецькій окупаційній політиці. У новоствореному націоналістичному уряді – Українському Державному Правлінні на чолі з прем'єром Ярославом Стецьком – Й. Позичанюк стає 19-им членом українського уряду і Державним секретарем інформації і пропаганди. Після цього він терміново вирушає в складі похідної групи (керівник Д. Мирон-"Орлик") для проголошення і розбудови Української держави до Києва. У вересні 1941 р. по дорозі до столиці його було арештовано німецьким гестапо і вивезено до тюрми у Львові, згодом у Кракові. В 1942 р він втікає з концтабору Освенцим у Польщі при переведенні до концтабору Авшвіц (Німеччина) на примусові роботи, і повертається в Україну. По втечі відразу вступає до лав УПА. З весни 1943 р. Й. Позичанюк обіймає чин політичного керівника в УПА, стає полковником і членом Головної Команди УПА на Волині під псевдо "Шаблюк", безпосередньо підлягає Роману Шухевичу, входить до Головної Ради ОУН.

Він був відомий в ту пору своєї діяльності і під іншими бойовими псевдами: "Євшан", "Рубай-Гада", "Стожар", "Чубенко", "Шахай". 21 – 25 серпня 1943 р. Й. Позичанюк стає учасником ІІІ Надзвичайного Великого Збору ОУН(Б), який поставив нові важливі завдання в революційно-визвольній боротьбі Української нації за свою державність, і проголосив гасла: "Свобода народам і людині!", "За Українську Самостійну Соборну Державу!", "За вільні національні держави поневолених народів!", "Поневолені народи, єднайтеся в боротьбі проти імперіалістів!".Саме подолянину Й. Позичанюку належить ініціатива створення підрозділів УПА з поневолених націй совєтської імперії: узбеків, грузинів, азербайджанців, ашотів, кубанців та інших для боротьби з московським окупантом. В листопаді 1943 р. він був співорганізатором Конференції Поневолених Народів Східної Європи й Азії, на якій було затверджено програму боротьби із московським большевизмом з метою здобуття національних держав, а також план утворення іноземних легіонів ("куренів") у складі УПА. Саме тоді УПА починає боротьбу із колоніальними режимами Гітлера і Сталіна під гаслом "Воля народам. Воля людині". Перший національний курінь в УПА створили в другій половині 1943 р. узбеки, згодом у ВО "Заграва" організовується, майже одночасно з узбеками, курінь грузинів (на Рівненщині) та ашотів, а також сотня кубанців. В окрузі ВО "Турів" першим організовано курінь азербайджанців. В 1944 р. кількість національних частин в УПА становила до 15 куренів.

Головна діяльність Й. Позичанюка в цей час була пов'язана зі службою інформації і пропаганди в УПА. Він був головним редактором багатьох підпільних видань, зокрема газет: "За Україну", "За Українську державу", автором відозв та статей, крім того, він керував програмою передач "Вільна Україна". Під псевдо "Д. Шахай" він, зокрема, написав цікаву статтю "Тактика щодо російського народу", що є другою частиною праці автора "До питань боротьби за Українську Самостійну Соборну Державу", яка написана 1943 р., а доповнена 1944 р. (зокрема, розділом про "власовщину"). Вказана праця була призначена для керівних кадрів українського підпілля. Й. Позичанюк в ідеологічно-пропагандистській роботі стояв на спільних принципах разом з О. Горновим, П. Федуном "Полтавою", У. Кужелем, які відкидали крайнощі націоналізму і виступали за його міжнародне прогресивне значення, сповідували здоровий демократизм в українському націоналістичному русі.Станом на 1944 р. Й. Позичанюку виповнилося 33 роки. Це був зоряний час його державно-політичної діяльності. Він вже встиг побувати за свої погляди у німецьких тюрмах, пройшов школу ОУН і УПА.

11-15 липня 1944 р. на Самбірщині в Львівській області, під охороною підрозділів УПА відбулися Установчі збори Української Головної Визвольної Ради – об'єднаного політичного і військового центру українських революційно-визвольних змагань, фактично підпільного парламенту і уряду України. Й. Позичанюк бере активну участь у підготовці і проведенні зборів, стає членом УГВР (всього їх було 20).За рішенням Головного Збору УГВР Й. Позичанюк очолив Бюро інформації Генерального секретаріату (підпільного уряду України). У цей час Українська Головна Визвольна Рада, а точніше, Бюро Інформації УГВР, взяло на себе завдання координації усіх підпільних видань та радіопередач ОУН, УПА та УГВР. Інформаційно-пропагандистська діяльність УГВР виходить на новий, більш потужний рівень, зокрема, завдяки Й. Позичанюку. Поруч із офіційним вісником Проводу ОУН "Ідея і Чин", виходять інші підпільні журнали і газети: "Вільна Україна", "До Зброї" – вісник УПА, "Вісті Української Інформаційної Служби", з'явилися друком нові видання і брошури: "Чорний Ліс", "Маківка" та інші. Згодом Бюро інформації після загибелі Й. Позичанюка очолюватимуть такі відомі діячі, як Осип Дяків "Горновий" і Петро Федун "Полтава".

Закінчив своє життя славетний уродженець Вінниччини Йосип Позичанюк героїчно. 22 грудня 1944 року його підрозділ у складі дев'яти осіб, який йшов на зустріч із Романом Шухевичем, натикається на засідку (300 карателів) загону НКВД. Йосип Позичанюк зі зброєю в руках разом з побратимами гине у бою за волю України. Сталося це в лісі поблизу села Юшківці Жидачівського району, що на Львівщині. Всі загиблі поховані у братській могилі на Юшківському кладовищі. Імена забутих у мороці часу українських героїв поступово повертаються до нас, пробиваючи мур ворожих окупацій і національного безпам'ятства, показуючи молодим українцям приклади невмирущої Української звитяги. Можливо, настане і той час, коли вдячні нащадки збиратимуться в Дашеві на Вінниччині, щоби достойно вшанувати пам'ять видатного українця, борця за волю Української Нації – Йосипа Позичанюка. А обласна і міська влада в свою чергу, належно вшанує борців за незалежну Україну, яку і сьогодні мусимо відстоювати зі зброєю у руках.

Довідка: УГВР як вищий політичний і військовий орган України в підпіллі, починаючи з 1944 р., проіснувала протягом десяти років, аж до моменту арешту її останнього Генерального секретаря і командира УПА Василя Кука. Установчі збори УГВР відбулися 11-15 липня 1944 р. на Самбірщині Львівської області, під охороною відділів УПА. Було обрано Президента УГВР – Кирила Осьмака ("Горянського"). Головою Секретаріату УГВР (уряду) Збори затвердили Голову Проводу ОУН, Головного командира УПА – Романа Шухевича. Збори, серед іншого ухвалили: "Універсал УГВР", "Тимчасовий устрій УГВР", "Платформу УГВР", а також "Присягу вояка УПА". УГВР буда єдиним центром революційно-визвольної боротьби Української Нації на рідних землях. Ця боротьба за задумом мала тривати аж до здобуття державності і соборності України.