Головному кореспонденту

Ясноока Люба прийшла на практику до нашої редакції. Плацдарм для цього готувала заздалегідь, ще восени. Тоді принесла півтори сторінки комп'ютерного тексту на тему "грип та вакцинація". То була невміла компіляція з різних сайтів. Така собі мішанина та плутанина. Мусила пояснювати молодій колезі що до чого. Люба слухала широко відкривши свої великі очі і щось навіть занотовувала.

-- Класно! Ви за п"ятнадцять хвилин мені про журналістику розповіли те, що не змогла уторопити за півтора роки у вузі, -- отак вона віддячила, та попросилася на практику після зимової сесії.

І ось у лютому Любочка знову з"явилася, аби навчитися "письмової" журналістики.  Хоча за спеціалізацією вчиться на телевізійника. Питаю: які теми тобі близькі? У відповідь – культурні. Чомусь всі студентки журфаків незмінно обирають саме цей напрямок? Проте розповідати хочуть не про театр чи класичну оперу, а виключно про шоу-біз. Глибоко копати тему, як правило,  ніхто не намагається. І тут Любочка мене вразила. Пам"ятаєте, каже, тоді ви запропонували написати про дитячі музичні школи. Так я вступила сама до такої школи... Нічого собі заглиблення!

-- А якщо тебе пошлють зробити матеріал із військової частини, ти в армію теж вступиш? – питаю.

У відповідь – лише ясні очі. Гаразд. Але для того, щоб офіційно оформити практику, треба направлення від вузу. Люба зникає на кілька днів. Згодом телефонує: я вже у редакції з направленням. До речі, вона завжди так робить – ставить перед фактом і атакує. На бланку вузу дирекція  інституту просить прийняти її на практику. Звертаються до мене. Це розумію з власного прізвища, хоча й надрукованого із помилкою. Перед ним вказана посада --   "Головному кореспонденту"... Але немає такої посади, -- намагаюся пояснити студентці. Є головний редактор, є кореспондент, який може бути спеціальним чи старшим.

-- А ви для мене – головний кореспондент! – знову ставить мене перед її фактом Люба.

Вочевидь не лише для неї. Адже цей папірець підписав директор того вузу, який готує професійні кадри для масмедіа. І це вже не смішно. До речі, матеріал про музичну школу я так і не побачила. А ось характеристику практикантці переписувала кілька разів, аби у ній не було повторів та документ відповідав стилістиці ділових паперів. Нас свого часу так вчили.

Якщо ви помітили помилку у тексті, виділіть її мишкою та натисніть комбінацію клавіш Alt+A
Коментувати
Поділитись:

Коментарі

6

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Наші автори
Дмитро Ярош Командувач Української добровольчої армії
Віктор Лещинський Президент Національного експертно-будівельного альянсу України
Олег Романчук Публіцист
Володимир Ярославський Шеф і керуючий партнер ресторану "Lucky"
Ольга Айвазовська Голова громадянської мережі "Опора"